WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Становлення школи ""Анналів"" (1929-1947 рр.)" - Курсова робота

" Становлення школи ""Анналів"" (1929-1947 рр.)" - Курсова робота

Протилежної думки в своїй монографії „Історизм проти еклектики: Французька історична школа „Анналів" в сучасній буржуазній історіографії" (1980) дотримується інший відомий дослідник Ю.М. Афанасьєв. Він виходив із концепції "Анналів" як напряму з відносно цілісним уявленням про історичний процес. Ю.М. Афанасьєв, висвітлюючи 50-літній розвиток "Анналів", виділяє в їх еволюції три етапи: період становлення з кінця 20-х до середини 40-х рр.; кульмінаційний період розвитку в 40-60 рр., пов'язаний з творчістю Ф.Броделя і прагненням створити глобальну історію; період кінця 60-70-х рр., коли з'являється третє покоління школи "Анналів" (Е.Лє Руа Ладюрі, Ф.Фюре, П.Шоню, яке рішуче повернуло, за словами автора, в бік "дегуманізації та парцеляції" історичної науки. В книзі помітне в цілому позитивне ставлення до М.Блока, Л.Февра, Ф.Броделя, але важко погодитися з досить різкою критикою третіх "Анналів", творчість та новаторство представників яких значно применшено2.

За редакції Ю.М. Афанасьєва та з його вступною статтею в 1986 р. видана в російському перекладі праця Ф.Броделя "Матеріальна цивілізація", зокрема перший її том "Структури повсякденності: можливе та неможливе".

З приводу останнього маємо відмітити, що в сенсі перекладацької роботи та видання праць чи статей анналістів, то школа "Анналів" знаходилася в порівняно привілейованому становищі в радянській історичній науці. Якщо праці вчених окремих методологічних напрямків у зарубіжній історіографії стали доступними в перекладі лише на початку 90-х рр., то наукові твори представників "Анналів" подекуди з'являлися чи то на сторінках фахової періодики, чи то навіть окремими виданнями, що було в радянській історіографічній науці справою виключною.

В 1981 р. з'явилася книга В.Даліна про істориків Франції та Великої французької революції, в якій автор проаналізував історичні роботи та різні конфронтаційні концепції французької революції на загальному фоні розвитку історичної науки у Франції ХІХ–ХХ ст. Особливу увагу автор приділив школі "Анналів", її передісторії, становленню та подальшій еволюції. В.Далін надзвичайно вдало представив творчі портрети А.Матьєза, Ж.Лефевра, М.Блока і Л.Февра, Е.Лябрусса, А.Собуля тощо1.

В 70-80-х рр. в розвитку радянської історіографії почали проявлятися нові тенденції. Перш за все вони пов'язані з діяльністю таких вчених, як М.А. Барг, А.Я. Гуревич, Ю.Л. Бессмертний, А.Л. Ястребицька, які не просто осмислювали та досліджували процеси, які відбувалися у французькій історіографії, як попередні дослідники, але й творчо враховували ці висновки в своїх наукових пошуках. Завдяки цьому були зроблені перші кроки до оновлення та збагачення уявлень радянських вчених про історичний процес, предмет історії, завдання та методи історичного дослідження.

М.А. Барг почав вивчення французької історіографії з аналізу соціально-економічних проблем середньовіччя. Оцінку досягнення французької історіографії феодалізму він дає в своїй монографії "Проблеми соціальної історії у висвітлені сучасної західної медієвістики" (1973). У вступі до цієї книги М.А. Барг викладає своє розуміння сучасної буржуазної історіографії як боротьби трьох тенденцій: противники впровадження методик соціології в історію; помірковані представники істориків, які пропонують робити це вибірково; школа "Анналів", яка закликала до негайної перебудови історичної науки. Попри певну марксистську критику школи, М.А. Барг час від часу виявляв прихильність до "Анналів", зокрема він визнав послідовність та оригінальність її лідерів, особливо Ф.Броделя з його концепцією "тривалого часу" як надзвичайно плідною для історичного дослідження1. Однак головним внеском М.А. Барга в науку було сучасне переосмислення принципів історизму, розробка таких наукових категорій та методів історичної науки, як простір, час, історична свідомість, цивілізація тощо, при цьому він, окрім іншого, залучав і теоретичний доробок школи "Анналів"2.

Протягом довгих років уважно вивчав проблеми сучасної французької історіографії і медієвістики А.Я. Гуревич. В 1973 р. вперше, а в 1986 р. повторно вийшов російський переклад книги Марка Блока "Апологія історії" з включеними до неї розділами з його праці "Феодального суспільство". А.Гуревич редагував книгу, супроводив її примітками, а також написав післямову, в якій дав детальний аналіз загальносвітоглядних поглядів М. Блока, особливо його методи дослідження соціально-економічних відносин у французькому селі з найдавніших часів до нових і в цілому високо оцінив його висновки про сутність феодалізму. Особливу увагу він звернув на проблеми соціально-історичної психології, їх постановку та розробку М.Блоком, Л.Февром та їх послідовниками – представниками "нової історичної науки" у Франції. Безперечно, саме під її впливом історик став заглиблюватися в коло питань, які стосувалися поняття "менталітет", тобто в соціальну психологію світобачення середньовіччя. Після робіт М.М. Бахтіна, що досліджував ці ж проблеми в 60-х рр., його праці є найбільш значним внеском в розробку цього нового для радянської історіографії розділу історії3.

