WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Органи місцевого самоуправління на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944) - Курсова робота

Органи місцевого самоуправління на Вінниччині в роки фашистської окупації (1941-1944) - Курсова робота

Поряд з обласною управою у Вінниці було створено тимчасове міське самоврядування.18 В Накзі №75 "По Вінницькій обласній та Вінницькій міській управах" йшлося: "Внаслідок того, що незалежне існування самоврядування м. Вінниці зустріло низку труднощів, негативно відбилися на вирішенні питань як міського, так і обласного значення, виникло питання про злиття органів самоврядування і про підпорядкування міста Вінниці обласній управі реорганізацією тимчасового самоврядування міста в Вінницьку міську управу.

Порушене в цій справі клопотання розглянуто та задоволено Фельдкомендатурою, а тому наказується:

1. Місто Вінницю з 1-го листопада 1941 року підпорядковується обласній управі.

2. Апарат тимчасового самоврядування м. Вінниці з 1-го листопада реорганізувати а Вінницьку міську управу.

3. Керівникові обл. планового відділу п. Любомирському доручається: а) Зібрати і розглянути обгрунтовані проекти відділів обласної управи...

в) Роботу по реорганізації закінчити до 25 листопада".19

Головою міської управи було призначенно професора Савостьянова. На усіх паперах Савостьянов титулував себе такими словами: "Голова міської управи професор Савостянов", або скорочено – "Голова міста професор Савостьянов".20 В газеті "Вінницькі вісті" його прізвище писали так: "Савостіянов". Управа мала свою печатку, на якій по колу було вибито слова: "Вінницьке міське тимчасове самоврядування", в середині печатки – тризуб. Заступником голови міської управи було призначено професора Махулько-Горбацевича.

Після відступу з Вінниці частин Червоної Армії місто лежало в руїнах. Тому першочергове завдання яке лягло на Вінницьку міську та обласну управи відновити діяльність промислових підприємств міста та області, та налагодити мирне життя в цілому. Стараннями заступника голови управи професора Махулько-Горбацевича та інженера Бернарда, зруйновані об'єкти відновили роботу. Завдяки зусиллям завідуючого шкільним відділом управи доцента Гайового на початку 1942 року відкрилися міські школи. У відновленні роботи лікувальних закладів багато зусиль доклав завідуючий санітарно-медичним відділом управи професор Ган. Ще наприкінці 1941 року розпочали роботу технікуми, а в 1942 році відновили навчання студентів педагогічний та медичний інститути.21 Також без зволікань були змінені назви вулиць Вінниці. Замість комуністичних назв з'явилися Український проспект, Німецький провулок, Братський провулок, вулиці – Князя Данила, Петра Могили, Гетьмана Полуботка, Циганська та інші.

Робота міської управи в період війни була дуже важкою. Через Вінницю постійно проходили німецькі військові частитни на східний фронт. Більшість із них затримувалися у місті на 2-3 дні. Їх потрібно було розквартирувати. Інтенданти з військової комендатури йшли на все: використовували приміщення вузів, технікумів, шкіл. Солдати, в меншій мірі, ніж місцеве населення, але теж нищили майно, меблі використовували для опалення приміщень, в лабораторіях медінституту влаштовували погроми, тощо. Трохи пізніше, коли східний фронт був заповнений німецькими дивізіями, рух військових частин уповільнився.

Професор Савостьянов швидко завоював довіру німецько-фашистських окупантів як голова міської управи, він перебував у близьких стосунках з німецькою адміністрацією та військовою владою, особливо, з фельдкомендантом полковником бароном фон Буклер та з штадткомісаром Маргенфельдом. У них він користувався особливою довірою. Провадив значну роботу для надання всебічної допомоги німецько-фашистській армії, за що був нагорджений німецьким урядом медаллю "Для народов Востока".22

Вінницька міська управа проіснувала фактично до самого визволення міста радянськими військами 20 березня 1944 року.23 Після втечі Савостьянова та інших німецьких посібників, 17 січня 1944 року на посаду голови міської управи було призначено професора Гана.24 Приступивши того ж дня до виконання обов'язків голови, він швидко навів порядок у міській управі, повернув на роботу завідуючих відділами та технічних працівників.

Нижчою інстанцією місцевого управління була сільська управа, на чолі якої стояв староста. Останнього, як правило, призначав бургомістр, який і відповідав за його благонадійність. Практична робота сільуправ іноді зводилася до бухгалтерської роботи, але в більшості випадків, і це характерно для України, внаслідок труднощів зі зв'язком, протяжності території і, головне, активного опору населення окупаційній політиці робота в селах часто виходила далеко за рамки обсягу, що передбачався.

Справи правління вимагали докладання таких зусиль, що в багатьох районах окупантам довелося виплачувати старостам платню. Спочатку ж вони працювали на громадських засадах.

Староста зі своїм помічником і бухгалтером та підпорядкованими управі поліцейськими повинні були проводити "в життя" розпорядження німецьких адміністративних органів та бургомістра і начальника райуправи (наприклад, реєструвати прибулих, вести облік місцевого населення, збирати податки, забезпечувати військові поставки, надавати робочу силу, гужовий транспорт, квартири та ін.). Крім того, вони допомагали німецьким каральним органам у проведенні розшуку червоноармійців, командирів, політпрацівників, парашутистів, партизан та ін., виявленні осіб, що дають їм притулок.

