WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Становлення школи ""Анналів"" (1929-1947 рр.)" - Курсова робота

" Становлення школи ""Анналів"" (1929-1947 рр.)" - Курсова робота

А.Я. Гуревич продовжує плідно працювати над розробкою методології історичної науки, у тому числі над школою "Анналів". Характерна риса всіх його наукових праць – розглядати історію "Анналів" не ізольовано, а вписати її в широкий контекст історіографії ХХ ст. та знайти її практичне значення для російської історичної науки2.

А.Я. Гуревич залишається незмінним редактором видання "Одиссей", кожен випуск якого присвячений певній тематиці дослідження: наприклад, в 1989 р. випуск був присвячений дослідженням соціальної історії та історичної культури, в 1990 р. – особистості та суспільству, в 1991 р. – культурно-антропологічній теорії.

В березні 1995 р. редколегія щорічника провела "круглий стіл" на тему "Історик кінця ХХ ст. в пошуках методу", результати якого були вже опубліковані в 1996 р. У вступній статті до цього видання А.Я. Гуревич формулює програму подальших досліджень фактично для всієї російської історичної науки: "На сторінках "Одиссея" завжди приділялася увага методології історії, зокрема історико-антропологічному підходу... Тепер, однак, настав час обговорити питання більш широко та вдумливо... Я впевнений в тому, що лише детальний аналіз як передових тенденцій сучасної науки, так і паростків її нових напрямків здатний дати нам певні орієнтири."1.

Слід визнати, що заклик А.Я. Гуревича не залишився без відповіді. Сучасна російська історична наука демонструє потужну історіографічну базу щодо теоретичних та методологічних новацій в історії. Серед напрямків та течій, які викликали найбільше зацікавлень виділимо: історію ментальностей2, історичну антропологію3, переосмислену політичну історію4, культурну та інтелектуальну історію тощо1.

В 90-х рр., окрім А.Я. Гуревича, продовжував свою наукову діяльність інший історик, що почав досліджувати школу "Анналів" ще за радянських часів, - Ю. Л. Бессмертний. В 1998 р. він видає свою монографію „Як писати історію", який аналізує найновіші методологічні віяння у французькій історіографії в 1994-1997 рр. Основною особливістю сучасної французької історіографії Ю. Бессмертний вважає її свідомий відхід від так званого "мета-дискурсу", що передбачає глобальні пояснювальні схеми. Після цього він аналізує передумови цього процесу, зокрема критику історичної антропології у 80-ті рр., занепад історико-демографічних досліджень, глибоку кризу соціальної історії. Натомість у сучасних французьких істориків посилюється інтерес до мікроісторії, культуральної історії (Р. Шартьє), історії політики, все більше розширюються межі застосування нарративного жанру. У висновку Ю.Бессмертний радить російським історикам не ігнорувати жодну з парадигм сучасної французької історіографії, адже кожна з них, хоч і не піддається прямому запозиченню, проте містить надзвичайно корисний пізнавальний досвід2.

Як зразок для своєї тези Ю.Бессмертний представив вже й власне історичні дослідження, ґрунтовані на методології сучасної зарубіжної історіографічних течій. За його редакцією в 1996 та 2000 рр. вихйшли збірки праць, кожна з яких присвячена історії приватного життя людини, чи то в колі сім'ї та друзів, чи то в сфері почуттів та емоцій. Серед авторів праць знаходимо і Н.Пушкарьову (кохання російського дворянина ХІХ ст.), і П. Уварова (старість і немічність в свідомості француза ХVI ст.), й І.С. Свенціцьку (шлях до незалежності грецької жінки, елліни в колі друзів), і самого Ю. Бессмертного (туга за близькими в ХІІ – ХІІІ ст.) тощо. Ці праці мають надзвичайно високу наукову цінність також завдяки вступним статтям, що розкривають перед нами як зарубіжну історіографію названих проблем, так і методу дослідження російських авторів1.

