WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Друга світова війна і Україна - Курсова робота

Друга світова війна і Україна - Курсова робота

Жорстокої експлуатації зазнавало робітництво. Робочий день тривав 12-14 годин. Українські пролетарі живуть жалюгідно, вимушені вимінювати у селян одяг на харчі та збіжжя, які до того ж німці по дорозі часто реквізовують.

Гітлерівцями були ліквідовані українські наукові та культурні установи, навчальні заклади. Так, наприклад, уже в перші дні окупації луцький гебітскомісар видав наказ про припинення роботи в усіх школах округи. Така ж доля спіткала і вищу освіту. "Всі школи в рейхскомісаріаті України аж до подальших вказівок закриваються" — розпоряджався в наказі від 21 січня 1942 р. гауляйтер Е. Кох. Припинили своє існування театри й клуби. Луцький театр гітлерівці перетворили на конюшню.

Становище українців, які перебували в румунській зоні окупації (Північна Буковина, Бесарабія, Одещина), було не легшим. Наслідуючи Гітлера, диктатор Румунії І. Антонеску заявив: "Мені байдуже, що ввійдемо в історію як варвари... Якщо потрібно, стріляйте із кулемета". За його настановами румунські генерали наказували підлеглим "брати на зайнятих місцевостях все, що потрібно, все, що можливо брати без усяких церемоній". І вдень, і вночі йшли в Румунію з української землі вагони з награбованим добром. Українське населення було позбавлене будь-яких прав, рідна мова заборонялася. Репресії застосовувалися до всього місцевого населення без винятку. Зазнали їх, зокрема, і видатна українська письменниця Ольга Кобилянська, її брат, викладач гімназії в Чернівцях, автор словників, Юлій.

  1. Партизанська боротьба в Україні. Діяльність ОУН і УПА

Незабаром після нападу Німеччини функціонери комуністичної партії почали організовувати в тилу ворога підпільні частини. Протягом усієї війни радянські партизани перебували під пильним контролем Кремля. Оскільки радянське підпілля розвивалося повільно й не досягло великих успіхів у 1941 та на початку 1942 р., у травні 1942 р. Центральний штаб партизанського руху в Москві провів його реорганізацію. Через місяць було утворено Українське партизанське командування на чолі з високопоставленим офіцером НКВС Тимофієм Строкачем. Після перемоги під Сталінградом значно зросла кількість і активізувалася діяльність радянських партизанів, особливо в безлюдних районах Білорусії.

Радянські партизани поставили собі завданням руйнувати німецькі комунікації (особливо ефективною виявилася їхня „рейкова війна", що перешкоджала постачанню фронту німецькими підкріпленнями), сковувати німецькі війська, в яких відчувалася велика потреба на фронті, поширювати напруженість і безладдя в тилу ворога та забезпечувати радянську присутність на окупованих територіях. Улюбленою тактикою партизанів було проведення далекосяжних рейдів із „партизанських республік", тобто контрольованих ними великих недоступних районів Полісся та Волині.

До найвідоміших командирів радянських партизанів належали Сидір Ковпак, Олександр Сабуров та Петро Вершигора. Знаменитий Ковпак поселився на Поліссі на початку 1943 р. Спираючись на штаб добре навчених офіцерів та поставки зброї, що йшли через таємні аеродроми, він створив військо в кілька тисяч бійців. Улітку 1943 р. Ковпак розпочав великий рейд до Карпат. Операція ця не здійснила основного свого воєнного завдання – знищення нафтових промислів у Прикарпатті, а більша частина його з'єднання загинула. Але цей рейд справив значне психологічне і політичне враження, продемонструвавши нездатність німців забезпечити свої тили й нагадавши про можливість повернення більшовиків.

Початок Другої Світової війни та бойові дії, що розгорнулись на території України з 1941 по 1944 рр., призвели до виникнення національного Руху опору. Паралельно із створенням радянського підпілля та партизанських загонів, українські організації, що знаходились за кордоном, так само розпочали бурхливу діяльність. Організація Українських Націоналістів (ОУН) виразно ставила від початку свого існування принцип, що для визволення України з-під ярма різних окупантів необхідною буде українська військова сила.