А.Я. Гуревич робить багато для узагальнення та творчого засвоєння досвіду методологічних пошуків сучасних французьких істориків, які ведуться в різних напрямках1.

Наприкінці 80-х рр. А.Я. Гуревич починає критикувати формаційну концепцію К. Маркса, що мало надзвичайно вагоме значення для подолання догматизму марксистсько-ленінської теорії СРСР2. В статті "Уроки Люсьєна Февра", що супроводжує російський переклад книги Л.Февра "Бої за історію" А.Я. Гуревич пише про кризу нашого історичного знання і вважає найголовнішою умовою його подолання "засвоєння досвіду, накопиченого світовою історичною думкою за останні десятиліття", і передовсім досвіду французької історичної думки3.

Творчо враховував досягнення французької історіографії в своїх працях Ю.Л. Бессмертний. Під впливом поглядів Ж.Дюбі ним та іншими медієвістами була відкоректована розроблена в радянській історіографії загальна концепція феодалізму. Звернення до проблем історичної демографії та соціальної психології, ментальності середньовіччя в дослідженнях Ю.Бессмертного також відбувалося під впливом школи "Анналів". Йому належить пріоритет в розробці цих сюжетів в радянській історіографії4.

Ю.Л. Бессмертний вносить вагомий внесок в осмислення нових тенденцій в розвитку школи "Анналів" і нової історичної науки у Франції5.

В 1989 р. в радянській історичній науці сталася багато в чому виключна подія. 3-6 жовтня цього року в Москві відбулася конференція "Школа "Анналів" вчора і сьогодні", присвячена 60-й річниці цієї школи. На ній, окрім радянських істориків, були присутні зарубіжні вченні: Ж.Ле Гофф, Р. Шартьє, Ж.Ревель, Н.Земон-Девіс тощо. Серед іншого на цій конференції була детально розглянута проблема методології вивчення ментальності. Історики дійшли думки, що в СРСР складається особливий напрямок, що синтезує історико-матеріалістичні та інші традиційні методи пізнання історичної реальності з новими нетрадиційними, у тому числі тими, які пропонує школа "Анналів"1.

В 1989-90 рр. ваги набувають й інші починання радянських істориків.

В 1989 р. А.Я. Гуревич започатковує видання щорічника "Одиссей", на сторінках якого відбуваються жваві методологічні дискусії. Тут друкуються також результати діяльності наукового семінару, організованого А.Я.Гуревичем при Інституті всесвітньої історії АН СРСР. До редколегії першого випуску "Одиссея" увійшли Ю.М. Афанасьєв, Л.М. Баткін, Ю.Л. Бессмертний, В.В. Іванов, С.В. Оболенська, В.І. Уколова, А.Л.Ястребицька та інші.

"Одиссей" виходить і до нашого часу (останній відомий нам випуск 2003 р.). Надзвичайної ваги йому надає й те, що з 1991 р. до складу редколегії був введений Жак Лє Гофф. На сторінках його активно друкувалися й інші зарубіжні дослідники – Ж. Ревель, К. Гінзбург, Ж. Дюбі, Р. Шартьє тощо.

Перехід від радянської до пострадянської, зокрема російської історіографії щодо проблеми школи "Анналів" ми можемо ідентифікувати не так за якісними, як за кількісними показниками.

На початку 90-х рр. спостерігається значне зростання кількості публікацій з приводу школи "Анналів" та перекладних видань її найвідоміших представників. Дослідники, які накопичили в 70-80-ті рр. надзвичайно потужну фактичну, методологічну базу та мали практику застосування методик анналістів, зараз отримали можливість вільно висловлювати свої оціночні погляди.

В 1993 р. вийшла монографія А.Я. Гуревича "Історичний синтез і школа "Анналів". В ній школа розглянута в надзвичайно широкому контексті, але в центрі уваги дослідника знаходиться проблема історичного синтезу. На думку автора, питання про взаємодію матеріальної та духовної культури є для історичного дослідження відправною точкою. Це веде до переосмислення понять "культура" і "соціальне", в ході якого відбувається поворот від історії ментальностей до історичної антропології чи антропологічно орієнтованої історії. Монографія А.Я. Гуревича – це книга про те, як до вирішального та найголовнішого, на його думку, завдання - проблемі історичного синтезу - підходить ряд представників школи і які ідеї вони висувають. Серед них він розглядає нове розуміння соціальної історії М.Блоком, проблему зв'язку ментальності та культури у Л.Февра, створення Ф.Броделем „геоісторії" та її співвідношення з економічним матеріалізмом. Автор надзвичайно рельєфно показав коло пошуків Ж.Дюбі, в різнопланових творах якого так чи інакше постійно присутнє прагнення органічно пов'язати історію ментальностей з іншою історією. Така ж тенденція до глибокого дослідження системи людських цінностей і уявлень характерна для робіт Е. Ле Руа Ладюрі та Ж. Ле Гоффа. Високий рівень книги А.Я. Гуревича багато в чому забезпечується завдяки тому, що він показав загальні методологічні принципи і погляди лідерів „нової історичної науки" не в абстрактному теоретичному аспекті, а через їх конкретні історичні праці1.

Loading...

 
 

Цікаве