WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Албано-сербські протиріччя: історія виникнення і шляхи вирішення - Курсова робота

Албано-сербські протиріччя: історія виникнення і шляхи вирішення - Курсова робота

Тим часом інший настрій панує на вулицях Белграда. Там тисячі демонстрантів зібралися біля посольства Словенії, яка головує в Євросоюзі, щоб висловити протест діям влади Косово. Для жителів Сербії Косово – святиня, де є багато історичних пам'яток, зокрема монастирів, оскільки до XVIII ст. там був престол сербського патріарха [31, 6].

Глава уряду Сербії Воіслав Коштуніца вже назвав незалежне Косово "псевдо країною у складі Сербії". Крім того, Сербська влада підписала резолюцію, згідно з якою проголошення керівництвом Косово незалежності є незаконним і недійсним, а всі серби, які проживають на території краю, залишатимуться громадянами Сербії та матимуть право не визнавати незалежності, проголошеної косоварами. Також у Белграді пообіцяли послабити дипломатичні стосунки з країнами, які готові визнати незалежність Косово. Однак Президент Сербії Борис Тадіч заявив, що відносини з країнами не обриватимуть повністю, навіть у разі відправки із Сербії дипломатів цих держав.

Разом із Сербією акту незалежності Косово опозиціонує Росія. У міністерстві закордонних справ Російської Федерації повідомили, що визнання одностороннього проголошення незалежності Косово деякими країнами Заходу матиме вплив на ситуацію в Абхазії й Південній Осетії [30, 6].

Таким чином описова частина косовського конфлікту потребує істотного аналітичного дослідження і розгляду різних причин, що привели до кризи. Країна зіштовхнулася з проблемою міжнародного визнання. Вихід з ситуації, тобто проголошення незалежності, не знайшов багато прихильників. Це рішення не задовольняє в повній мірі всіх учасників конфлікту. Тим більше що це рішення розділило і міжнародну спільноту, до того ж досить важко спрогнозувати, наскільки довго протримається нове політичне утворення. Залишаються невирішеними низка проблем, це і демографічна, і соціальна, і політична.

ВИСНОВКИ

Югославська криза загалом є наслідком неадекватного усвідомлення реальності політичними елітами як Заходу, так і безпосередніх учасників конфлікту. В основі кризи лежить послідовне застосування західною дипломатією принципу постімперської легітимності й спроба штучно підтримати існування нежиттєздатних держав.

Подальше поглиблення Балканської кризи становить загрозу сучасній системі міжнародних відносин взагалі. Врегулювання конфлікту на Балканах принципово неможливе без радикальних змін політики Заходу щодо Югославії, а також і в самій СРЮ. Політика Заходу загнала її у глухий політичний кут, вийти з якого принципово неможливо без повної відмови від принципу постімперської легітимності й визнання гельсінських принципів такими, що не можуть бути застосовані до державних формацій, які утворилися в результаті розпаду Югославії. Тільки таке рішення відкриє шлях до формування життєздатних національних держав за участі світового співтовариства і дасть змогу досягти стабільності на Балканах.

Основні результати кризи на пост югославському просторі з погляду діяльності міжнародних організацій і системи європейської безпеки є такими:

  • зміна структури системи рівноваги сил, що склалася у повоєнні роки, призвела до зростання в міжнародних відносинах права і закону сили через відсутність партнерства між головними державами у вирішенні кризових проблем. Можливість застосування воєнних заходів при вирішенні конфліктів або нав'язування свого бачення внутрішнього устрою тій чи іншій країні стає нормою політики в Європі;

  • виключена можливість встановлення політичної рівноваги, урівноваження негативних тенденцій на глобальному й регіональному рівнях, які виникають внаслідок того, що на провідну роль у міжнародному процесі претендує одна держава;

Зараз на шляху цивілізованого урегулювання цього конфлікту знову нагромаджено велику кількість насилля. Хоча потрібно сказати що албанці та серби жили мирно на одній території, і між ними не завжди виникали жорстокі збройні конфлікти. Хоча, тепер мирне врегулювання конфлікту навряд чи можливо.

Проблему врегулювання ситуації в Косово, звичайно ж, потрібно розглядати значно ширше, враховуючи всі обставини. Такий підхід вимагає не лише знання архівних документів, врахування фактору історичної спадщини, але і осмислення інших факторів цієї проблеми – політичних, економічних, соціальних, культурних та релігійних. Без такого підходу неможливо знайти раціональне пояснення складної косовської проблеми, котра часто через односторонність підходу європейських політичних кіл (серби виступають винуватцями албанських страждань), по суті, ще більше ускладнюється, що робить неможливим вирішення її в цивілізованому та мирному руслі.

