WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Культура України періоду феодальних відносин - Курсова робота

Культура України періоду феодальних відносин - Курсова робота

Незграбність і контрпродуктившсть Емського указу стають особливо очевидними, якщо оцінити ті перекреслені ним перспективи, які відкривала більш гнучка тактика О. Дондукова-Корсакова. Отже, початковий розрахунок київського генерал-губернатора, що українофіли дорожитимуть наданими їм легальними можливостями і перевагу отримає поміркована орієнтація, виявився правильним. У 1872-1873 pp. M. Драгоманов закликав галицьких українофілів до стриманості, настоюючи на пріоритеті легальної українофільської діяльності у Києві. Він виступав за паралельне використання української та російської у початковій школі, підкреслюючи корисність вивчення російської мови. Майбутнє України, принаймні, на досить тривалу перспективу, М. Драгоманов вбачав у федеративному союзі з Росією. Ця позиція пояснювалася не тільки недосяжністю незалежності в сучасних йому умовах – М. Драгоманов говорив про наявність спільних інтересів як щодо реформування Росії, так і в спільній колонізації малозаселених просторів Сибіру, Уралу та Далекого Сходу. Серед лідерів українофілів ця тенденція виражена не тільки М. Драгомановим – нагадаємо про незмінну обережність В. Антоновича, про претензії деяких членів Громади до П. Чубинського за його надто вірнопідданські декларації. Та й більшість рядових учасників руху не були радикальними. Пізніше М. Драгоманов, не схильний згадувати, що сам донедавна був настроєний досить помірковано, писав, що йому після повернення з-за кордону у 1873 р. не сподобалася у київських українофілів "уступчивость официальному миру и заигрывание с консервативными кругами, а в молодежи даже вражда к "радикалам", как тогда звали социалистов"[12, 39-40].

Перехід під час царювання Олександра Ш до політики русифікації у масштабі всієї імперії означав фактично інтелектуальну капітуляцію перед проблемою формування російської нації. Завдання ж русифікації імперії як єдиного цілого можна було вважати хоч трохи реалістичним (і то лише на віддалену перспективу), тільки погодившись із офіційною тезою про абсолютне превалювання росіян серед населення Російської імперії, тобто декларативно включаючи малоросів і білорусів разом з великоросами до складу єдиної загальноросійської нації. А це, зі свого боку, передбачало ігнорування уроків попереднього царювання, події якого виразно продемонстрували політичній еліті, що над досягненням мети об'єднання східних слов'ян в єдину націю потрібно довго та наполегливо працювати. Ці уроки і були проігноровані, коли примусове навернення до православ'я – улюблений засіб К. Победоносцева, який так і не зрозумів механізмів націоналістичної політики, – перетворилося у стрижень русифікаторських зусиль влади. Не дивно, що головним результатом недиференційованої та невмілої русифікаторської політики двох останніх царювань стали лише гігантські православні собори сумнівної архітектурної вартості, де-не-де збережені, як у Хельсінкі, де-не-де згодом знесені, як у Варшаві.

Розділ ІІІ. Загальна характеристика діяльності "Просвіт" та виникнення нових форм культурно-освітньої роботи

Духовне відродження української нації можливе лише на базі глибоких змін у всіх сферах буття – у свідомості, культурі, економіці тощо. Саме тому проблему відродження національної самосвідомості нинішніх поколінь українців і формування цієї свідомості у майбутніх можна назвати і морально-етичною, і психолого-педагогічною, і суспільно-політичною. Ось чому сьогодні особливої актуальності набуває проблема формування історичної самосвідомості українського народу.

Вагомий внесок у процес формування самосвідомості українського народу зробила масова національно-культурницька громадська організація "Просвіта". Просвітяни завжди опікувалися духовним надбанням нації, були провідниками ідей Української державності, віковічних цінностей народу, доклали неабияких зусиль для того, щоб Україна стала незалежною, демократичною державою. Тому особливої актуальності набуває вивчення діяльності "Просвіти".

