WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Четверте покоління школи ""Анналів""" - Курсова робота

" Четверте покоління школи ""Анналів""" - Курсова робота

Найважливішим завданням, власне для виконання якого і створювалася Школа вищих досліджень соціальних наук, є наукова робота, історичні та соціальні дослідження, пошукові програми тощо.

До досліджень, які проводяться Школою, залучено близько 1500 наукових співробітників, які часто входять до штату й інших науково-дослідних чи освітніх установ. Пошукова робота ведеться в рамках певних центрів, груп, лабораторій. Станом на 2003 р. їх нараховувалося близько 60, а також 7 міждисциплінарних програм. З них 39 центрів складають „Союз спільних досліджень" – UMR (units mixtes de recherche).

Адміністративні функції дослідницької діяльності виконують Фінансове управління дослідженнями, Бюро досліджень та Інформаційна служба досліджень. Загальне керівництво здійснюється президентом Школи.

Відділ історії в своєму підпорядкуванні нараховує 23 науково-дослідні інститути. Серед них значна частина заснованих раніше активно продовжує свою роботу.

Центр історичних досліджень (Centre de recherches historiques - CRH) залишається найпотужнішою установою вивчення історії в межах Школи. На даному етапі формуються чотири основні напрямки досліджень Центру, в межах кожного з них працює декілька дослідницьких груп. Перший такий напрямок може бути визначений як „простір і населення", ним займаються Лабораторія демографічної історії (соціальна стратифікація і мобільність Франції ХІХ-ХХ ст., методи аналізу та обробки просторових даних), „Простір і територія, історія і соціальні науки", „Середньовічна археологія, група дослідження шато Вінсен і його околиць", „Переміщення та зв'язки між поколіннями (Франція 1800-1950)", Група середньовічної археології тощо. Історія економіки, праці, техніки та підприємств включає „Критику історичної економіки", Групу порівняльної соціальної історії: Франція і Німеччина (ХІХ-ХХ ст.), Центр Франсуа Сіміана, Групу досліджень історії вірменського народу, „Індустрія та наймані робітники автомобілебудування", Групу досліджень економічної історії сіл. Шість дослідницьких груп формують напрям „історія релігійного і культурного досвіду": історичної антропології середньовічного Заходу; схоластичної антропології; міждисциплінарних досліджень історії літератури; досліджень релігійних місій іберійців модерного часу (ХVІ-ХVІІІ ст.); „Порівняльна історія побажань"; „Епістолярна практика". Нарешті останній напрямок „соціокультурна історія політики" представлений Групою дослідження сучасного інтелектуального життя1, Групою історії жінок, „Соціополітична історія європейських еліт при старому режимі", „Влада та знання середньовічної Іспанії", Група іспанських студій тощо. На характеристиці деяких дослідницьких груп ми зупинимося нижче.

Директорами Центру історичних досліджень є відомі французькі історики Жерар Беор (Grard Baur) і Бернар Вінсен (Bernard Vincent). Жерар Беор водночас є також президентом Французької асоціації істориків-економістів (з 2001 р.), головним редактором журналу „Історія і вимірювання" - Histoire et mesure (з 1993 р.), членом редакційної колегії журналу „Історія і селянські общини" (1994 р.), керівником Групи дослідження економічної історії сіл та співкерівником дослідницького колективу „Соціальна історія та історична антропологія Європи". Вчений присвячує свої праці історії сіл (земельний ринок, кредитування, засоби зв'язку, продуктивність) та історії Західної Європи ХVІІІ-ХІХ ст.1. В межах Школи Ж. Беор веде семінари „Економічна і соціальна історія сіл (ХVІІ-ХХ ст.)" та „Соціальна історія й історична антропологія Європи (ХVІІІ-ХХ ст.)".

Бернар Вінсен – почесний доктор Університету Аліканте, член судівської ради 12 журналів Буенос-Айреса, Гренади, Мадриду, Валенсії, Ліссабону, Сарагоси, Севільї, Аліканти тощо. Він керівник Центру іспанських студій та один з найбільших істориків Іспанії модерної та сучасної епох, зокрема працює над темами: історія етнічних та релігійних меншин (морисків, мусульман, євреїв, протестантів тощо), історія залежностей (рабство на Іберійському п-ві між ХVІ і ХVІІІ ст., слуги та ін.), соціорелігійна історія (релігійні місії, набожність, культи святих). Під керівництвом Б. Вінсена захищено 27 дисертацій як французами, так й іноземцями, переважно на теми історії Іспанії, Португалії, Латинської Америки.

Центр історичних досліджень нараховує 120 істориків, що спеціалізуються на періодах від античності до наших днів, серед них Д. Александр-Бідон, Ж. Баше (J. Baschet), А. Буро (A. Boureau), А. Бургр'єр, Р. Шартьє (R. Chartier), Ж.-І. Греньє, Е. Убер (E. Hubert), М.-В. Озуф-Маріньєр (M.-V. Ozouf-Marignier), К. Прошасон (Ch. Prochasson), Ж. Ревель, Ж.-К. Шмідт (J.-C. Schmitt), А. Фарж (A. Farge), Н. Фуше (N. Fouch) тощо.