Один із найвизначніших членів ОУН, Степан Бандера, так визначив основні елементи ОУН:

"Український націоналістичний, революційно-визвольний рух, сформований Організацією Українських Націоналістів, зродився і виріс органічним порядком з двох основних елементів: націоналістичної ідеології і з революційної дії, безкомпромісної збройної боротьби за державну самостійність з боку Української Військової Організації".

Від лютого 1940р. військовим референтом в Революційнім Проводі ОУН був Роман Шухевич.

Насамперед, відмітимо загони Тараса Боровця-Бульби, що отримали назву Поліська Січ (за місцем базування). Бульба-Боровець розраховував, що його діяльність стане в центрі визвольних змагань, тому йшов на зустріч побажанням лідерів української еміграції на співпрацю. Діяльність "похідних груп" ОУН(М) призвели у 1941р., до їх входження в Київ і розгортання в столиці активної пропаганди.

Влітку 1941р. ОУН провадила широку діяльність на відтинку підготовки власних військових кадрів.

Після проведення деяких змін, майор Роман Шухевич почав реалізувати вищу від суто підпільної стадію визвольної боротьби. Цією новою стадією був перехід до розширеної повстанської боротьби, спільно і побіч підпільної боротьби. Згодом стадія повстанської боротьби повинна була ще більше розширитися до розмірів всенародної збройної визвольної боротьби.

В боротьбі з окупантами України росли ОУН і УПА. Між ними витворилося таке відношення, як між Урядом і військом у кожній державі. Навіть прийнято вживати формулу "ОУН-УПА" з огляду на нерозривне пов'язання обох формацій, бо фактично обидві вони були невіддільні одна від другої .

Добрим прикладом якнайтіснішої співпраці між ОУН і УПА була конференція поневолених народів Східньої Европи і Азії, відбута в листопаді 1943р. Політичним рушієм і керівником її була ОУН. Але багато практичних завдань приєднання до спільного фронту різних націоналістичних формацій виконала УПА. Другим прикладом є ділянка розвідки: ОУН мала свою референтуру Служби Безпеки особливодля політичного відтинку. Зате УПА мала аналогічний відділ для військового відтинку. Органічне поєднання УПА з ОУН виразно бачимо в ділянці політичного вишколу й організаційних пов'язань. Політичний вишкіл в УПА був фактично ідентичний з таким же вишколом в ОУН, а організаційно всі відділи УПА були пов'язані з територіяльною сіткою ОУН.

Все більша інтенсифікація боротьби ОУН-УПА і німцями, росіянами і поляками примушували УПА до якнайтіснішої співпраці з ОУН. Дійсність змушували УПА бути боєво-збройною організацією.

Питання діяльності Української Повстанської Армії досі викликають неоднозначні оцінки в українському суспільстві. Гарячі дискусії на теле- та радіоканалах, публікації в пресі є яскравим свідченям цього. Проте жодні емоційні обговорення проблеми ОУН та УПА не здатні виконати того, що повинна зробити неупереджена наукова оцінка цього явища в нашій історії. Наукове дослідження цієї тематики щойно розпочинається, а тому вкрай важливо, щоб спеціалісти з цієї проблематики не тільки готували чергові розвідки чи збірники документів, а висловлювали свої думки та судження під час дискусій з іншими науковцями.

  1. Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Вклад українського народу в перемогу над фашизмом

1) Звільнення України від німецько-фашистських загарбників почалося наприкінці грудня 1942 р. Першими на землю України вступили війська 1-ї гвардійської армії генерала В. Кузнєцова, що 18 грудня 1942 р. вибили окупантів із с. Півневка Миловського району на Луганщині. У цей же день від ворога був звільнений ще ряд населених пунктів України. Жорстокі бої розгорнулися за перший районний центр на українській землі - Милово. Успішний наступ радянських військ на сході України продовжувався до лютого 1943 р. і закінчився звільненням Харкова. Але 19 лютого 1943 р. ворожі війська, використовуючи помилки радянського командування, почали могутній контрнаступ. Північно-східні райони Донбасу і м.Харків були втрачені. Однак стратегічна ініціатива залишалася на стороні Червоної армії. Після перемоги в Курській битві війська Степового фронту 23 серпня 1943 р. цілком звільнили м. Харків. Цей успіх дозволив радянській Ставці розробити оперативний план звільнення Лівобережжя.

Loading...

 
 

Цікаве