WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Албано-сербські протиріччя: історія виникнення і шляхи вирішення - Курсова робота

Албано-сербські протиріччя: історія виникнення і шляхи вирішення - Курсова робота

Перемога сербських була нетривкою. Силоміць "утихомиривши" албанців, вони не знищили причини конфлікту, проте, знищивши можливості для легальної боротьби за незалежність краю, вони штовхнули албанських націоналістів до збройної боротьби. Албанські націоналісти, як помірні, так і крайні активізувалися.

Для проведення збройної боротьби, албанськими націоналістами було створено терористичну Визвольну армію Косова (ВАК). Загальновідомо, що косовські албанці, вдаючись до терористичних актів та організовуючи вуличні заворушення, розраховували змусити світове співтовариство надати спеціальний статус Косову, після чого, був би прокладений шлях до незалежності. Боротьба терористів проти лояльних до влади албанців гомогенізувала албанський сепаратистський рух за принципом "хто не з нами, той проти нас" [15, 90].

На зміну настрїв албанського населення в Косові, найбільшою мірою вплинула поява тероризму як засобу політичної боротьби сепаратистів. Безглуздість останнього (оскільки він ще ніде у світі не сприяв здійсненню мети і не змінив кордонів), а також небезпеку того, що він може призвести до ще більшого загострення конфлікту в регіоні, раніше від усіх зрозуміла албанська інтелігенція [23, 25].

Більшість сербів сприймають вимоги албанців як сепаратизм, руйнування їхньої національної держави, спробу відібрати у них споконвічні території на яких вони мешкали багато століть, які вважають своєю колискою. Албанська сторона вважає ситуацію, що склалася, "історичною несправедливістю" не тільки з боку сербів, чорногорців і македонців, а й з боку "великих держав", що не допустили утворення їхньої етнічної держави.

Після Другої світової війни, світовий порядок визначається в геополітичному ракурсі – балансом двох суперпотуг – США та СРСР, а в міжнародно – правовому, функціонуванням інститутів ООН. Зокрема, важлива роль у легітимізації політичних дій належить Раді Безпеки ООН. Геополітично світ був поділений на зони переважних впливів двох супердержав, та на проміжний простір конфронтації, в якому точилася з перемінним успіхом боротьба за домінування й встановлення свого впливу.

Обидві держави вели також активну підривну роботу в країнах "третього світу". Отже, фактично зберігався стан світової війни, яка мала назву "холодної", що навряд чи можна назвати "світовим порядком". Зона дії міжнародного права зберігалася, але як форма досягнення компромісів та домовленостей у взаєминах між суперпотугами, хоча, зрозуміло, поширювалася і на звичайні взаємини між іншими державами. Обидві супердержави дотримувалися концепцій обмеженого суверенітету у взаєминах зі своїми "васалами", тобто закони міжнародного права тут часто поступалися міркуванням геополітичного гатунку [33, 151].

Слід зауважити, що протягом останніх 300 років чисельність албанського населення у краї постійно збільшувалась, а сербського — зменшувалась. Це спричинювалось як високими темпами народжуваності албанців, так і недостатнім соціально-економічним розвитком області, що призводило до еміграції сербів [34, 280].

Сьогодні однією з головних проблем післявоєнного розвитку Косово, є проблема біженців і вимушених переселенців. Основними причинами, стримуючими процес повернення вимушених переселенців з Косово (сербів в основному), в місця свого колишнього мешкання, можна назвати:

  • загрозу особистій безпеці, страх за власне життя;

  • слабке і невчасне фінансування будівельно-відновлюваних робіт соціальної інфраструктури і житла, відсутність побутових умов, емоційно-психологічний клімат;

  • проблеми працевлаштування переселенців, що повернулися [39, 15].

Однією з найважливіших умов, сприяючих вирішенню складних і суперечливих проблем подолання наслідків конфлікту, є підтримка правопорядку і забезпечення безпеки, тим, хто повернувся в місця колишнього проживання. А його, як показує сьогоднішній досвід, повною мірою забезпечити не вдається ні офіційним властям Сербії, ні миротворчим силам, ні вже тим більше албанцям [43, 250].

