WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Країни Близького Сходу та Північної Африки у першій половині ХХ ст. (195–1945 рр.) - Курсова робота

Країни Близького Сходу та Північної Африки у першій половині ХХ ст. (195–1945 рр.) - Курсова робота

Почалося економічне освоєння країни європейцями - фосфорити, марганець, свинець, кобальт, мідь, цинк, залізо вивозилися. Створена була комунікаційна сітка та енергетика. В 30-х рр. знову піднялася хвиля національно-визвольного руху, частина лідерів якого пішли на союз із Франко.

Під час Другої світової війни територія Марокко контролювалась урядом Віші, а практично використовувались для воєнних цілей Німеччиною та Італією. Після висадки восени 1942р. американських військ головнокомандуючий збройними силами уряду Віші генерал Дарлан передав їм всі воєнні об'єкти.

Під кінець війни почали створюватися політичні партії – Незалежність (Істикляль) і відновили свою діяльність створені ще в 1936 і 1937 рр. Партія національних реформ (ПНР); Партія Марокканської єдності. Виступали за надання країні незалежності. Новий етап визвольної боротьби наступив уже після закінчення Другої світової війни

Алжир

Алжир – найважливіше колоніальне володіння Франції в Африці. Основна маса алжирців займалися сільським господарством, промисловість на початку ХХ ст. була в зародковому стані, були і представники інтелігенції. Напередодні Першої світової війни в Алжирі проживало 750 тис. алжиро-європейців, тобто близько 14% всього населення країни. В роки Першої світової війни положення в Алжирі погіршилось як в економіці, торгівлі, падінні життєвого рівня.

У міжвоєнний період помітний ріст промисловості в Алжирі. Так, якщо в роки Першої світової війни тут було 25 тис. робітників, то на кінець 20-х років вже 180 тис. із яких 60% були представники корінного населення. Під час світової економічної кризи погіршилось і становище в Алжирі, а національним партіям і організаціям не вдалося добитися поступок від Франції і в 30-х роках.

Під час Другої світової війни Алжир спочатку потрапив під контроль німецько-італійської комісії, а з листопада 1942р. тут були англо-американські війська. Росте національно-визвольний рух проявом якого було повстання в травні 1945р. і яке було придушене військами.

Туніс

Туніс став протекторатом Франції з 80-х рр. ХІХ ст. На початку ХХ ст. у країні формується національна інтелігенція і буржуазія які наслідують французький образ життя і мову, зміцнюється туніський націоналізм.

У 20-х рр. із молодотуніських груп революціонерів була створена партія Дустур (Конституція), яка вимагала зрівняння у правах арабів і французів, демократизацію місцевого управління, демократичних свобод. Але Франція на поступки не йшла, хоча деякі послаблення і були. В середині 30-х років молодий адвокат Хабиб Бургиба разом із своїми прихильниками вийшов із Дустура і створив Новий Дустур, який виступав із лозунгами антиколоніальної боротьби і в другій половині 30-х рр. став найвпливовішою партією Тунісу – 18 періодичних видань, філіали по країні, молодіжні і жіночі організації. Але після відставки у метрополії уряду Народного фронту Л.Блюма у Тунісі почалися репресії і арешти в тому числі і Хабіба Бургібу було арештовано.

Під час Другої світової війни Туніс пережив чимало подій. Після капітуляції Франції і висадки 8 листопада 1942р. в Марокко і Алжирі англо-американського експедиційного корпусу в Туніс були введені італо-німецькі окупаційні війська, а більшість солдат французької армії за що викликало повстання арабів у 1929 р. Комісії Шоу і Сімпсона, які аналізували положення в Палестині, констатували, що така великомасштабна діяльність сіоністів можлива тільки дякуючи Англії і що потрібно щось робити. Але послання 15.ІІ.1931 р. прем'єра Англії Р.Макдональда голові ВСО Х.Вейцману свідчило, що Англія і надалі буде сприяти сіоністам і тому араби назвали цей документ „чорною книгою".

Незважаючи на потурання Англії, імміграція євреїв сюди у 20-х роках була незначною. З 1920 по 1930 рік у країну прибуло близько 100 тис. переселенців. Характерно, що в США в цей же період в'їхало 340 тис. євреїв.

Але захоплення земель сіоністами посилювалось при фінансовій підтримці єврейської буржуазії Західної Європи і США. У 20-і роки було скуплено 514 тис. дунамів землі або 1/3 земельного фонду країни з яких зганялись араби.

В кінці 20-х років сформувався ультраправий Союз сіоністів-ревізіоністів на чолі з В.Жаботинським які вимагали всю Палестину євреям навіть з допомогою сили і створили військову організацію „Иргун цван леумі". Почалася підготовка до створення єврейської держави, тим більше, що імміграція євреїв збільшилась із приходом до влади в Німеччині фашистів. Росло число єврейських сільськогосподарських поселень: в 1936р. їх нараховувалося 208, тобто майже на 90 % більше ніж у 1927р., а чисельність їх жителів за цей період збільшилась з 40 тис. до 98 тис. чоловік.

