WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Арабські країни після ІІ світової війни - Курсова робота

Арабські країни після ІІ світової війни - Курсова робота

Перший уряд з 13 міністрів очолив лідер партії МАПАЙ голова Палестинського виконкому ВСО і "Єврейського агентства" Давид Бен Гуріон (1966-1973 рр.) через два дні президентом держави обрано лідера партії загальних сіоністів Хаїма Вейцмана (1874-1952). Створення незалежної єврейської держави стало можливо завдяки підтримці США та СРСР, які, керуючись власними інтересами, вважали позитивним послаблення британських впливів на Близькому Сході. Потім почалося арабо-ізраїльське протистояння.

Перші парламентські вибори в Ізраїлі відбулися 25 січня 1949 р. За 120 депутатських місць внесених у виборчих перегонах змагалася двадцять одна партія. Найбільше голосів здобула Партія робітників Ізраїлю (МАПАЙ) - 46 депутатських мандатів. Ще одна робітнича партія (МАПАМ) виборола 19 мандатів і т.д. Майже тридцять років в країні встановлювалося домінування однієї робітничої партії МАПАЙ.

У 1950 р. Ізраїль оголосив Західний Єрусалим своєю столицею, куди переїхали всі міністерства за винятком міністерства закордонних справ, яке змушене було залишитися Тель-Авіві, щоб підтримувати контакт з закордонними посольствами. Міжнародне співтовариство не визнало цього одностороннього кроку ізраїльського уряду, продовжуючи вважати столицею Тель-Авів.

Війна 1948-1949 рр. коштувала ізраїльтянам досить значних жертв. Знищено більшість насаджень цитрусових, сильно постраждали хімічні підприємства Мертвого моря. У боях з арабами загинуло близько 6000 осіб, що склало майже 1% тогочасного єврейського населення країни, але це компенсувалося еміграцією. В 1950 р. кнесет прийняв "Закон про повернення" за яким до країни мав право повертатися будь-який єврей світу. До кінця 1951 р. до Ізраїлю пересилилися 687 тис. осіб. в т. ч. понад 300 тис. із арабських та мусульманських країн. До Ізраїлю повністю пересилилося єврейське населення Ємену - 44,5 тис. Іраку - 130 тис. Лівії - 33 тис. осіб. У 1958 р. населення Ізраїлю сягнуло 2 млн. осіб. За станом на 1961 р., 69% приросту населення країни складали переселенці, й тільки 31% діти, які народилися в єврейській державі.

Країна була мала, бідна, економічно відстала. Соціальну напругу створювала конкуренцію між євреями із африканських та азійських країн (сефардами) та репатріантами із Західної та Східної Європи (ашкеназі). Приріст населення серед сафардів був значно більшим, але ашкеназі домінували в уряді та адміністративних органах. До 1974 р. всі прем'єр-міністри та президент Ізраїлю були ашкеназі, походили з України, Білорусії, Польщі та Росії. Все це викликало соціальну напругу в країні.

Пішов процес відродження івриту, щоб прискорити інтеграцію репатріантів. У 1953 р. було створено Академію івриту.

У перші роки незалежності економіка країни трималася, головним чином завдяки зарубіжним фінансовим вливанням. Міжнародні єврейські організації надавали Тель-Авіву щорічні субсидії в 250 млн. дол. Німеччина в 1953 р. почала виплачувати ізраїльтянам значну фінансову допомогу, як компенсації за геноцид євреїв нацистами. За 1948 - 1952 р.р. Ізраїль отримав величезну суму допомоги 2,5 млн. дол. Навколишнє оточення Ізраїлю створювало свої проблеми, торгівля не розвивалася, нафти немає і т.д.

Після смерті першого президента країни Х. Вейцмана в 1952 р. його наступником став Іухак Бен-Цві (1874-1963), який перебував на цьому посту до 1963 р. У грудні 1953 р. прем'єр-міністру Д. Бен-Гуріону прийшлося піти у відставку через релігійні суперечки між партіями, що до освіти і служби жінок в армії та через різке погіршення міжнародного іміджу країни, коли відбулося масове вбивство ізраїльськими солдатами мирних жителів Йорданії. Через два роки він повернувся, а вже назрівав новий конфлікт з єгиптянами.

У 1963 р. наступним керівником Ізраїльського уряду став Леві Єшкол (1895-1969), що перебував на цьому посту до самої смерті. Політика його кабінету була поміркованою, він покращив відносини з СРСР, мирними вони були з Каїром, напруженими з Сирією та Йорданією. Значного розвитку набуло сільське господарство, Ізраїль уже навіть вивозив цитрусові, банани, бавовну, виноград, фрукти, яйця та молочні продукти.

Протягом 1950-1969 рр. обсяги індустріального розвитку країни збільшилися в 5 разів. Левову частку експорту складала продукція, що вимагала високоточної праці або ж виняткового професійного вміння. Так, наприклад у 1966 р. вартість експорту оброблених брильянтів склала 35,5% прибутку від вивозу товарів за кордон. У 1950 - 1972 рр. приріст ВНП Ізраїлю складав по 10% щороку, уряд подолав безробіття. У 1953 році в країні було 10% безробітних, а 1967 р. лише 7% ізраїльтяни не мали постійного місця роботи.

