WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

Дискусія навколо „Анналів" була стимульована публікаціями редактора часопису "Рast and present" (Оксфорд) Лоуренса Стоуна та італійських дослідників Карло Гінзбурга та Карло Поні. Вони критикували претензії анналівської методології та наукову точність у вивченні минулого, підкреслюючи, що відмова від нарративу, яка здійснювалася у формі заперечення подієвої та політичної історії, допровадила до очевидної кризи довір'я з боку суспільності до історичного знання.

Теоретики так званої "мікроісторії" К Гінзбург і К. Поні пропонували описувати конкретних акторів історичного процесу у нещоденних ситуаціях, вважаючи, що відхилення від загальних закономірностей в історії не є винятком, і пропонували відмовитись в історичних дослідженнях від абсолютизації методів, притаманних точним наукам. Історія замість того, щоб вишукувати повторювані закономірності та тривалі в часі мертві структури, мусять зосередитися на особливому духові минулого, який можна осягнути за допомогою політичного аналізу й більшої уваги історика до особистості. Це завдання потребувало, на їх погляд, радикального оновлення методів аналізу історичних джерел, передусім – відмови від захоплення вивчення так званих серійних джерел1.

Зростання хвилі критики у Франції на адресу школи „Анналів" було спричинене рядом об'єктивних та суб'єктивних факторів. Серед них слід згадати передусім про невдалий експеримент із застосуванням репрезентованої „Анналами" історії у шкільній та вищій освіті. Викладаючи історію економічних і соціальних структур, колективної ментальності, транспорту тощо, педагоги зустрічались з перешкодами, які часто виявлялися нездоланними: запропонована учням сума знань не закріплювалася в їхній пам'яті, бо вони не могли зв'язати їх з певним місцем у часі і просторі (факторами-подіями). Очевидно була потреба внесення до викладання історії чіткої хронології, а це в свою чергу передбачало повернення до політичної історії. До цього спонукала й суспільна функція історії, бо йшлося про негайну потребу відновити в колективній свідомості французів зв'язком з минулим, який розчинився в "безособовій", "анналівській" історії. Реалізація цього завдання видавалася неможливою без історіографічного та дидактичного відродження історії "великих діянь" нації. Останньому сприяла тенденція до занепаду лівацьких настроїв у суспільно-політичному житті Франції після 1968 р. У 80-х рр. історики школи „Анналів", більшість з яких були тією чи іншою мірою пов'язані з комуністичною партією, опинилися під систематичною критикою. Їх звинувачували в зневазі до індивідуальності людини, недооцінення її творчої ролі в історії, відтак – у абсолютизації соціально-економічних структур та „часу довгої тривалості"1.

Критика традиційних методологічних принципів "нової історичної науки" постмодерністами стала однією з головних причин кризи такого провідного напрямку школи „Анналів" як культурно-антропологічна історія. Культурна антропологія обґрунтовано критикувалася за зосередження на змодельованих дослідником середньостатистичних формах поведінки та соціальних нормах, явищах масового характеру, а не на поведінці та уявленнях конкретних акторів історичних процесів, а також за надмірну маргіналізацію сюжетів досліджень.

Проте виявлення недоліків культурно-антропологічної історії стало лише конкретизацією закидів на адресу всієї школи „Анналів".

Певною мірою справедливість критики на свою адресу розуміли і самі анналісти. Вони визнали необхідність докорінного перегляду деяких методологічних постулатів засновників школи, що було свідченням глибокої кризи її концептуальних засад. Цю "кризу росту" спричинив як загальний розвиток історичної думки, яка на сучасному етапі досягнула високого рівня індивідуалізації (руйнування вертикальних зв'язків спадкоємності в системі "вчитель-учень", натомність структурування зв'язків горизонтальних типу "дослідник-дослідник"), так і загальним станом суспільної кон'юнктури, що визначається підвищеним інтересом до біографічного, популярного, позитивістського історіописання і збайдужінням до історії структур, масових рухів та закономірностей1.

У методологічному плані школа „Анналів", яка не змогла створити синтетичного бачення історії суспільства, що органічно поєднало б загальне та індивідуальне, мусила втратити головні позиції в історіографії Франції. У 1989 р. редактори номера "Анналів" ( А. Бюргьєр, Е. Лє Руа Ладюрі., М. Ферро, Б. Лєпті, Ж. Лє Гофф, Л. Валензі), що був спеціально присвячений переосмисленню методологічних віх „нової історичної науки", констатували, що жодна дисципліна вже не може претендувати на інтелектуальну чи інституційну гегемонію серед соціальних наук. Тим самим вони самі відмовились від лідерства.

