WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Петро Могила та ""могилянська доба""" - Курсова робота

" Петро Могила та ""могилянська доба""" - Курсова робота

А могила тоді називалась інакше – "домовина". За цим же словником – "місце, де поховано померлого, могила або те саме, що труна" [27; С. 238].

Свою політичну діяльність родина Могил здійснювала за підтримкою польського короля і через цю однобічну політику не могла довго втриматись на престолі румунських воєвод. Щоб закріпити свої польські зв'язки, рід Могил посвоячився з польськими і спольщеними родами, віддаючи заміж дочок Єремії (дядько Петра Могили) за синів магнатів Потоцьких, Корецьких, Пржерембських, Вишневецьких тощо. Так, у 1605 році староста Овруча князь Михайло Вишневецький одружився на Раїні, дочці Єремії Могили, тобто двоюрідній сестрі Петра Могили. Крім того, всі три брати Могили – Єремія, Георгій і Симеон – мали права польського шляхетства, так званий "індігенат", який дозволяв їм набувати великі маєтки на Поділлі й Київщині [26; С. 257].

Все це впливало на зміцнення серед роду Могил пропольської орієнтації, яка, однак, залишалася тільки політичною і тільки в деяких винятках (митрополит Георгій) захоплювала також і релігійну ділянку з відомим прокатолицьким наставлянням польських королів. Залишаючись вірними православній церкві, Єремія і Симеон Могили виявили себе великими добродіями Української православної церкви. На пожертвування братів у Львові була збудована церква Успіння Пресвятої Богородиці, яку ще називають Волоською. Упродовж багатьох років підтримували Львівське братство грошовими внесками. Двоюрідна сестра Святого Петра Раїна, дружина М. Вишневецького, заснувала кілька православних монастирів в Україні, зокрема Густинський під Прилуками. Її сестра Анна, дружина краківського воєводи Станіслава Потоцького, була членом Львівського братства.

Святитель Петро народився 21 грудня 1596 року в Яссах, у сім'ї молдавського правителя (господаря) Симеона Могили та угорської княжни Маргарет (Маргіт) він був третім сином.

Симеон, батько Святого, був хотинським пиркалабом (з давньоукр. – староста), гетьманом сучавським, а згодом – господарем Валахії (1601-1602 рр.) та Молдови (1606-1607 рр.). У фамільному гербі Могил містяться герби і Молдови, і Валахії [40; С. 12].

Необхідно навести деякі факти з історії Молдовського князівства. До виникнення князівства на молдавській землі владарювала Угорщина, але після антиугорського повстання під проводом воєводи Богдана Молдовське князівство здобуло незалежність (1365 р.). З 1387 року князівство було васалом польських королів, а з 1456 року – вимушене було визнати сюзеренітет турецького султана і сплачувати йому данину. Господар Стефан Великий ІІІ вів успішну боротьбу з турками, але на початку ХVІ ст. князівство остаточно втратило самостійність, підпавши під турецьку владу.

У 1607 році Могили після поразки від Кантеміра Мурзи, зайнявшого господарство після отруєння Симеона Могили, вимушені були переїхати до Польщі, де в них були сильні та багаті родичі. Польські магнати прийняли родину молдавського господаря як рівних собі, не дивлячись на релігійні відмінності (румуни були православними). Для українських аристократів, які зберегли православну віру, спілкування з біженцями з Молдови було ще легше.

Петро Могила у віці 11 років потрапляє на західноукраїнські землі й подальша його доля відтепер пов'язана з Україною. З цього моменту й до 1627 року – до висвяти Петра – існує дуже мало здебільшого суперечливих фактів, які насамперед стосуються освіти майбутнього митрополита. Дослідники висувають різні гіпотези. Вони базуються на родинній традиції глибокої прив'язаності Могил до православ'я, тісних і дружніх зв'язках, які існували між родиною Могил і Львівським ставропігійним братством та його школою, традиції аристократичних родин у Польщі й Молдавії посилати своїх синів на навчання в західноєвропейські університети і, зрештою, даних про здобуту освіту і зацікавлення самого Петра Могили.

У своєму духовному заповіті митрополит Київський писав: "Родився і виховувався у вірі святій (православній)... в якій бажає стати перед маєстат Господа..." [26; С. 75]. Поодинокі панегіристи відзначають, що "ще з дитинства він виявив велику любов до науки", а М. Василенко згадує, що хоч мав він симпатії до польської держави і культури та родинні зв'язки з польською аристократією, "це, однак, не перешкодило Петрові Могилі з дитинства виховувати в собі любов до православної віри".[26; С. 76]

Хоч немає ніяких документальних відомостей, майже всі дослідники біографії Могили згідні в тому, що "первісну освіту Петро Могила здобув під керівництвом наставників Львівської братської школи, що перебували в дружніх відносинах з родиною (Могил), а закінчив у закордонних університетах". Цю ж думку висловлює Ф. Терновський: "Правдоподібно, що після закінчення навчання у львівській школі Могила слухав лекції і в закордонних академіях" [23; С. 8].

