WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Арабські країни після ІІ світової війни - Курсова робота

Арабські країни після ІІ світової війни - Курсова робота

Заколот 17 тис. працівників поліції у лютому 1986 р. уряд придушив. У 1979 р. Єгипет відновив дипломатичні відносини з більшістю арабських країн, у 1989р. відновлено його членство в ЛАД, а в 1991 р. повернуто її штаб-квартиру в Каїр.

Успіхи в економіці скромніші. Не хватка хліба привела до дотацій бідним верствам населення, які щорічно перевищували прибутки від експлуатації Суецького каналу. Зростало населення (у 19888-1995 рр. з 50 до 60 млн. чол.), а це привело до росту безробіття. Тому майже 2 млн. єгиптян працювали за кордоном, ще декілька мільйонів покидали країну для сезонних заробітків. Неможливість багатьом категоріям населення отримали кваліфіковану медичну допомогу та освіту. Перенаселення міст - у Каїрі проживало 14 млн. жителів, військові видатки складали близько 30% бюджету.

Міжнародний імідж Єгипту зріс завдяки участі країни у війні з Іраком 1991 р. (38 тис. солдат і офіцерів). Західні кредитори пробачили Каїру частину його 50 млрд. боргу. У 1992 р. єгиптянин Бутрос Галі (1992 р. н) став генсеком ООН.

Незважаючи на найвищий відсоток безробіття в 1999 р. та зовнішній борг в 30 млрд. дол. єгиптяни підтримують президента. У 90-х рр. та на початку ХХІ ст. Для Мубарака головна проблема це ісламські терористи із угрупування „Аль Джамаа аль Ісламійя" („Ісламська громада"). Спроба вбивства Мубарака в 1996 р., залякування іноземців терактами в Єгипті щоб скоротити надходження від туризму (у 1996 р. вони склали 7,2 млрд. дол.) Найтрагічнішим був теракт 17 листопада 1997 р. в Храмі Хатшепсут в Луксорі. Загинуло 58 іноземних туристів та 4 єгиптські поліцейські. В останній час зростає єгипетська економіка через фінансові запозичення та відкриття нових покладів нафти і газу. За умов продовження ліберальних реформ Єгипет має всі шанси збудувати модерне та динамічне суспільство.

Судан

Одна з відсталих арабських країн півночі Африки отримала незалежність як унітарна демократична республіка 1 січня 1956 р. Перший уряд незалежної держави очолив Халіль. Він продовжив план реконструкції сільського господарства. На 1958 р. в долині Нілу нараховувалося вже 847 великих плантацій загальною площею 1,5 млн. федданів. У 1957 р. було введено в обіг національну валюту - суданський фунт прирівняний до єгипетського. Але нерівноправне положення південних районів привело до початку громадянської війни в 1958 р.

До 70-х років ситуація в Судані була нестабільною, були військові перевороти, ішла громадянська війна на Півдні, мінялися уряди, у армії діяла група „ Вільних офіцерів". І якраз вони 25.05.1969 р. здійснили державний переворот, який очолив полковник, потім генерал майор Джафар Німейрі. Країна отримала назву Демократична Республіка Судан (ДРС).

Не дивлячись на деякі заходи, ситуація в країні не ставала стабільною, відбувалися виступи народних мас, громадянська війна на Півдні. Все привело до нового військового перевороту і скинення Німейріу в 1985 р. Але і нові власті вже в 90-х р. ХХ ст. і на початку ХХІ ст. не зможуть поки що справлятися з цими проблемами як і з проблемою ісламського фундаменталізму, одним із центрів якого є Судан.

Лівія

Процес завоювання незалежності був непростим для Лівії. Країни антигітлерівської коаліції США, Великобританія, Франція, і СРСР розв'язували питання трьох частин Лівії-Кіренаїку, Триполітанію та Фецуан. Ідею єдиної держави підтримав Єгипет, а у серпні 1949 р. на користь об'єднання висловився Національний конгрес Триполітанії.

Надання незалежності Лівії відбувалося при безпосередній участі ООН.25 листопада 1950 р. з представників усіх трьох частин колишньої колонії було скликано Установчі збори, які вирішили проголосити об'єднану країну монархією з федеративним устроєм. Королем Лівії став Ідріс Сенусі, створено уряд, прийнято конституцію.24.12.1951 р. Ідріс Сенусі проголосив створення унітарної держави - Об'єднаного королівства Лівії.

Країна відстала з рядо-пленними порядками. Король більше займався теологією, кланова суперечка. У другій половині 50-х рр. соціально-економічна ситуація в Лівій змінилася в зв'язку з відкриттям на її території покладів нафти і газу. Передавши концесії на вибуток нафти західним, переважно американським компаніям, Лівія почала отримувати значні відрахування.55% лівійської території здано в оренду 14 нафтовидобувним компаніям - це вигідно бо Європа близько і не треба транспортувати нафту через Суецький канал. Протягом 1956-1961 рр. західні компанії вклали в розвиток лівійської нафтовибуткової галузі 800 млн. доларів.