Потрібно враховувати, що в соціокультурному плані албанська етнічна група близька до так званого "закритого" або традиціоналістського типу, для котрого характерна повільна реакція на реальність яка міняється, при різкому зростанні стихійної активності в кризових ситуаціях.

Нині Балкани — це простір, на якому часто й інтенсивно чергуються події. Дестабілізуючий осередок існує в Албанії, яка неабиякою мірою сприяла терористичному буму в югославській провінції Косово. Тільки активна політика на Балканах допоможе запобігти ескалації кризи. А поки що Косово є класичним прикладом трагічної невідповідності двох міжнародно - правових принципів — права націй на самовизначення, аж до відокремлення і права держави на непорушність кордонів.

В наш час, найбільш агресивні, ті рухи, котрі виступають за перегляд теперішнього стану албанців та державних кордонів на Балканах, а також за створення нових албанських держав або єдиної "Великої Албанії".

Поки що ідею Великої Албанії не підтримує ніхто, крім частини самих албанців, і реалізація її дуже сумнівна, оскільки Югославія та Македонія не готові поступитися ні частиною своїх земель, ні правом самостійно вирішувати власну долю. І в цьому прагненні не допустити створення мононаціональних держав за рахунок зміни існуючих кордонів їх непідтримуватимуть всупереч сподіванням сепаратистів і Західна Європа, і США, і Канада, і Росія, і Китай, і багато інших країн, оскільки в кожній з них є власні етнічні меншини і пов'язані з ними проблеми.

Зрозуміло, що відокремлення Косова і частини Македонії спричинило до колосальних зсувів у регіональному балансі інтересів. Створення Великої Албанії на території площею 60 тис.км2 з чисельністю населення приблизно 7 млн чол. дестабілізує ситуацію на Балканах.

Таким чином, на думку автора кваліфікаційної роботи, косовська проблема залишається невирішеною і потребує виважених дій світової спільноти. Хоча Косово і проголосило незалежність, прийняло свою конституцію, намагаючись вирішити проблему, але досить важко сказати, що цей варіант вирішення проблеми, влаштовує всіх учасників конфлікту.

Чи зуміють європейці, позбувшись стереотипів, реально проаналізувати геополітичну ситуацію на Балканах, де основною загрозою миру став албанський сепаратизм, покаже час. А поки що непримиренні продовжують боротися за визнання незалежної держави Косово.

Не виключена можливість, що НАТО, можливо, скористається нагодою черговий раз показати, хто відіграє провідну роль в Європі й завдасть повітряних ударів по сербах, як це було в Боснії. А поки що сербське й албанське прочитання історії, теперішні позиції Белграда і Пріштини, висунуті ними попередні вимоги не мають сенсу. Компроміс без сильного тиску з боку неможливий.

Таким чином, у Косові вже сформувався осередок етнічного конфлікту — албанський чинник — міна уповільненої дії, що може спрацювати в будь - який момент, дестабілізувавши обстановку одразу у двох республіках Югославії — Сербії і Чорногорії, а також у Македонії. Конфлікт миттєво може перерости в балканську війну. Усе це разом з яскраво вираженим іноземним підігріванням сепаратизму етнічних албанців у Косові й Метохії становить серйозну загрозу миру і безпеці на Балканах.

Якщо визнати головним право націй на самовизначення, то у XXI ст. точитимуться нескінченні суперечки щодо кордонів, і 100 або 150 нових членів ООН зможуть остаточно паралізувати і без того складну працю світового співтовариства. Якщо ж визнати пріоритетом непорушність кордонів, це спровокує нескінченні конфлікти на Балканах, у Тибеті, Кашмірі, на Кавказі й інших регіонах світу.

Можливо, доцільно розробити нове міжнародно - правове положення, що адресуватиметься не державам і етносам, а безпосередньо громадянам, які представляють етнічні меншини, забезпечуючи їм рівні права з представниками титульних націй. У світі існують позитивні приклади: шведи на Аландських островах у Фінляндії, французи і німці у Швейцарії.

Події в Косово стали прологом розпаду Югославії і нових війн. І час настав. 24 березня 1999 р. НАТО почало агресію проти суверенної країни — Союзної Республіки Югославія.

З аналізу Балканської війни та інших конфліктів останнього часу випливає, що їх природа істотно змінюється. Навіть класифікація війн за масштабом на світові, регіональні, локальні та збройні конфлікти потребує дещо іншого трактування. Перенесення центра ваги збройної боротьби в повітря і космос, її тотальна інформатизація глобалізують практично будь-який збройний конфлікт.

Loading...

 
 

Цікаве