"Посвіта" - українське культурно-освітнє товариство, засноване у Львові групою народовців 08.12.1868 р. Основним завданням товариства стало сприяння просвіті українського народу в культурному, національно-політичному та економічному напрямках. За своєю структурою "Посвіта" спочатку була одноступеневою організацією - Головний Відділ у Львові. Статут 1870 року надавав можливість засновувати філії у повітах (перша філія відкрита в с. Бортники у 1875 році). На початку 1890-х рр. "Просвіта" отримала можливість відкривати власні читальні. Структуру: головний відділ, філія, читальня товариство зберегло до кінця свого існування. [10, 21]

Новоутворені філії керували просвітнім рухом в повітах, засновували читальні та допомагали в їх роботі. Діяльність філій координував головний відділ у Львові І його концелярія. На кінець ХІХ століття власні читальні діяли у 65% українських населених пунктах Галичини.

Діяльність "Просвіти" регламентувалася статутами, які затверджували загальні збори товариства. Визначальними в його роботі були статути прийняті у 1870 р., 1891р. і 1924 р.. Перший статут скасував планований раніше науковий характер діяльності товариства і дозволив поширити свій вплив на райони; другий скерував роботу на піднесення економічного добробуту українського села, і в 1924 р. товариство повернулося до культурно-освітньої праці. Головами "Просвіти" були визначні постаті Галичини: А. Вахнянин (1868-1870 рр.), Ю. Лаврівський (1970-1973 рр.), В. Федорович (1873-1877 рр.), 0. Огоновський (1877-1894 рр.), Ю. Романчук (1896-1906 рр.). [10, 25-26]

Вагоме місце займала "Просвіта" не тільки в культурному, але й політичному житті Галичини, особливо в кінці ХІХ ст. Найбільш суттєвого політичного забарвлення набуло товариство за часів головування лідера галицьких народовців Ю. Лаврівського, котрий намагався дійти порозуміння між українцями і поляками, народовцями і москвофілами. "Просвіта" виступала представником народовського напрямку в справах погодження українських партій, була ініціатором створення пресового органу народовців - газети "Діло" (1880 р.), а також політичної організації Народна Рада (1885 р). У 1869 р. "Просвіта" добилася допомоги з краєвих фондів на видання українських книжок, спричинилася до заснування українських шкіл в умовах затвердження галицьким сеймом польської мови якурядової (1868 р.), надсилала петиції у справі заснування кафедри української історії у Львівському університеті.

Залишаючи за собою культурно-просвітницьку функцію, "Просвіта" дала початок численним економічним, фінансовим, спортивним та іншим інституціям. Велика заслуга товариства в розвиткові економіки краю. Поклавши собі за мету поліпшити матеріальний рівень життя українців, як необхідну умову їх культурного розвитку, товариство "Просвіта" заснувало при читальнях крамниці, кооперативи, молочарні, ощадно-позичкові каси, проводило заходи для піднесення агротехнічної культури, забезпечувало друкованою продукцією теоретичні та практичні народногосподарські програми. Для здібної молоді товариство призначало стипендії та влаштовувало стажування в Європі.

Великого значення протягом усього часу існування "Просвіта" надавала видавничій діяльності, як основі поборювання неграмотності та ширення просвіти серед українського населення Галичини. Перша книжка під назвою "Зоря" вийшла в 1889 р. тиражем 2 тис. прим. За 60 років "Просвіта" видала близько 1000 назв видань, в основному, популярного змісту. З 1877 року товариство видавало щомісячні книжечки, які розсилало в обмін на членські внески. При допомозі урядових дотацій "Просвіта" з 1869 р. до 1876 р. готувала та видала 22 підручники для українських гімназій (загальний тираж 15100 примірників), що дало поштовх для розвитку української національної освіти. [10, 28-35]

В 1878 у "Просвіти" виходить перший український молитовник, написаний народною мовою. Високим рівнем підготовки вирізнялися серійні видання товариства. Для ширення просвіти і розвитку теорії та практики української книжкової справи, товариство "Просвіта" видавало 7 періодичних органів: "Письмо з "Просвіти" (1876-1879 рр, 1891-1894рр.), "Читальня" (1894-1896рр.) Редакторами книг і періодичних видань "Просвіти" були відомі громадські і культурні діячі. Зокрема, Ю. Романчук, Ом. Партицький, Я. Весоловський, І. Франко, С. Шах, В. Левицький (Василь Лукич), П. Огоновський, К. Левицький та інші. Художньої цінності книгам "Просвіти" додають ілюстрації художників Ю. Панкевича, І. Труша, П. Ковжуна.

Loading...

 
 

Цікаве