Петро Могила вирізнявся з когорти європейських освічених митців-мислителів тим, що до останку життя так і не став уніатом або римо-католиком. Тобто не став справжнім європейцем до решти, адже не є таємницею, що тоді справжнє європейство асоціювалось із західними конфесіями християнської віри. Слід звернути увагу на те, що, оцінюючи пройдений шлях вже на схилу літ, в своєму духовному заповіті митрополит зауважував: "В святій вірі, в котрій народився, виховався із волі Божої достоїнство митрополитанське недостойний на собі маю, в ній же хочу, вік свій закінчивши, стати перед маєстат Господа мого" [32; С. 134]. Такі слова не є простим підтвердженням факту, а мають ще й смисл вищого свідчення перед Богом і людьми про те, що всі його діяння як в миру, так і в сані духовному проходили під знаком православної віри в Господа.

Підсумовуючи, зазначимо, що опанувавши досконало тодішню українську, польську, румунську, латинську і грецьку мови, здобувши загальну світську освіту, а згодом і релігійну, Петро Могила був належно підготовлений, щоб згодом не тільки бути одним з найвизначніших організаторів і реформаторів освіти в Україні, а й безпосередньо взяти участь у створенні висококваліфікованих студій у релігійно-церковній ділянці.

У віці 20-22 років Петро Могила стає офіцером польської армії, але ще до того й в перші роки при тому здобував ще одну, на той час не менш важливу освіту, що зветься опікунством. Існував звичай, що молода людина для закінчення освіти поступала на двір одного з магнатів, де здобувала знання з військового мистецтва та шляхетних звичок. Опікуном Петра був коронний канцлер і гетьман Станіслав Жолкевський. Вплив Жолкевського – людини щирої, безпосередньої, глибоко релігійної і патріотичної на молодого Могилу був позитивний.

Що лицарство двору Жолкевського мало орієнтирами лицарство хрестоносців, то не було дивиною для тогочасної католицької Європи. Єднаючись через освітній вплив на молодого Петра Могилу західноєвропейська думка та мораль з прогресивно-консервативними засадами братського світогляду витворювали новітнє світобачення майбутнього митрополита, який, навіть коли був офіцером-шляхтичем, ніколи не забував про свою православність.

Ні для кого не було таємницею, що справжнім призначенням Петра була боротьба за молдавський престол. Відносини між Польщею та Туреччиною загострились до 1620 року, і саме тоді в Молдову виступило польське військо, у якому знаходився і "воєводич земель молдавських Петру Мовіле". Цікавою в історичному контексті даної розвідки видається паралель: "Петро Могила, як старшина польської армії, брав участь разом із своїм військом і опікуном у битві з турками під селищем Цецорою у 1620 році, де турки вщент розбили польські війська. Могила належав до числа тих небагатьох щасливців, яким вдалося врятуватися, у цій битві загинув опікун Петра – С. Жолкевський" [19; С. 6]. Про цю подію не згадують панегіристи Петра Могили тому, що ця битва була великою поразкою.

Після смерті Жолкевського Петро Могила був вже повнолітнім, але мав за протектора польського гетьмана Карла Хоткевича, з яким брав участь у Хотинській битві.

Про участь Петра Могили у битві під Хотином 1621 року є вже достовірні дані. Це є вістка з життя святого, про яку згадують усі біографи.

По поверненні з цього походу він переїхав ближче до Києва, де спершу купив маєток Рубежівка, недалеко від скіту Києво-Печерської лаври, потім – Мухоїди, Опачині [32; С. 109]. Перебуваючи в Рубежівці (нині Святошинський район Київської області) часто відвідував Київ, де зав'язав близькі стосунки з тогочасним православним митрополитом Іовом Борецьким, який став його духовно-релігійним провідником. Деякі дослідники вважають Іова Борецького за опікуна молодого Петра Могили, який невдовзі зайняв місце протектора майбутнього митрополита.

Цілком закономірним з такого погляду є проходження молодим Петром ще одного, але вже більш високого "опікунства". Таке опікунство значило на той час у духовному становленні майбутнього митрополита не менше, ніж лицарство. Власне, лицарська етика увійшла невід'ємним компонентом у дискурс духовного зростання Петра Могили, стала підготовчим актом до майбутнього духовного подвижництва. Поява Іова Борецького – знакового духовного діяча епохи у ролі опікуна Могили стала свідченням такого зросту. Умовно ж схема "від гетьмана до церковного ієрарха" також вписується у світоглядно-культурну парадигму доби, є одним із зримих її виявів.

Loading...

 
 

Цікаве