WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Країни Близького Сходу та Північної Африки у першій половині ХХ ст. (195–1945 рр.) - Курсова робота

Країни Близького Сходу та Північної Африки у першій половині ХХ ст. (195–1945 рр.) - Курсова робота

Невдача в Хіджазі заставила Абдель Азіза активізувати свою завойовницьку політику на Сході Аравії. Він приступив до реалізації прийнятого ще в 1910р. важливого рішення, яке було направлене на ідейне відродження ваххабітського руху і переведення на осідлий спосіб життя вірних йому бедуїнських племен. Були створені релігійні общини, в яких іхвани (брати), проживаючи в спеціальних поселеннях, привчалися до нової для них сільськогосподарської праці. Іхвани ставали не тільки землеробами, але і солдатами держави Саудідів. З їх допомогою Абдель Економіка Трансіорданії в роки війни зростала як і торгівля через послаблення урядового контролю. Хоча переважав докапіталістичний уклад та патріархальні і родоплемінні пережитки.

Послаблення позицій Франції на Близькому Сході дало поштовх Великобританії знову спробувати поширити своє панування на Сирію і Ліван. З цією метою було реанімовано проект об'єднання Сирії, Лівана, Палестини і Трансіорданії під егідою Абдалли (тобто англійців) в межах „Великої Сирії".

Проте народні маси Сирії і Лівану рішуче виступили проти „сирійської єдності" на чолі з хашимітським монархом, який пов'язаний з англійцями. Але зусилля по створенню „Великої Сирії" ще довгі роки залишалися одним із основних напрямків зовнішньої політики Йорданії.

Єгипет

На початку ХХ ст. Єгипет як і раніше продовжував рахуватися частиною Османської імперії, хоча після розгрому повстання Арабі-паші з 1882р. почався період англійської окупації. У перші 10р. ХХ ст. посилився національний рух і терористичні дії, в результаті яких було вбито прем'єр-міністра Б.Гали, вихідця із єгипетських християн, в 1912р. було розкрито нову змову проти хедива, генерального консула і прем'єра після чого ці групи були розгромлені.

З початком Першої світової війни Англія встановила протекторат над Єгиптом і її верховний комісар зконцентрував у своїх руках всю реальну владу. Територія Єгипту слугувала для Англії плацдармом для операцій англійців проти турок в Палестині і Сирії. Трудовий корпус із єгиптян нараховував 500 тис. чол.. Спроба турків при допомозі Німеччини відновити свої позиції в Єгипті зазнала невдачі, а Франція визнала контроль Англії над Єгиптом ще в 1904р. за що остання визнала аналогічне положення Франції над Марокко.

Національно-визвольний рух в Єгипті знову посилився після закінчення війни і поставлено були вимогу незалежності країни. На передній план в політичній боротьбі вийшла партія Вафд. В кінці 1918р. прем'єр Руді-паша та відомий громадський і політичний діяч Заглул-паша (англофіли) організували делегацію (Вафд) для переговорів у Європі про становище, яке склалося. Їх ніхто не слухав, а чотирьох членів делегації навіть арештували. Це викликало революційний вибух 1919р., і хоча вафдисти ухилились від загострення боротьби, англійці в лютому 1922р. опублікували декларацію про ліквідацію англійського протекторату і визнання Єгипту незалежною державою, залишивши за собою ряд прав: охорона Суецького каналу, захист Єгипту від іноземного втручання, охорона інтересів іноземців і прав національних меншин, самоуправління Суданом.

Єрусалимі і його резидентом в Аммані зберігався контроль за зовнішньою і концесійною політикою, над законодавством, фінансами, збройними силами і податками країни. У всіх установах вводився інститут англійських радників.

19 квітня 1928р. була оприлюднена перша конституція і виборчий закон Трансіорданії. Проголошувались деякі буржуазні свободи і визначалася прерогатива еміра. Законодавча влада була у еміра і Законодавчої ради у складі 16 виборних членів (9 від арабо-мусульман, 3 від арабів-християн, 2 від черкесів і 2 від бедуїнів), виконавча влада - Виконавчій раді (уряду) у складі 6 членів на чолі з прем'єром. Необмежену владу як голова держави мав емір.

У 30-х роках основна увага англійських властей приділялася як і раніше забезпеченню своїх стратегічних інтересів ігноруючи розвиток економіки Трансіорданії. Головна частина бюджету направлялась на створення воєнної інфраструктури – будівництво шляхів і авіабаз, на зарплату чиновникам і поліції. В 1931р. „Ірак Петролеум Компани" отримала право на будівництво на території Трансіорданії нафтопроводу від Кіркука до Хайфи. Його спорудження, розпочате навесні 1932р., було завершене на кінець 1934р. В 1938 – 1941рр. була збудована найбільша стратегічна магістраль – автомагістраль Багдад-Хайфа.

В інтересах англійців будувалася політика Трансіорданії з сусідніми державами.

