WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Петро Могила та ""могилянська доба""" - Курсова робота

" Петро Могила та ""могилянська доба""" - Курсова робота

У заповіті, виконавцями якого він призначив трьох тогочасних православних сенаторів: Адама Киселя, Олександра Огінського і Богдана Статкевича, а також свого брата Моісея Могилу та ігумена київського монастиря св. Миколая Ісайю Козловського, він залишав більшу частину свого маєтку (в т.ч. землі) своєму братові Моісею. Щедро нагородив і Печерський монастир, зокрема Київську колегію, якій передав в т.ч. і свою бібліотеку. Певну суму призначив для підтримки монастирів у Скіту (на Покутті), Міжгір'ї, Крехові, Мгарі, Угомиках і Густині, які не мали постійних доходів. [12; С. 218]

Католики і уніати прагнули використати смерть митрополита Петра Могили для підпорядкування своїй юрисдикції Православної Церкви. Двічі Конгрегація поширення віри на своїх засіданнях 1 та 3 квітня 1647 року вела дискусії про те, як схилити русинів до унії після смерті Петра Могили. Апостольська столиця висловлювала свій погляд на це: на вакантну посаду митрополита слід призначити уніата, закрити православні церкви, а вірних приєднати до Уніатської Церкви. Всупереч цим бажанням православне духовенство і шляхта навесні 1647 року провели вибори митрополита. Ним був обраний мстиславський владика Сильвестр Коссов. Владислав IV зволікав з його затвердженням під впливом неприхильної реакції нунція на цю подію, вишукуючи інше рішення. Скликаний королем у Вільно 25 квітня 1647 року з'їзд православної спільноти ухвалив меморандум до Папи, який був повторенням меморандуму митрополита Петра Могили. У травні зосереджена у Вільно православна і уніатська шляхта затвердила пункти нового проекту. До нього православні внесли поправки щодо вчення про походження Святого Духа і заявили про залишення під юрисдикцією Константинопольського патріарха. Одночасно було визнано і верховенство Папи. Ці уточнення Рим відкинув, розраховуючи на повне підпорядкування собі православних. Владислав IV, незважаючи на відсутність згоди Апостольської столиці, видав Сильвестру Коссову привілей на посаду митрополита через свої побоювання козацьких виступів. На травневому сеймі 1647 року ухвалено конституцію "Релігія грецька", яка зобов'язувала короля до втілення в життя "Пунктів задоволення" та підтвердила рішення в справі королівських комісарів і перемиського владики. На цьому ж сеймі прийнято конституцію про руських священників, які є як в унії, так і поза нею", котра повертала право призначати священиків у церкви та визначала спосіб отримання від них належних коштів. [12; С. 221]

Після закінчення сейму король ще раз розглянув справу унії. Для цього він провів кілька розмов з керівниками Православної Церкви: митрополитом Сильвестром Коссовим, брацлавським воєводою Адамом Киселем, київським кастеляном Максиміліаном Бжостовицьким. Король прагнув притишити протести Риму щодо призначення православного на посаду Київського митрополита. Під час тих розмов виник проект спільного православно-уніатського з'їзду у Варшаві, призначеного на 15 липня 1648 року. Нунцій де Торрес, довідавшись про це, написав 12 березня до Риму прохання про спеціальні інструкції, причому він підкреслював власну ініціативу короля в цій справі. Як і в попередніх випадках, Апостольська столиця і цього разу негативно зреагувала на нові пропозиції спільного з'їзду. Про це свідчать постанови Конгрегації від 20 квітня і 1 травня 1648 року, котрі повністю відкидали проект унії всіх русинів.

Смерть короля Владислава IV і вибух повстання під проводом Богдана Хмельницького перекреслили плани унії "Русі з Руссю". Смерть толерантного володаря, який керувався інтересами держави, загальмувала впровадження в життя "Пунктів задоволення" та загострила конфесійні відносини в Речі Посполитій. Унійні проекти, висунуті королем або його оточенням, були спробою створити загальний конфесійний мир у країні. Владислав IV розумів складність релігійного питання на сході держави. В період елекції король зумів отримати підтримку іновірців і протягом свого панування користувався серед них загальною шаною. Міжнародна ситуація в країні змусила його шукати визнання серед православних і протестантів. Політику короля сприймала значна частина католицької ієрархії, але її не схвалювала Апостольська столиця, для якої головною метою було збереження свого впливу на руських землях. Вацлав Гриневич звертає увагу на зміни позиції Православної Церкви в цей період щодо локальних уній. За словами католицького теолога, Флоренська унія двісті років пізніше була більш сприйнятна, і відношення до неї було більш прихильне серед православних греків, ніж у період після цієї події. В цьому світлі дуже важливою була позиція грецької ієрархії, котра в XVII столітті була в змозі визнати і толерувати ці індивідуальні ініціативи та локальні тенденції у напрямі нової єдності. [12; C.225]