Прослідковуючи процес виникнення та загострення конфлікту, можна виділити економічні та політичні причини, його виникнення:

До політичних причин косовського конфлікту належать такі:

  • внутрішня політична нестабільність в Косово;

  • антисербська спрямованість американської політики, яка триває; про це свідчить той факт, "що розморожування" югославських рахунків у банках США і Європи Сполучені Штати Америки пов'язували з політичними вимогами до колишнього СРЮ;

  • механізми "дисциплінування" Балканських країн різноманітні, проте помітні зусилля альянсу щодо того, як за допомогою економічного співробітництва і політичного тиску схилити їх до більшої корпоративності, а отже, встановити над ними стратегічний контроль;

  • турецькі амбіції надали Туреччині унікальний шанс повернути в нових формах свій політичний, економічний, культурний і військовий вплив у межах колишньої Османської імперії;

  • зацікавленість провідних країн світу, насамперед США, в остаточному розпаді та підпорядкуванні колишнього СРЮ. Західні країни активно сприяли відокремленню краю, хоча на словах закликали вирішувати питання на основі територіальної цілісності Югославії;

  • Німеччина відроджує геополітичні принципи концепції Середньої Європи і освоює за допомогою власної потужної економіки те, що було втрачено у двох світових війнах на Балканах;

  • нездатність керівництва минулого СРЮ, і Сербії своєчасно визначити політичну лінію щодо Косова, реалізувати політику національно-культурної автономії, спрогнозувати основні напрямки загострення обстановки і вплинути на лідерів опозиції;

  • схильність тодішнього керівництва СРЮ до силових методів вирішення конфлікту, украй непродуктивних через етнорелігійне забарвлення;

  • прихована і відкрита підтримка сепаратистських настроїв місцевого населення ззовні, як з боку мусульманських держав, так і з боку сильної албанської діаспори;

  • наявність історичної національної ідеї етнічних албанців — створити так звану Велику Албанію [34,43].

До економічних причин косовського конфлікту зараховують такі економічні проблеми в Югославії, які пов'язані з наслідками економічної блокади, припиненням інвестування і заморожуванням югославських рахунків за кордоном:

  • низький промисловий рівень розвитку регіону, високий рівень безробіття (за деякими даними, до 60 %), низький рівень освіти, що поряд з етнічною непримиренністю провокує активне невдоволення дієздатного населення і створює підґрунтя для шовінізму, сепаратизму і тероризму;

  • хронічна нестача кваліфікованих кадрів у виробничих галузях (дотепер переважна більшість спеціалістів були сербами, проте події останніх років призвели до того, що майже всі спеціалісти серби залишили Косово, а це одразу далося взнаки);

  • розвиток тіньової економіки, що призвело до порушення основ косовського господарства;

  • великі запаси на території краю корисних копалин, у тому числі рідкоземельних (до 50 % запасів колишньої Югославії лігнітів, цинку, олова і срібла, 98 % — хрому і 36 % — магнезитів), що дає можливість керівництву сепаратистів сподіватися на одержання достатніх засобів для автономного існування;

  • фінансова підтримка сепаратистів з боку іноземних держав: Албанії, Туреччини, ісламських держав Азії та Африки[34, 35]

Таким чином, на мій погляд, косовська проблема залишається невирішеною і потребує дослідження. Конфлікт загалом є наслідком неадекватного усвідомлення реальності політичними елітами як Заходу, так і Югославії. В основі кризи лежить послідовне застосування західною дипломатією принципу постімперської легітимності й спроба штучно підтримати існування нежиттєздатних держав, які в подальшому використати для власних інтересів. Конфлікт в Косово став серйозним викликом регіональної безпеки на Балканах, оскільки вже з 1997 р. був вписаний в міжнародний контекст.

2.2Шляхи вирішення проблеми в Косово

У 1945 р. Косово і Метохія утворили автономну область, у 1963 р. автономний край у складі Сербії. Перша Конституція ФНРЮ 1946 р. створювалася під сильним впливом Конституції СРСР 1936 р. Вона остаточно затверджувала федеральний устрій, визначаючи, що Югославія є "союзною державою республіканської форми, об'єднанням рівноправних народів, які на основі права на самовизначення, включаючи право на відділення, виразили свою волю жити спільно у федеральній державі" [41, 245].

Союзними одиницями ставали республіки, як одиниці співдружності народів, що проживають на їх територіях. Сербія була конституйована, як складна федеральна одиниця. Воєводіна, де проживало близько 500 тис. угорців, і Косово і Метохія отримали статус автономних областей у складі Сербії.

Стосунки між республіками і федеральними органами в цей період будувалися на пріоритеті центральної влади. Албанці Косово не були задоволені своєю долею у складі Югославії. В усякому разі, в цьому запевняв керівництво СРСР Ходжа в 1949 році.

У Косові і Метохії почав проявлятися крайній албанський націоналізм, що супроводжувався демографічним вибухом і спробою тільки логікою великих чисел (у структурі населення Косова і Метохії албанці становлять 87 %, серби — 12 %, інші нації — 1 %), вийти зі складу Сербії і приєднатися до Албанії. При цьому не враховувалось, що під тиском албанців цю територію залишили 200 тис. сербів. А з 1945 р. з благословення тодішньої влади на їх місце поселилось близько 350—400 тис. албанців, які залишили Албанію. У такий спосіб тривалий час змінювалась етнічна структура населення в Косові і Меторії, і створювались умови для виступу албанців на політичній сцені з вимогою виокремити їх у державне утворення [35, 16].

Loading...

 
 

Цікаве