У березні 1931р був підписаний договір про співробітництво з хашимітським Іраком, а у березні 1933р. договір про взаємне визнання і добросусідських відносинах з Саудівською Аравією. У відповідності з останнім Ібн Сауд зняв свої претензії на Маан і Акабу, а Абдалла від імені хашимітів відмовився від претензій на Хіджаз.

В 30-х рр. антиколоніальний рух пішов на спад і лише в бедуїнських районах було неспокійно. Ці райони були вилучені із компетенції уряду в 1930р., а в 1933р. управління, ним було передано англійському офіцеру „спеціалісту по бедуїнам" Д.Б.Глеббу. через декілька років ці райони були „умиротворені".

16 травня 1939р. в англо-трансіорданський договір 1928р. була внесена поправка, яка стосувалася організації збройних сил Трансіорданії. Згідно цієї поправки Арабський легіон був реорганізований: у його склад була включена „стража пустелі", яка була створена раніше Глеббом для боротьби з бедуїнами, і загальна кількість доведена до 1600 чоловік. 25 червня 1939р. командуючим легіоном був призначений Глебб, який отримав звання генерала і титул паші. І дуже скоро Глебб став Фактичним правителем Трансіорданії.

Під час Другої світової війни Англія широко використовувала арабський легіон як допоміжну військову і поліцейську силу на Близькому Сході. На кінець війни у його складі вже було 8 тис. солдат і офіцерів. Англійські субсидії на утримання легіона та інші військові цілі у роки війни сильно зросли. Якщо в 1937/38рр. вони складали 28% внутрішніх прибутків Трансіорданії, то в 1939/40рр. вони досягли 102%, а в 1940/41РР. – 208%.

Азіз захопив владу над багатими оазисами Ель-Хаси і в квітні 1913р. зайняв великий адміністративний центр Хуфуф. Це дозволило йому у травні 1914р. підписати з турками, які були зайняті європейськими справами, договір про дружбу і союз. В 1915р. він підписав подібний договір і з англійцями.

Під час Першої світової війни у арабських країнах посилились антитурецькі настрої. Племена Аравії також активізували свою боротьбу, в тому числі і в складі Арабського легіону. Ця боротьба підтримувалась англійцями, які при цьому переслідували свої інтереси. Але, не дивлячись на договір з Великобританією, а також субсидії в 60 тис. фунтів стерлінгів щорічно, Лондону не вдалося втягнути Неджд до участі у Першій світовій війні на боці Антанти. Хоча в багатьох інших територіях півострова (потім вони ввійдуть до складу Саудівського королівства) англійські емісари зуміли розпалити антитурецьку війну. Наприклад, 5 червня 1915р. шериф Мекки Хусейн проголосив незалежність Хіджазу, прийняв титул короля (малика) і оголосив війну Туреччині. Відомий нам англійський розвідник полковник Лоуренс в цей час знаходився в Хіджазі, керував там виступами бедуїнських племен проти турецьких військ. До липня 1917р. араби очистили Хіджаз від турок і зайняли порт Акаба.

Як же розвивалася Саудівська Аравія після Першої світової війни. Справа в тому, що розпад Османської імперії в результаті Першої світової війни сприяв успішній боротьбі Саудідів за об'єднання аравійських земель в централізовану державу. Їх успіху сприяла і та обставина, що головні держави були зайняті воєнною і політичною боротьбою з Радянською Росією, а Аравія, де нафта ще не була знайдена, їх практично не цікавила.

В 1921р. в Каїрі під головуванням міністра колоній Англії У.Черчілля була скликана конференція, на якій, між іншим, було прийнято рішення про те, що два сина хіджазського шерифа Хусейна Фейсал і Абдаллах займуть престол у королівствах Ірак і Трансіорданії на знак визнання їх заслуг у боротьбі проти турок. В тому ж році в Неджді на нараді членів сім'ї Аль Сауд і шейхів племен було вирішено, що Абдель Азіз буде носити титул „султан Неджда і приєднаних територій".

На початку 90-х років на території сучасної Саудівської Аравії існували дві держави – султанат Неджд з приєднаними територіями і королівство Хіджаз. 6 березня 1924р. король Хиджаза Хусейн виступив з домаганнями на титул Халіфа. В червні 1924р. Абдель Азиз звернувся до мусульман із закликом не визнавати Хусейна халіфом і скликав конференцію улемів Неджда, на якій було прийнято рішення іти війною проти Хіджазу. 3 вересня 1924р. по грудень 1925р. ударні війська Абдель Азіза, які складалися із іхванів, захопили Хіджаз, включаючи Мекку і Медіну. 8 січня 1926р. у Великій мечеті Мекки султан Абдель Азіз був проголошений королем Хіджазу. На цей час британський уряд остаточно відмовився від ідеї встановити протекторат над державою Саудідів. Велике, але малонаселене аравійське королівство було оточено англійськими протекторатами, тому в Лондоні розраховували на те, що навіть залишаючись незалежним, Ібн Сауд не зможе нанести шкоди британським інтересам.

Loading...

 
 

Цікаве