На жаль, в 2000 р. життя Ю.Л. Бессмертного передчасно обірвалося. На пошану видатному історику колеги вирішили видрукувати збірник праць, до участі в якому запросили як російських, так і зарубіжних авторів. Ю.Бессмертному віддав шану Жак Ле Гофф, який в свої статті відмітив значимість внеску російського історика в розвиток післявоєнної не лише радянської, пізніше російської, але й західної, зокрема французької медієвістики2.

Окрім власне вже відомих вчених з радянських часів, дослідження французької історіографії та долі школи "Анналів" продовжує і молодше покоління істориків. Серед них виділимо Л. Рєпіну, яка в 1998 р. написала монографію "Нова історична наука" і соціальна історія"3.

В.А. Бабінцев очолює вивчення історії школи "Анналів" в Уральському університеті. В 2001 р. він розробив програму до відповідного спецкурсу. Надзвичайно позитивною є і його видавнича діяльність. Наприклад, за його редакцією лише в 2000 р. вийшло одразу 2 книги французьких анналістів - Жака Ле Гоффа "Інше середньовіччя" та Е. Ле Руа Ладюрі "Монтайю". До останнього видання В.А. Бабінцев написав післямову "Чарівник з країни Ок", в якій дав детальний аналіз життєвого і творчого шляху Е. Ле Руа Ладюрі.

Безперечно, знаходиться місце для школи "Анналів" і в сучасних загальних історіографічних працях. В колективній монографії за редакцією І.П. Дємєнтьєва і А.І. Патрушева 2002 р. розділ щодо французької історіографії міжвоєнного періоду писали А.В. Адо і В. П.Смірнов. Автори розкрили головні етапи кризи позитивістської історіографії та проаналізували формування школи "Анналів". Французьку історіографію другої половини ХХ ст. характеризував В.П. Смірнов. Найбільше уваги він приділив Ф.Броделю та його методологічним поглядам, а також окреслив загальні риси "Анналів" третього покоління1.

Крізь призму становлення "нової історичної науки" розглядає всю зарубіжну історіографію другої половини ХХ ст. відомий методолог історії, засновник томської історіографічної школи Б.Г. Могильницький. Друга книга його монографічного дослідження "Історія історичної думки ХХ ст." практично вся присвячена школі "Анналів". Б.Г. Могильницький детально розглядає життєвий і творчий шлях М.Блока, Л.Февра, Ф.Броделя, а також, спираючись на їхні праці, характеризує їх теоретичні погляди щодо історичного процесу, методологію історичного дослідження та результати її практичного втілення2.

Певні дослідження з французької історіографії та історії школи "Анналів" проводяться і в Україні. На початку 90-х рр. відома ще за радянських часів дослідниця Л. Таран випустила три монографії, в яких вона послідовно досліджувала та порівнювала французьку, російську та українську історичну думку кінця ХІХ-ХХ ст. Загалом, характеризуючи французьку історіографію цього часу, основну увагу вона звернула саме на школу "Анналів", яку справедливо вважає одним з найголовніших напрямків французької історіографії ХХ ст. На фоні розвитку зарубіжної історіографії в особі "Анналів" Л. Таран аналізує розвиток української науки. До 1929-30 рр. російська та українська історична думка розвивалися в руслі світової, а філософськими основами розвитку гуманітарної науки були позитивізм, марксизм та неокантіанство. В сучасній українській історіографії, вважає дослідниця, з відходом від марксизму відбулося укріплення позицій позитивізму. Для подолання кризи українські вченні повинні ширше долучатися до сучасних світових наукових дискусій, а також засвоювати досвід зарубіжних істориків другої половини ХХ ст., у тому числі школи "Анналів"1.

Іншим відомим українським дослідником французької історії та історіографії є викладач Українського католицького Університету, докторант Вищої школи практичних досліджень Паризького університету Вадим Ададуров. В 2001 р. спільно з французьким істориком Жаном-Бернаром Дюпоном-Мениченом він видав ґрунтовну монографію "Французька історіографія ХХ ст.". Передмову до посібника написав львівський професор Ярослав Грицак.

Loading...

 
 

Цікаве