Промисловий видобуток нафти в Лівії почався 8 квітня 1959 р., а з вересня 1961 р. почався її експорт. Упродовж 1961-1969 рр., видобуток нафти в країні збільшився з 0,5 млн. до 150 млн. тон на рік в результаті чого Лівія вийшла на п'яте місце в світі за обсягами нафтовиботку. Прибутки від експортованого „чорного золота" у 1969 р. склали 1 млрд.175 млн. дол. Завдяки цьому ВНП Лівії упродовж 60-х. р. збільшився в понад 4,5 рази. У соціально-політичних перетвореннях різко зростав розрив між бідними та багатими верствами населення. Прибутки від експорту нафти осідали в кишенях заледве 0,9% населення країни. Почалося формування національної інтелігенції, в середовищі якої в наступні роки з'явилася антимонархічна опозиція.

У суспільному житті Лівії особливу роль грала армія, в якій сильними були пронасерівські настрої. У 1964 р. військові створили організацію „Вільні офіцери юніоністи-соціалісти". Її очолив лейтенант Муамар Каддафі (1942 р. н). Організація ставила собі за мету здійснити антимонархічний переворот та соціально-політичні реформи за єгипетським взірцем. Офіцери були незадоволені небажанням короля втручатися в арабо-ізраїльський конфлікт.1 вересня 1969 р. вони вчинили державний переворот, арештували членів королівської родини, (король був у Греції на лікуванні) чинних чиновників. Влада у Ради військового командування, а країну проголошено Лівійською Арабською Республікою. Лідером держави став М. Кадафі, а його партія - Арабський соціалістичний союз (1972 р) єдиним політичним підґрунтям режиму. Головою АСС став М. Каддафі, який виступав за „арабський соціалізм та міжарабську солідарність у зовнішній політиці" Ідеологія АСС „третя теорія" Каддафі, яку він сформував у вигляді „зеленої книги". „Третя теорія" передбачала встановлення в країні „прямого правління народних мас" без посередництва партій та парламентської системи. „Третя теорія" критикувала капіталізм та комунізм і, оголошуючи головними рушіями історії націоналізм та релігію, пропонувала побудувати засноване на канонічних нормах Карану справедливе суспільство.

Важливе місце в „третій теорії" займали морально-етичні моменти. Боротьба за „високу моральність" вилилася в Лівії в запровадження „сухого закону", урядового припису жінкам ходити винятково в традиційному східному вбранні. При міністерстві зв'язку створено спеціальний цензорський відділ, працівники якого переглядали західні журнали, які надходили до країни, замазуючи чорною фарбою на жіночих фото все, за винятком обличчя. Соціальним законом заборонено цілуватися на вулицях причому заборона поширювалася і на подружні пари.

Головним завданням внутрішньої та зовнішньої політики країни оголошено ліквідацію британських та американських військових баз, а також витіснення з економіки країни не лівійського капіталу. У березні 1970 р. Великобританія, а у червні того ж року США вивели свої війська з лівійської теорії.21 липня 1970 р. уряд М. Каддафі націоналізував майно 25 тис. італійців, які жили в країні ще з колоніальних часів. Конфіскацією оголошено компенсацію за італійську окупацію країни 1911-1943 рр. Згодом лівійський уряд націоналізував філії західних банків та страхових компаній. Найважливішим кроком військового уряду стала націоналізація нафтовидобувної промисловості.1 вересня 1973 р. оголошено закон, що встановлював норму представництва лівійського державного капіталу в нафтовидобувних підприємствах на рівні не нижче 51%. До 1974 р. повністю або частково націоналізовано лівійські філії „Шелл", „Тексако", „Сокал", „Філіпс" та інших нафтовидобувних концернів. До кінця 1975 р. державний сектор складав понад 75% обсягів ВНП.

15 квітня 1973 р. М. Каддафі оголосив про початок „народної революції", що мала на меті ліквідувати старі закони, очистити країну від „хворих елементів", до яких гуртом зараховано як комуністів та і ортодоксальних ісламістів, а також арабізувати культуру і суспільні відносини і протистояти експансії західної культури. Основою нової політичної системи стали „народні комітети", що мали відігравати роль органів народного самоврядування. У січні 1976 р. АСС було перейменовано Всезагальний народний комітет, що водночас отримав законодавчі повноваження. Через рік, у лютому-березні 1977 р. цей комітет затвердив нову структуру влади. Замість розпущеного військового уряду створено Генеральний секретаріат. Виконавча влада перейшла до Вищого народного комітету. М. Карафі, який очолив Генеральний секретаріат, був оголошений „революційним мислителем і вождем" Водночас 2 березня 1977 р. країна змінила назву на Соціалістичну Народну Лівійську Арабську Джамахірію. Слово „джамахірія" означає „пряме народне самоврядування".

Loading...

 
 

Цікаве