Петро Могила, який добре знав ці тенденції, після довгої опозиції щодо Берестейської унії заризикував запропонувати свій проект автономного патріархату русинів і знайшов підтримку як серед духовенства, так і серед світського оточення". Проте треба пам'ятати про те, що анонімний меморандум не був розповсюджений та de facto не визнаний Римом. Усвідомлення греками потреби єдності , хоча і виникало з розуміння єдності Христової Церкви, як і у перших християн, в реальних умовах Європи XVII століття відкидало відомі вже зразки Флоренської та Берестейської уній. На інше вирішення цього питання не хотіла погодитись Апостольська столиця.

2.1 Від лицаря до ченця: пошуки особистості Петра Могили

Петро Могила як постать – це реальне буттєве втілення консервативної за духом літературної мрії доби українського пізнього Середньовіччя. Тому не дивно, що багато вітчизняних й зарубіжних науковців не сприймали або не до кінця сприймали весь розмах його світогляду. На заваді цьому ставало не стільки банальне нерозуміння його масштабу, скільки, очевидно, невписуванність Могили в будь-які аналітичні схеми, що мали на меті "тривіальну модернізацію" постаті цього діяча.

Генеалогія роду Могили не становить таємниці й сягає, згідно з польськими геральдиками, Муція Сцеволи, нащадки якого перейшли з Риму до Греції, а звідти – в Молдову. За іншими твердженнями, румунського походження, предком Могил був молдавський дворянин Пуриг, який допоміг у битві молдавському господарю Стефану ІV, отримав від нього щедру винагороду й ім'я Могила ("пагорб"). Прямим предком Святого вважається великий виночерпій (чашник), потім член княжої ради при господарі Стефані Великому Козьма Могила. Легендарність або міфопоетизація початку родоводу є рисою прикметною для багатьох тогочасних геральдик відомих осіб, але у даному випадку вона символізує переможність головного героя на одразу двох полях змагання – духовному та світському. Підтвердженням цієї думки за задумом авторів геральдик повинен стати й подальший життєвий шлях нащадка аристократичних родів. Уявлення про переможність імені Могили на полях звитяги посилюється також традиційним для середньовічно-ранньобарокових геральдик згадування про предтечу головного героя в славному родоводі Могил, який також мав схожі чесноти, діяння та риси характеру, як і головний герой геральдики.

Згаданим предтечею в родоводі Петра Могили можна вважати Йоана (Іоана) Могилу (онука Козьми Могили), який керував Молдавською державою за господаря Олександра. "Він управляв усім воєводством Молдавії... В кінці свого життя дід Петра Могили – Йоан постригся в ченці й закінчував життя в монастирі під ім'ям Йоанніке" – стверджує А. Жуковський [12; С.26]. Йоан – Йоанніке Могила був не лише дідом Петра. Він ніби попередньо пройшов до нього основні етапи шляху, не здобувши, щоправда, таких визначних перемог в звитягах, які згодом здобуде його онук. Посередництво Йоане – Йоанніке Могили було посередництвом онукові не лише за законами геральдичної поетики, але й через те, що справді значні дії, прозріння й відкриття повинні були прийти до роду Могил не на рідній, а на чужій землі, яка внаслідок своєї відповідності масштабові цього роду повинна була стати полем для реалізації його потенціалу. Цією землею стала для духовного простору роду Могил Україна.

Таким чином, прізвище Могил належить до знатних давніх родів молдавських. Бояри Мовіле, які володіли молдавським престолом, орієнтувались перш за все на Польщу, хоча були лояльні й до Турції. У Польщі представники роду Мовіле називали себе Могила, це слово в ті часи позначало пагорб, як й "мовіле". Підтвердження цьому є у Великому тлумачному словнику сучасної української мови: "могила" (з півд. руського "пагорб, курган") – місце поховання і насип, горбик на ньому (Братська могила) чи високий насип на місці давнього поховання (Сторожова могила) [3; С. 535]. Саме таке тлумачення поняття "могила" знаходимо й у віршах Великого Кобзаря – Т.Г. Шевченка:

"Високії ті могили,

Де лягло спочити

Козацьке біле тіло,

В китайку повите.

Високії ті могили

Чорніють, як гори,

Та про волю нишком в полі

З вітрами говорять" [27; С. 664].

Loading...

 
 

Цікаве