WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Арабські країни після ІІ світової війни - Курсова робота

Арабські країни після ІІ світової війни - Курсова робота

Ліквідувавши парламентські форми представництва та заборонивши діяльність будь-яких партій М. Кадаффі натомність створив постійно діючий Загальний народний конгрес та місцеві народні збори. Практичним впровадженням прямого управління держави народом займалися „революційні комітети", що мали необмежені повноваження щодо виявлення та покарання „підривних елементів", незадоволених революційними перетвореннями.

Завдяки стабільному надходженню прибутків від продажу нафти, які в кінці 70-х рр. складали 20 млрд. дол. на рік, Лівія зуміла здійснити стрімкий ривок у економічному розвитку. Щорічний приріст обсягів господарського розвитку країни складав в середньому 28,8% у промисловості і 16% у сільському господарстві. Національний прибуток на душу населення в 1980 р. склав 10920 дол. За час першої п'ятирічки (1976-1980) було збудовано низку нафтопереробних заводів, підприємств легкої та харчової промисловості. У Місураті почалося спорудження найбільшого в Північній Африці металургійного комбінату. Значні кошти вкладено в розвиток поливного землеробства та пошуки води в пустельних зонах країни. Завдяки великим інвестиціям в сільське господарство на початок 80-х рр. Лівія почала майже повністю забезпечувати себе продуктами харчування.

Економічна криза у світі початку 80-х рр. погіршила економічне становища Лівії. На 50% скоротився видобуток нафти, прибутки від її продажу впали у 1982 р. до 8 млрд. дол. на рік, інфляція сягнула 30%, що різко не спав життєвий рівень населення, уряд заборонив приватну торгівлю, приватні крамнички закрито крім тих, які торгують хлібом та овочами. Введено жорстокий режим економії.

Зовнішня політика керованої Каддафі Лівії відзначалася незбалансованістю і навіть хаотичністю. Країна здійснила почергові спроби об'єднатися з усіма сусідніми з нею державами, а саме: з Єгиптом (похід 40 тис. чол. на Каїр, зупинені), Тунісом і Чадом (втручання у громадянську війну останньої).

Погіршилися відносини Лівії і США, які вилилися у військові зіткнення, а після вибуху 5 квітня 1986 р. у дискотеці в Західному Берліні, де загинув американець США і Англія здійснила наліт на міста Тріпелі і Бенгазі.21.12.1989 р. лівійці підірвали літак над шотландським містечком Локербі і унаслідок катастрофи загинуло 259 осіб. У 1991 р. на Лівію накладено міжнародні санкції. В кінці 90-х р. Каддафі погодився видати підозрюваних у вибуху, одного суд виправдав, а другого засудив до довічного ув'язнення.

Визнаючи допущені помилки у розвитку країни, М. Каддафі розпочав компанію за нормалізацію суспільного життя в Лівії, яка отримала назву „зеленої перебудови". У країні відновлено діяльність приватних підприємств, обмежено сферу діяльності ревкомів випущено частину політичних в'язнів. Хоча ліберальні реформи були швидко згорнуті через міжнародні санкції на Лівію за звинуваченням у підтримці міжнародного тероризму.

Погіршилися контакти з арабським світом через підтримку Іраку у війні в Перській затоці. Країна потрапила в сувору ізоляцію. Тільки визнавши відповідальність за вибух американського аеробуса над Локері, та пообіцявши виплати родичам жертв по 10 млн. дол. компетенції за кожного вбитого (загалом 2,7 млрд. дол.), у вересні 2003 р. Лівії вдалося добитися остаточного зняття економічних санкцій.

Туніс

Після закінчення Другої світової війни французи розпочали в Тунісі обмежені реформи не бажаючи розставатися з цією країною. Ініціатором переговорів з Францією про майбутнє Тунісу стала партія „Новий Дестур" та її лідер Хабіб Бургіба (1903-2000). Його програма „почесний компроміс" передбачала низку реформ для забезпечення внутрішньої автономії. Французи не пішли на поступки, тунісці почали організовувати армію національного визволення, а колоністи бойову організацію „Червона рука".

Переговори лідерів „Нового Дестуру" і представників Франції тривали аж до 20 березня 1956 р., коли було підписано угоду про повну незалежність Тунісу. Із-за війни в Алжирі Франція зберегла свої військові бази в Тунісі. На проведених 26 березня 1956 р. виборах до Національного зібрання Тунісу переміг „Новий Дестур".14 квітня 1956 р. Х. Бургіба сформував перший уряд незалежного Тунісу.25 липня 1957 р. парламент висловився за скасування монархії. Туніс проголошено республікою, президентом якої став Х. Бургіба.

