WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

Будь-який світ-економіка складається з ряду концентрично розміщених зон. Серединну зону складає область, розташована навколо центру. Далі, навколо серединної зони розміщуються проміжні зони. І, насамкінець, - величезна периферія, яка в поділі праці, що характеризує світову економіку, є не учасницею, а підлеглою і залежною територію.

Ці співіснуючі між собою економіки, пов'язані досить обмеженими обмінами, ділять між собою майже весь населений простір планети, виключаючи ту територію, де торгівля слабко розвинена. Повільно деформується, світи-економіки відображають глибину історію світу, яка є нескінченою тяглістю зміни та взаємодії різних "світів" у просторі і часі. Кожен з цих світів Ф. Бродель аналізує у всіх його зрізах, на всіх рівнях, тобто тотально.

Тотальний, або "глобальний" підхід, за Ф. Броделем, це не претензія історика на пояснення історії всього світу, а лише заявка на дослідження певного його фрагменту в конкретній просторово-часовій площині, заявка, яка, однак, потребує неодмінного висвітлення істориками всіх без винятку рівнів функціонування даного суспільства1.

Центральним поняттям роботи є "цивілізація", під якою Ф. Бродель розуміє розміщений на певній площині й у хронологічній тривалості континуум, що характеризувався внутрішньою єдністю і незмінністю ознак. Цивілізація, як показав Ф. Бродель у "Середземномор'ї", розвивалася у трьох часових потоках, найважливішим з яких був "час довгої тривалості". Ф. Бродель слушно відзначав, що зрозуміти ґенезу сучасної капіталістичної цивілізації неможливо без розгляду цього процесі у дуже тривалому часовому проміжку. Задовго до появи капіталізму його заповідали численні ознаки: зростання міст і обмінів, поява ринку праці, згуртованість суспільства, поширення грошей, зростання виробництва, торгівля на великі відстані. Ф. Бродель зазначав, що чимало істориків починають історію капіталізму з ХVІІ – ХVІІІ ст., ототожнюючи його зі спалахом промислової революції. Але навіть за такої короткої перспективи мова їде про три – п'ять століть і, отже, про структуру довгої часової протяжності – це послідовність рухів, що поновлюються з варіаціями та зворотними рухами, з погіршеннями, пристосуваннями, покращеннями, стагнаціями – соціологи кажуть про структуризацію, деструктуризацію, реструктуризацію. Зміни в таких структурах зазвичай протікали довгими ритмами, а їх еволюцію Фернан Бродель розумів як циклічність у всіх виявах. Циклічність є характерною ознакою передусім економічного життя: вивчення кривих і графіків цін, зарплатні, народжуваності, смертності, міграцій, обміну, виробництва є можливим лише у тривалому часі (десятки і сотні років). Констатуючи це, Фернан Бродель наслідує методологічні погляди Е. Лябрусса. Водночас він стверджує, що циклічному розвиткові підпорядковані й такі прояви цивілізації, як технології, політичний лад, духовність, наука, освіта, а також – вперта боротьба людини з навколишнім середовищем.

Відтак основними дійовими особами дослідження Фернана Броделя стають не особи і навіть не колективи, а змодельовані форми їхньої діяльності – "структури". Структура, за Фернаном Броделем, це будь-яка змодельована істориками реальність минулого, яка протистоїть "часові довгої тривалості" й залишається, незважаючи на дію природних, біологічних, соціологічних факторів, незмінною у своїй основі продовж життя кількох поколінь1. Найвагомішою структурою, за Ф. Борделем, є сама цивілізація.

Саме з втілення історіографічних поглядів Фернана Броделя почався новий, характерний більше для наступного етапу, тип дослідження, втіленням якого слугують багатотомні видання певної тематики як результат спільної роботи кількох дослідників.

Вже в 60-х рр. розпочався проект серії монографій "Великі цивілізації", окремі частини якого писали учні Фернана Броделя. Наприклад, у 1964 р. з'явилася книга Жака Ле Гоффа, присвячена цивілізації середньовічного Заходу V – ХІV ст. У центрі уваги дослідника описали простір і час у сприйнятті та житті людей середньовіччя, їхнє матеріальне життя, соціальна система, колективна психологія. Однак головним об'єктом свого дослідження Ж. Ле Гофф вважав просторово-часові структури, які "утворюють кадр будь-якого суспільства і будь-якої культури".

Структуралізм Фернана Броделя, що виявився в досліджені стійких систем соціально-економічної історії, найяскравіше втілився у його "науковому заповіті" – "Ідентичності Франції". Автор планував написати чотири томи, з яких встиг написати лише два (цю роботу перервала смерть Фернана Броделя у 28 листопада 1985 р. в Кот д`Азур в Південній Франції). Тому цю його роботу було опубліковано вже після смерті автора – впродовж 1986-1990 рр. Об'єктом дослідження першого тому стала "іммобільна (нерухома) історія" взаємин людини з навколишнім середовищем. Фернан Бродель розглядає географічні і кліматичні умови Франції та вплив цього велетенського простору на антропологічну, лінгвістичну, економічну, політичну різноманітність її регіонів.