Після утворення в серпні 1929р. Європейського агентства, сіоністам вдалось залучити до участі в колонізації Палестини капітали єврейських общин Західної Європи і США, сюди переселялись і капіталісти – особи з капіталом у 5 тис. долл., ріс приватний капітал. Якщо в 1930р. в промисловість було інвестовано 2 млн. палестинських фунтів, то в 1937р. ця цифра зросла до 11 млн. і число міських промислових підприємств, які належали євреям, збільшилось з 2,5 тис. у 1930р. до 5,5 тис. у 1937р.

Що стосується арабів, то вони вимушені були боротися на два фронти: і проти англійського колоніального панування і проти єврейської колонізації Палестини. Організатором цього руху став Арабський палестинський конгрес (АПК), який виник у 1920р., а з 1934р. його очолив Муса Казималь-Хосейни.

Весь міжвоєнний період в Палестині відбувалися повстання, серед яких найбільші в 1929р. в Єрусалимі, 1933р. – Яффі, загально-палестинське повстання 1936 – 1939 рр. Створювалися нові націоналістичні організації палестинських арабів, найбільшою із них був Вищий арабський комітет (ВАК), який був утворений в 1936р. і очолив його Амін аль Хосейни.

У травні 1939р. Англія без консультацій з зацікавленими сторонами опублікувала нову „Білу книгу" про свою політику в Палестині. Передбачалося, що через 10 років буде утворено єдину арабо-єврейську державу, яка підпише союзний договір з Англією. Дещо менше дозволялось емігрантам в'їжджати в Палестину – на протязі перших 5 років – 75 тис. Це був курс на збалансовану політику Англії щодо арабів і євреїв для зміцнення своєї влади. Але незадоволення цим курсом висловили і араби і євреї.

Аналізуючи події в Палестині єврейський сектор в економіці все зростає, кількість їх сільськогосподарських поселень в 1944р. досягла 256. З'явився новий союзник – США, почався тиск на Англію та її колоніальну адміністрацію. Інтерес США до Палестини особливо зріс коли американські нафтові монополії отримали концесію від Саудівської Аравії на розробку проекту нафтопроводу із Аравії у Палестину, яку вони просили у Рузвельта з 1942р. Союз США і сіоністів ставав реальністю, в інтересах перших було утворення в Палестині єврейської держави.

Ірак

На рубежі ХІХ – ХХ ст. вся територія Іраку входила до складу Османської імперії і була поділена на три вілаєти – Бассорський, Багдадський і Мосульський. Відсталі території, поставник ячменю, фініків, продуктів тваринництва = аграрно-сировинна база більш розвинутих країн. Протистояння Англії і Німеччини в Іраку.

В роки Першої світової війни Ірак був окупований англійськими військами, а в 1920р. на конференції в Сан-Ремо Англія за згодою союзників отримала мандат ЛН на Ірак. Розорена країна яку почали колонізувати англійці. Розгорталася визвольна боротьба – повстання в Неджефі весною 1918р. і курдське повстання на півночі країни у травні – червні 1919р. та ін.

Англія мала мандат над Іраком до 1930р., хоча з 1922р. тут був королівський уряд, який повинен був керуватися „порадами" англійського верховного комісара у питаннях міжнародної і фінансової політики. В 1927р. англійці змушені були погодитися на створення змішаної „Ірак петролеум компані" (англійський, голландський, французький, американський капітал).

Спротив іракців змусив Англію відмінити 30.VІ.1930р. мандат і проанглійський діяч Іраку Нурі Саїд підписав новий англо-іракський договір терміном на 25 р. Англія зберігала за собою право консультувати Ірак з питань зовнішньої політики, зберігала за собою воєнні бази і „особливі інтереси" в обороні Іраку. В 1932р. уряд Нурі Саїда добився прийому Іраку в Лігу Націй.

Судан

Після розгрому магдистської держави (1898р.) і за конвенцією між Англією і Єгиптом у січні 1899р., Судан був оголошений кондомінімумом, тобто спільним володінням Англії і Єгипту і став офіційно називатися Англо-Єгипетський Судан. Вся влада була в руках англійського генерал-губернатора.

Судан відстала країна з пануванням феодалів і поступово перетворювався в країну монокультури – бавовнику, було побудовано 3,5 тис. км залізниць і глибоководний порт (Порт-Судан) на узбережжі Червоного моря. 90% населення країни – селяни. Великий вплив на політичне життя мали релігійні секти. В цілому всі виступи населення у міжвоєнний період були придушені англійськими військами, і на 12р. (до 1936р.) відтіснили Єгипет від участі в управлінні Суданом, вислали із країни єгипетські батальйони і чиновників, порушивши тим самим кондомінімум 1899р.

Loading...

 
 

Цікаве