Великими були успіхи Ізраїлю в сфері освіти та розвитку науки. У 1949 р. в країні існувало два університети в яких навчалося 1600 студентів, до 1973 р. кількість університетів досягла семи, а кількість студентів збільшилася до 47 тис. На освіту виділялося 7% ВНП щороку. З'явилося приватне машинобудування, дослідження в багатьох галузях науки і техніки, в т. ч. ядерної фізики, створено власну атомну бомбу в науково-дослідному центрі Дімона в пустелі Негев. З 1965 р. у країні функціонувало телебачення, в 1975 р. Ізраїль посів 2 місце в освіті за кількістю публікованих на одну особу книжок.

Важливе місце в соціальній політиці уряду приділялося збереження пам'яті про жертви світового єврейства, понесені під час Другої світової війни. У 1953 р. в країні створено інститут вивчення Голокосту "Яд Вашем". У 1960 р. в Аргентині ізраїльтяни викрали нацистського злочинця Адольфа Ейхмана, судили його в Єрусалимі і за вироком суду повісили.

Арабо-Ізраїльське протистояння заставляло уряд дбати про оборону. Після Суецького конфлікту головним постачальником зброї для Ізраїлю стала Франція - реактивні винищувачі "Містер". У 1962 р. США продали Тель-Авіву ракети "Хок", в 1964 р. Західна Німеччина експортувала ізраїльтянам модернізовані італійцями американські танки "Паттон". А в 1966 р. Тель-Авів одержав американські штурмовики "Скайхок". У 80-х роках Ізраїль почав випускати власну високотехнологічну техніку: літаки, ракети, танки.

Війна 1967 р. радикально змінила міжнародне становище Ізраїлю. Дипломатичні відносини розірвали всі комуністичні країни (крім Румунії). На озброєння витрачалося 6 млрд. дол. ., хоча економіка розвивалася досить добре, а ВНП в перерахунку на душу населення зріс з 1 тис. дол. в 1967 р. до 2800 дол. у 1973 р.

Після смерті Л. Єшкола наступним Ізраїльським прем'єром стала жінка Голда Меїр (1898-1978). Це був єдиний блок робітничих партій - Коаліція праці (МААРАХ), який утворив уряд. Противники уряду з правого табору створили в 1973 р. коаліцію під назвою "Лікуд" (об'єднання), головну роль в "Лікуді" відігравала партія "Херут". У наступні роки саме "Лікуд" зумів усунути від влади "робітничі" уряди.

Наступна арабо-ізраїльська війна 1973 р. поставила перед ізраїльським суспільством складну дилему. Населення почало розуміти безперспективність протистояння, витрати значних коштів, погіршення міжнародного іміджу країни. На виборах 1973 р. Коаліція праці отримала 51% голосів і вину за війну поклали на міністра оборони М. Даяна та прем'єра Г. Меїр. Обоє змушені були піти у відставку.

Новим керівником уряду став представник МААРАХ Іцхак Рабин (1922-1995). перший лідер Ізраїлю, який народився в Палестині. На оборону уряд виділив 40% бюджету. У 1975 р. Ізраїль став асоційованим членом ЄЕС. На виборах 1977 р. переміг блок Лікуд.43 депутатських місця в союзі з дрібними партіями сформував різношерстний уряд, який очолив колишній керівник терористичного угрупування "Ігрун цвай леумі" Менахем Бегін. (1913-1992). головним дипломатичним успіхом уряду було укладення Кемп-Девідської мирної угоди з Єгиптом і обмін посольствами. Успіх Ізраїлю: країна позбулася війни, із найсильнішим з арабських сусідів, але водночас пересварила між собою майже всі арабські держави.

У 80-х роках кризу в економіці довелося загальмувати, цьому сприяли падіння цін на нафту та зростання фінансової допомоги з боку США. Вашингтон передав Тель-Авіву 1,8 млн. дол. а в 1983 р. вже 2,5 млн. дол. сприяла цьому і громадянська війна в Лівані. Коли центри підприємницької та фінансової активності почали переміщуватись з Лівану до Ізраїлю.

У самому Ізраїлі продовжується розбудова єврейських поселень на окупованих арабських територіях, де вже мешкало 25 тис. поселенців. Посилилися релігійні ортодокси: за неробочу суботу між ними і прихильниками світського шляху у розвитку країни доходило до сутичок.

Значне обурення в Ізраїльському суспільстві викликали ексцеси, яких допускали військові під час Ліванської війни, особливо після вбивства мирних поселенців у таборах Сабра і Шатила християнами.250 тис. демонстрація 25 вересня 1982 р. на вулицях Тель-Авіва звинуватила в цьому міністра оборони А. Шарона, відбулися сутички з прихильниками "Лікуда".

Loading...

 
 

Цікаве