Так, в Оратівському районі існувало 29 сільських управ, в яких було 39 громадських господарств.25

Сільська управа забезпечувала вилучення у населення зброї, боєприпасів, радіо- і фотоапаратів, розшук продовольчих військових складів, організацію дотримання світломаскування, прибирання вулиць, поховання трупів, проведення сільськогосподарських робіт, залучення населення на будівельні та шляхові роботи, проведення антиєврейських обмежень і репресій та ін.26

19 серпня 1941 року кондукетор (керівник держави) Румунії маршал Іон Антонеску при попередньому погодженні з Гітлером надав декрет про введення румунської адміністрації на території між Дністром і Бугом, офіційно названої в ньому "Трансністрією". Своїм повноважним представником кондукетор призначив професора Г. Алексяну.27

Загальна структура управління "Трансністрією" була змінена. Губернаторство поділялося на 13 округів (повітів), якими керували префекти. Вони, в свою чергу, складалися з 65 районів (волостей), очолюваних преторами. Міські і сільські управи (примари) на чолі з примарями були нижчою ланкою управління.

Зв'язок румунською керівництва з губернаторами, а також управління окупаційною адміністрацією, координацію її діяльності здійснював створений при кабінеті міністрів так званий "військово-цивільний" кабінет для адміністрації Бессарабії, Буковини і "Трансністрії" (КББТ), очолюваний генеральним секретарем румунського уряду.28 Основною відмінністю між органами місцевого самоуправління в Рейхскомісаріаті та Трансністрії було те, що в німецькії зоні окупації війтами, бургомістрами сільських і міських общин та старостами сіл були звичайно українці, в Трансністрії ж місцеві органи наполегливо румунізувались.

Органи місцевого управління діяли в умовах повної підконтрольності і залежності від німецьких адміністративних і поліцейських окупаційних органів.

В цілому ж фашистський окупаційний режим, встановлений в Україні, був злочинною військово-поліцейською та адміністративно-господарською системою органів і заходів, спрямованих на колонізацію і анексування окупованих областей, ліквідацію в них національної державності, масову депортацію, терор та геноцид місцевого населення, економічне пограбування і знищення національної культури. Діяльність німецьких і румунських адміністративних органів в розглядуваних окупаційних зонах була спрямована на здійснення жорстокого колоніального управління. Органи місцевого самоуправління перебували в цілковій залежності від німецької та румунської адміністрацій і відігравали активну роль у проведенні окупаційної політики на території Вінниччини.

1 Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України// Український історичний журнал. – 1997. – №3. – С. 90.

2 "Історія застерігає": Трофейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх пособників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни. – К., 1986. – С 26.

3 Преступные цели – преступные средства: Документы об оккупационной политике фашистской Германии на территории СССР (1941 - 1944 гг.). – М, 1968. – С. 20.

4 Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941 - 1945: Наук.-публіцист. видання / Гол. редколегії І. О. Герасимов. – К., 2000. – С. 175.

5 Мельничук І.П. Німецько-фашистський окупаційний режим у Вінниці// Наукові записки ВДПУ

ім. М.Коцюбинського. Вінниця. – 2000, вип. 2, С.175.

6 Книга Пам'яті України. Вінницька область. - У 9-и т. / Гол. редколегії М. М.Ільчук (1; 2; 7 тт.);

А. Д. Ткаченко (3-8 т.). – К.: 1994 -1997. – С. 11.

7 Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України// Український історичний журнал. – 1997. – №3. – С. 94.

8 ДАВО Ф.Р. - 1311.- Оп.1. - Спр. 286 - Арк.1

9 ДАВО Ф.Р. - 1311.- Оп.1. - Спр. 287 - Арк. 62

10 ДАВО Ф.Р. - 1311.- Оп.1. - Спр. 286 - Арк.3

11 ДАВО Ф.Р. - 1311.- Оп.1. - Спр. 286 - Арк.20

12ДАВО Ф.Р. - 1311.- Оп.1. - Спр. 287 - Арк.63

13 Вінницькі вісті. – 1941. – 1 жовтня.

14Вінницькі вісті. – 1941. – 11 жовтня.

15Вінницькі вісті. – 1942. – 23 лютого.

16 Вінницькі вісті. – 1942. – 1 березня.

17 Там само.

18Давидюк А. Шляхом зради// Подолія. – 2001. – 13 березня.

19 Вінницькі вісті. – 1941. – 1 листопада.

20 Давидюк А. Шляхом зради// Подолія. – 2001. – 13 березня.

21 Там само.

22 Давидюк А. Шляхом зради// Подолія. – 2001. – 13 березня.

23 Гальчак С.Д. Визволення Вінниччини від нацистських загарбників. – Вінниця: "Книга-Вега" ВАТ "Вінобллдрукарня", 2004. – С.12.

24 Давидюк А. Шляхом зради// Подолія. – 2001. – 13 березня.

25 ДАВО Ф.Р. - 1311.- Оп.1. - Спр. 287 - Арк. 129.

26 Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України// Український історичний журнал. – 1997. – №3. – С. 96.

27 Там само. – С. 97.

28 Рекотов П.В. Органи управління на окупованій території України// Український історичний журнал. – 1997. – №3. – С. 97.

Loading...

 
 

Цікаве