Перші шість років незалежності внутрішня і зовнішня політика Тунісу була під сильним впливом війни в Алжирі. Туніс допомагав алжирському фронту національного визволення (ФАА), потім тут створеному ним уряду. Французька військова база в Бізерті була евакуйована в 1963 р. авторитет Тунісу серед арабських країн був великий про що свідчить перенесення в 1979 р. саме до Тунісу штаб-квартири Ліги арабських держав, а 1982 р. - штаб квартири ОВП,

Після проголошення незалежності, аж до відставки Х. Бургіби 7 листопада 1970 р. влада в Тунісі перебувала в руках однієї партії „ Нового Дестуру", який у 1964 році було реорганізовано соціалістичну дестуровську партію (ПСД). Внутрішній курс Х. Бургіби відзначався поміркованістю і лібералізмом. Радикальні міри було прийнято у сільському господарстві, де у березі 1963 році було конфісковано 370 тис. акрів орних земель, що раніше належала європейським колоністам.60-80 х рр. сформувався культ „Батька нації" Х. Бургиби, який жорстоко розправлявся з опозицією та народними виступами як у 60-70-80 х рр. .7 листопада 1974 року за станом здоров'я 84 - річний „Батько нації" пішов у відставку, а новим президентом країни ста прем'єр-міністр Зін аль-Абідіна Бен Алі (1936 р. н). Його реформи отримали назву „політика нормалізації". Слово „Дестур" остаточно зникло і з назви керівної сили країни, що почасти мало символізувати розрив із радикальними традиціями національно-визвольного руху середи ХХ ст. .

Президент ініціював скасування закону про пожиттєве президентство й зробив низку інших кроків, спрямованих на демократизацію державного старту. З в'язниць випущено 2,5 тис. осіб, що відбували покарання за виступи середини 80-х. р., а також 626 учасників ісламського руху хоча багатьох із них скоро знову заарештували. У 90-х рр. уряд заборонив партію відродження, що була головною опозиційною силою ісламістів.

Алжир

Після Другої світової війни гарячою точкою міжнародних відносин став Алжир. Вже з травня 1945 р. почалося розгортання національно-визвольного руху лідером якого був Фархат Аббас. Було створено такі організації як демократичний союз Алжирського маніфесту (Ф. Аббас) у 1949 році в Каїрі штаб національно-патріотичного руху Алжирський революційний комітет під керівництвом Ахмеда Бен Белли (1918 р. н). У 1954 році алжирські патріотичні сили створили (ФНЛ), який очолив Ахмед Бен Белла. Уряд Єгипту надав алжирським патріотам зброю та фінансову допомогу. Збройні сили ФНЛ прийняли назву Армія національного визволення.

Спочатку повстанням протистояла армія з 30 тис. солдатів та жандармів та Іноземний легіон з його штаб-квартирою. Антифранцузьке збройне повстання почалося 1 листопада 1954 р. Криваві акції під час війни були з обох сторін.

Кількість військ задіяних в антипартизанських акціях досягла 225 тис. солдат і офіцерів.

Алжирська криза привела до міжнародних кроків. США були незадоволені перекиданням французьких військ у Африку що послаблювало стратегічні тили НАТО. У самій Франції почалася затяжна урядова криза. Прихід до влади генерала де Голля дещо розрядив ситуацію. Генерал спочатку запропонував реформи в Алжирі, включення депутатів місцевого населення у французький парламент однак за збереження Алжиру у складі Франції. Водночас у Алжирі продовжувався збройний рух, який за відсутності А. Бен Белли очолив Ф. Аббас.

Переживши еволюцію своїх поглядів Ш. де Голль у кінці 1959 р. схилився до думки мирним шляхом передати владу над Алжиром представникам корінного населення.29.01.1960 р. почалися франко-алжирські переговори, а 8 січня 1961 р. було проведено загальнонаціональний референдум з алжирського питання. За незалежність висловилися понад 65% учасників опитування в Алжирі та 75% у самій Франції.

Дізнавшись про результати референдуму незадоволені офіцери французької армії створили Таємну військову організацію (ОАС), яка 21 квітня 1961 р. спробувала вчинити в Алжирі державний переворот. З допомогою перекинутих з метрополії військ заколот генералів провалився. У відповідь ОАС організувала у наступні роки 13 замахів на життя президента Ш. де Голля, якого вважали винним за втрату Францією Алжиру.

Loading...

 
 

Цікаве