Однак критики не враховують іншого моменту: криза методологічна 70-80-х рр. в анналівському історіописанні йшла поряд з розквітом нового типу організації досліджень – колективні пошуки. Анналісти, такі непередбачливі з методологічної точки зору, виявилися в цей час пророками щодо домінації зв'язків горизонтального типу між різними дослідниками. Практика таких зв'язків розпочалася у Франції відразу після Другої світової війни. Анналісти третього покоління відточили ці традиції до належного рівня.

Саме завершена система колективних досліджень у Франції і стала, на нашу думку, тією основою, на якій почало відроджуватися четверте покоління „Анналів", тенденції до оформлення якого вже відмічаються деякими дослідниками.

Список використаних джерел та літератури

І. Джерела

Бродель Ф. Исторические и общественные науки. Историческая деятельность // Философия и методология истории. – М., 1977

Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм ХV – ХVІІІ вв.: В 3 томах. – М., 1986-1992

Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм ХV – ХVІІІ ст.: В 3 томах. – К., 1995, 1996, 1998

Бродель Ф. Час світу: Уривки з книги // Всесвіт. – 1996. - № 4. – С. 163-175, № 5-6. – С. 142-159

Бродель Ф. Что такое Франция? Пространство и история: В 3 кн. – М., 1994

Бродель Ф. Цивилизация определяется в связи с различными науками о человеке // Социальные исследования. – 1989. - № 2

Бурдье П., Шартье Р. Люди с историями, люди без историй // НЛО. – 2003. - № 60

де Серто М. Разновидности письма, разновидности истории // www.ruthenia.ru

Дюби Ж. Европа в средние века. – Смоленск, 1994

Емар М. Фах і покликання історика (сучасні підходи) // Філософська і соціологічна думка. – 1995. - №5-6. – С. 72-84

Ле Гофф Ж. Другое средневековье: Время, труд и культура Запада. – Екатеринбург, 2000

Ле Гофф Ж. История Европы, рассказанная детям. – М., 1998

Лє Гофф Ж. Праця і свято // Історія європейської ментальності / За ред. П. Дінцельбахера. – Львів, 2004. – С. 385-397

ІІ. Література

Ададуров В. Історія Франції. – Львів, 2002

Акіншева І. Вивчення соціальної історії в школах європейських країн // Рідна школа. – 2004. - № 9. – С. 71-73

Александра М., Крижанівська В. Деякі роздуми щодо сутності формаційного та цивілізаційного підходу до розвитку історичного процесу та проблема періодизації загальної історії // Історія в школі. – 1999. - №3. – С. 6-12

Арзаканян М. Ц. Памяти проф. А. В. Адо. Современные исследования о Французской революции конца ХVІІІ в. // Вопросы истории. – 2004. - № 9. – С. 167-168

Афанасьев Ю. Н., Блуменау С. Ф. Современные споры во Франции вокруг Великой революции // Вопросы истории. – 1989. - № 3. – С. 18-34

Бессмертный Ю. Метод // Человек в мире чувств: Очерки по истории частной жизни в Европе и некоторых странах Азии до начала нового времени / Под ред. Ю. Бессмертного. – М., 2000. – С. 16-28

Бессмертный Ю. Частная жизнь: стереотипное и индивидуальное. В поисках новых решений // Человек в кругу семьи: Очерки по истории частной жизни в Европе до начала нового времени. / Под ред. Ю. Бессмертного. – М., 1996. – С. 11-19

Грабски А. Фернан Бродель: вопросы методологии истории // Новая и новейшая история. – 1990. - №5. – С. 194-201

Гуревич А. Я. Историк конца ХХ в. в поисках метода // Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе века. – М., 1996

Гуревич А. Я. К пониманию истории как науки о человеке // Историческая наука на рубеже веков / Отв. ред. А. А. Фурсенко. – М., 2001. – С. 166-174

Гуревич А. Я. Культура и история // Новая и новейшая история. – 1991. - № 1. – С. 97-100

Жук С. І. Західна історіографія та епістемологічні проблеми історичної науки // Український історичний журнал. – 1994. - №1. – С. 45-53

Зашкільняк Л. Методологія історії від давнини до сучасності. – Львів, 1999

Заярнюк А. Про те, як соціальна історія ставала культурною // Україна модерна. – Число 9. – К.-Львів, 2005. – С. 249-272

Зверева Г. И. Реальность и исторический нарратив: проблемы саморефлексии новой интеллектуальной истории // Одиссей. Человек в истории. Ремесло историка на исходе века. – М., 1996

Кром М. М. Историческая антропология. – СПб., 2004

Купченко В. О попытках "завершить" Французскую революцию // Новый мир. – 1999. - №4

Loading...

 
 

Цікаве