Роже Шартьє – всесвітньо відомий історик писемної культури ХV-ХVІІІ ст. Народився 9 грудня 1945 р. в Ліоні, протягом 1964-69 рр. навчався у Вищий нормальній школі Сен-Клу. 1969 р. Роже здобув ступінь агреже історії, далі працював асистентом у Школі вищих досліджень соціальних наук (1975-83 рр.), з січня 1984 р. став directeur d'tudes. 1990 р. лауреат щорічної премії Асоціації американської друкованої історії, 1992 здобув винагороду Французької академії. Нині член-кореспондент Британської академії, почесний доктор Університету Карлоса ІІІ (Мадрид). У Школі проводить семінари „Соціоісторія культурних практик ХVІ-ХVІІІ ст." та „Проблеми культурної історії". Р. Шартьє є автором значної кількості праць з історії книги, книжкової культури, читацьких та писемних практик. Його праці1 перекладені всіма європейськими мовами, а також японською, корейською, російською тощо.

Р. Шартьє розробник одного з найновіших сучасних історіографічних напрямків – культурної (чи як її ще називають культуральної) історії. Посилаючись на Мішеля Фуко й Мішеля де Серто, Роже Шартьє визнав "репрезентації" головним об'єктом своїх досліджень з культурної історії. З одного боку репрезентації – це все, що нам залишається від минулого, з іншого боку - "культура" є нічим іншим, як процесом створення репрезентацій дійсного і уявного, набором таких репрезентацій і правил, за якими вони створюються2. Головне завдання дослідника полягає в тому, щоб показати, яким саме чином суб'єктивні уявлення, думки, здібності, інтенції індивідів включаються та діють в просторі можливостей, що обмежуються об'єктивними, створеними попередньою практикою культурною практикою колективними структурами, відчуваючи на собі постійний їх вплив. Це складне взаємопідпорядкування описується аналогічним за змістом поняттям – „репрезентації", що дозволяє артикулювати "три реєстри реальності":

  1. колективні уявлення – ментальності, які організують схеми сприйняття індивідами "соціального світу";

  2. символічні уявлення - форми презентації, демонстрації, нав'язування суспільству свого соціального положення чи політичної могутності.

  3. соціально-політичний статус – закріплений за представником-репрезентантом (конкретним чи абстрактним, індивідуальним чи колективним), утверджений в конкурентній боротьбі і визнаний суспільством.

В такий інтерпретації, наприклад, соціально-класові конфлікти перетворюються у "боротьбу репрезентації", а динаміка всіх соціальних процесів - це постійна конкуренція "репрезентативних стратегій".

Культурна історія відмовляється від жорсткого протиставлення народної та елітарної культури, виробництва і споживання, створення і засвоєння культурних смислів і цінностей, підкреслюючи активний, продуктивний характер останнього1.

Інший співробітник Центру, який заслуговує на особливу увагу, – Жак Ревель. Історик, колишній президент Школи, серед тем його досліджень – соціальна і культурна історія Європи ХVІ-ХІХ ст. та історіографія ХІХ-ХХ ст. Він викладач семінарів „Соціальна історія культурних моделей. Проблеми сучасної історіографії" та „Політичні звичаї минулого". Автор чисельних праць1 та керівник дисертаційних досліджень здобувачів з усієї Європи. Окрім іншого Жак Ревель активно пропагує методику спільних досліджень. Він редактор чисельних колективних праць. Серед останніх таких проектів назвемо "Політичні звичаї минулого" (за редакцією Ж. Ревеля, Ф. Артога, 2001).

Арлет Фарж – відома жінка-історик, науковий співробітник Національного центру наукових досліджень, керівник Групи історії жінок. Вона цікавиться масовою поведінкою (натовп, суспільна думка, сім'я, чутливість) та ідентифікацією у ХVІІІ ст., а також історією стосунків між чоловіками та жінками, механізмами творення історії. Співпрацювала з М. Фуко в проектах видання архівів Бастилії, які стосувалися вбивці П'єра Рів'єра та інших „безславних людей". А. Фарж відома своїм категоричним ставленням щодо необхідності використання архівних матеріалів у історичному дослідженні. Вона одна з творців монументальної праці „Історія жінок на Заході" та автор багатьох інших робіт2. Взагалі 5-томний проект "Історія жінок на 3аході" за загальною редакцією Жоржа Дюбі і Мішель Перро має амбітну мету переосмислити світову історію крізь призму гендерних, міжстатевих відносин. Дослідники дають собі цілковитий звіт про той новий характер, якого набула сьогодні жіноча історія, відступивши від крайнього фемінізму. В передмові до видання редактори зазначають, що стало можливим говорити про "нову історію жінок", оскільки її предмет, методи і підходи в кінці 80 - початку 90 рр. зазнали суттєвих змін. Це вже власне не історія жінок, а історія взаємовідносин між статями3.

Loading...

 
 

Цікаве