WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Четверте покоління школи ""Анналів""" - Курсова робота

" Четверте покоління школи ""Анналів""" - Курсова робота

Саме в такому контексті розвиває історію і група, яку очолює А. Фарж при СRН.

Ніколь Фуше – наукова співробітниця Національного центру наукових досліджень, редактор і секретар редакції журналу „Зошити Центру історичних досліджень", член керівного комітету Організації вивчення північно-американців, викладач Паризького університету. Основні теми досліджень – демографічні рухи між розвинутими країнами в ХХ і ХХІ ст., міграції Франція-США в ХVІІІ-ХХІ ст., американська присутність у Франції, культурні трансфери. Н. Фуше – автор і науковий видавець багатьох праць1.

Результати своїх досліджень наукові співробітники Центру історичних досліджень мають можливість публікувати на сторінках журналів „Історія і вимірювання" (виходить 2 рази на рік), „Зошити Центру історичних досліджень" (2 рази на рік), „1109. Журнал інтелектуальної історії" (щорічник), „Підприємства та історія" (2 рази на рік).

Центр історії науки і техніки імені Александра Койре (Centre Alexandre-Koyr Histoire des sciences et des techniques - CAK) має нині директором Домініка Пестра (Dominique Pestre). Одним з перспективних напрямків, що розробляється Центром, є дослідження суб'єктивних факторів, що характеризують особистість дослідника (філософська концепція, віросповідання, колективні уявлення, комунікабельність, розумовий примус, логічність мислення та ін.), і їх вплив на продуктивність та якість наукової роботи. Центр підтримує активні зв'язки з Національним музеєм природничої історії.

Центр порівняльних досліджень стародавніх суспільств ім. Луїса Герне (Centre Louis Gernet de recherches compares sur les soits anciennes), теперішній директор – Франсуа Ліссарраг (F. Lissarrague). Незмінним співробітником Центру до нашого часу є Поль Вейн (Paul Veyne). Він народився 13 червня 1930 р., у 1955 р. здобув ступінь магістра історії у Вищий нормальній школі, продовжив навчання у Школі вищих досліджень соціальних наук. З 1975 до 1998 рр. П. Вейн був професором кафедри історії Риму в Коледж де Франс, з 1998 р. він є почесним професором цього університету. Професійні інтереси дослідника торкаються історичної соціології, історії Стародавнього Риму та сучасної історіографії. Саме обговорення його книги „Як пишуть історії: досвід епістемології" (1971) на Страсбурзькій конференції в травні 1973 р. поклало початок дискусії щодо епістемологічного критицизму. П. Вейн – автор чисельних робіт з історії античності1.

Центр середньовічної археології (Centre d'archologie mdivale). Зараз обов'язки директора виконує Етьєн Убер (E. Hubert). Він займається проблемами історії та археології окультурення земель і заселення місцевості Західного Середземномор'я в середні віки. Найбільше його цікавить територія Італії: формування сільського та міського простору, його зв'язок з владою, економікою, суспільством. Дослідник проводить семінари на тему „Простір, територія і заселення Західного Середземномор'я в середні віки", „Історія середньовічної Італії", пише численні наукові праці2.

Група соціальної географії (Groupe de gographie sociale). На даному етапі її очолює Марі-Вік Озуф-Маріньє, яка є також членом педагогічної ради захисту докторських дисертацій за спеціальністю „історія і цивілізації". Марі народилася 1957 р., вивчала географію в Паризькому університеті та історію у Школі вищих досліджень соціальних наук, де захистила докторську дисертацію під керівництвом Марселя Ронсайоло в 1984 р. З 1990 р. займається викладацькою діяльністю в Школі, зокрема веде семінар „Територія: географічні уявлення та політична практика. Французький простір: конструкція та уявлення (ХVІ-ХХ ст.)". Дослідження М. Озуф-Маріньє стосуються уявлень та соціальної конструкції французької території з ХVІІІ ст., зокрема питання ідентифікації та просторових обмежень. Вона цікавиться формуванням французьких округів при Революції та в зв'язку з регіональним питанням ХІХ і ХХ ст. Її роботи присвячені також історії географічної дисципліни, географічних знань, історичної картографії1.

Центр європейської релігійної антропології (Centre d'anthropologie religieuse europenne - CARE) має потужний інструментарій – солідну спеціалізовану бібліотеку, окрім того, нормою, як і в інших центрах та групах, є проведення семінарів, дискусій, підготовка докторів. Очолюють дану структуру професор Паризького університету Філіпп Бутрі (Philippe Boutry) і Домінік Жуліа (Dominique Julia), членом CARE є Александра Лакло (Alexandra Laclau), співробітник Лабораторії картографії. В її працях викладена концепція, згідно з якою карти та діаграми – це не просто ілюстрації, що доповнюють текст, але засіб праці і рефлексії, який дозволяє, у першу чергу, розкрити зв`язки між роботами різних дослідників, і, по-друге, повідомити, яка інформація була виявлена. А. Лакло є співавтором цілої серії праць під загальною назвою "Атлас Французької революції"2, а також "Етноісторичного атласу Корсики" (2004).