У широкому розумінні – це вивчення французької самобутності у "часі довгої тривалості" – стосунків між містами та селами, впливу на них ландшафтів, ролі Парижу у національному об'єднані, розвитку транспорту та професій тощо. У цьому дослідженні люди особливо сильно розчинені в середовищі, в обставинах. У зв'язку з цим Фернан Бродель наголошує, що не лише "люди творять історію, але й історія створює людей, вона нерідко формує їх долю – це анонімна, але глибока і часто мовчазна історія" в "часі довгої тривалості"1.

Попри всю продуктивність та новизну досліджень Фернана Броделя та Е. Лябрусса плин часу давався взнаки, і вже в кінці 60-х –на поч. 70-х рр. у французькій історичній науці народжуються інші течії, напрямки, історіографічні тенденції

В 1965 р. з Сорбони пішов Е. Лябрусс. В 1969 р. через суперечки із співробітниками "Анналів" покидає свою посаду головний редактор Фернан Бордель, залишаючись лише номінальним членом нового колективного керівництва журналу. Редакцію часопису очолив "тріумвірат" представників нової наукової генерації: медієвіст Ж. Ле Гофф, модерніст Е. Ле Руа Ладюрі та спеціаліст з історії новітнього часу М. Ферро.

Таким чином, 1969 р. можна вважати рубіжним в закінченні другого етапу школи "Анналів" та переходом до його третьої ланки еволюції.

50-60-і рр. для анналівської спільноти принесли визнання як в самій Франції, де приналежність до цієї течії стає запорукою успішної академічної кар'єри, так і далеко поза її межами – університети світу змагались за право називати Фернана Броделя чи Е. Лябрусса своїми професорами. Ідеї цих істориків щодо глобального чи тотального підходу до вивчення історії чи структуризації суспільного життя найкраще відповідали духові часу швидко змінного світу, що шукав для своїх змін надійної та тривкої основи. Дистанціювання від фактів-подій до структур в "часі довгої тривалості" дозволило якнайглибше оцінити загальні основи певної цивілізації, особливості в економіці, політиці, суспільному устрої та культурних началах. На жаль, такий макроісторичний підхід хибував іншою крайністю - втрачалася людина в історії, її обезличування та злиття з масою загрожувало кризою інтелектуального та духовного розвитку. Спроба змінити акценти – то вже справа третього покоління "Анналів", про що мова ще буде йти.

Тут же слід наголосити ще на одному важливому аспекті другого періоду: окрім загального визнання анналівських методичних прийомів писання історії, відбувається й установлення нових типів організації історичного дослідження та історичного писання. В 50-х – 60-х рр. в межах "Анналів" це відбувалося або традиційним шляхом творення Фернаном Броделем чи Е. Лябруссом власних дослідницьких шкіл, або заснуванням науково-дослідних центрів, установ чи навіть неформальних колективів з метою спільного дослідження, результат роботи яких найчастіше виявлявся у колективних монографіях чи багатотомних проектах. Саме останній – новітній шлях стане домінуючим вже для третього покоління "Анналів", які використовують його для усталення своїх методичних конструкцій. Як зазначає сучасний французький вчений Моріс Емар, 50-60 рр. були часом новаторства, коли дослідники вчилися співробітничати один з одним, не поступаючись власною незалежністю1. Колективні дослідження втратили свій виключний характер, перетворившись в таку ж норму, як й індивідуальні.

Розділ ІІ Зміна парадигми історіописання: від історії тотальної до "історії в скалках" (1969-1989 рр.)

На рубежі 60-70-х рр. в суспільному устрої Франції сталися значні зміни, що звичайно мали вплив і на загальне становище в історичній науці. Франція перестала бути колоніальною державою, стало очевидно, що вона покидає й клуб великих держав. Стрімко змінюється обличчя країни: села обезлюдніли за життя одного покоління, а студентська революція травня 1968 р. кинула виклик суспільству споживання і традиційним освітнім структурам2.

Все це вплинуло на становище істориків та історичної науки в цілому, в тому числі і в школі "Анналів". Як вже зазначалося, в 1969 р. відбулася зміна редколегії журналу, очолити яку довірили Ж. Лє Гоффу, Е. Лє Руа Ладюрі та Марку Ферро (з 1964 р. виконував обов'язки секретаря журналу).

Стаються досить глибокі зміни в академічному середовищі істориків. Ключові кафедри в Парижі і в провінції очолило покоління істориків, які здобули освіту відразу в повоєнне десятиліття. Цей процес був досить очевидним поряд з іншим явищем вражаючого зростання числа академічних посад в університетах після кризи 1968 р.: між 1967 та 1983 рр. кількість повних професорів, асистентів та старших асистентів подвоїлася. Історія, таким чином, була представлена набагато значніше, чим коли б то не було, особливо в університетах, де вона привертала багатьох студентів – їх кількість зростала ще швидше, ніж викладачів. Відповідно, зростала кількість академічних газет, статей та захищених дисертацій.

Loading...

 
 

Цікаве