Лабораторія історичної демографії (Laboratoire de dmographie historique - LDH) й донині здійснює теоретичну та практичну розробку методик історичної демографії. Цією роботою керує Херве Ле Бра (Herv Le Bras) разом з Мауріціо Грібауді (Maurizio Gribaudi). Окрім власне Франції група дослідників має активні зв'язки з Університетами Ірвіна, Каліфорнійським, Хельсінкі тощо.

Міжуніверситетський центр середньовічної історії та археології (Centre interuniversitoire d'histoire et d'archologie mdivales - CIHAM). В 1994 р. в межах UMR він входить до складу CNRS і набуває дещо іншої назви – Центр історії та археології християнських та мусульманських середньовічних народів. Власне, ця назва лише конкретизує ті зацікавлення, що практично відразу виникли у членів Центру. Головне відділення залишається в Ліоні на чолі з Дені Менжо (Denis Menjot), професором Ліонського університету. Окрім того членами CIHAM є співробітники університетів Парижу, Савойї, Флоренції, Нанту, Люксембургу тощо. Центр є базою магістерської програми "Історія та археологія середньовіччя (християнських та мусульманських народів)".

Група історичної антропології середньовічного Заходу (Groupe d'anthropologie historique de l'Occident mdival - GAHOM). Незмінним керівником групи аж до свого самоусунення в 1992 р. був один з найвідоміших французьких істориків Жак Лє Гофф. Нині GAHOM очолює не менш відомий сучасний історик Жан-Клод Шмітт (J.-C. Schmitt). Відносно невеликий колектив (всього 15 осіб) зосереджує в собі славетні імена істориків-медієвістів: окрім вже згадуваного Ж.-К. Шмітта, це Жером Баше (J. Baschet), Ален Буро (A. Boureau), Філіпп Моріс (Philippe Maurice), Шарль де Мірамо (C. de Miramon), Ерік Палаззо (E. Palazzo) та інші.

Постановка проблеми ментальності вимагала нових джерел, особливо зважаючи на специфіку періоду – середньовіччя, яке залишило по собі порівняно незначну кількість писемних пам'яток. З метою організації джерельної бази GAHOM впорядковує собі спеціальні бібліотеки та банки даних: з 1978 р. це, наприклад, Exempla (середньовічна література), з 1983 р. середньовічні зображальні джерела, з 2005 р. порівняльна історія німецьких міст кінця середньовіччя. Зокрема, база іконографічних даних нараховує близько 12 тис. слайдів-діапозитивів, доступних для дослідження.

Теперішній директор GAHOM Жан-Клод Шмітт1 досліджує соціокультурну історію середньовічного Заходу, керуючись методами історичної антропології. Попередні його дослідження були присвячені жестам, віросповіданням, історії та вигадці. Нині вчений зацікавився проблематикою уявлень про час в середньовічному християнстві, а також їх соціальними та символічними застосуваннями. Ж.-К. Шмітт викладає курс "Різновиди християнського часу", переймається впорядкуванням фонду мініатюр. Ж.-К. Шмітт – науковий керівник близько 35 дисертаційних досліджень, у т. ч. 6 з них пишуться східноєвропейськими авторами.

Одна з найвідоміших книг Ж.-К. Шмітта, яка принесла йому світову славу, – це "Сенс жесту на середньовічному Заході"2. Праця написана на перетині історії, антропології, лінгвістики та етнології. Послуговуючись вторинними – словесними і статичними живописними – репрезентаціями знаково кодифікованих рухів людського тіла, автор намагається дістатися до того, як і ким жести не лише виконувалися, але й були осмислені, оцінені, витлумачені та класифіковані. Ж.-К. Шмітт доходить висновку, що до жестів у середньовіччі ставляться як до таких, які вважалися спроможними реально змінювати людей і речі3.

Сучасні дослідники Франції, попри певну непопулярність теми ментальності, наполягають не втратити її здобутки.

Яскравим прикладом цього слугує, зокрема, теорія „історичної пам'яті", розробником якої є П. Нора Відштовхуючись від ідей значимості масових, колективних уявлень, він дотримується думки, що головним предметом історії є не подія, а пам'ять про неї, образ, який склався у сучасників та учасників, який транслювався безпосереднім нащадкам, який реставрувався чи реконструювався в наступних поколіннях та піддавався "фільтрації" за допомогою методів історичної критики1.

Loading...

 
 

Цікаве