WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

З 50-х рр. у французькій історіографії формулюється також спеціальна програма „культурних ареалів" (aires culturelles). Під імпульсом праць Ф. Броделя і К. Елле та керуючись практикою американських університетів, програма передбачала вивчення сучасних народів через культурно-цивілізаційних зріз їх історії. З цією метою знову ж таки починають створюватися науково-дослідні центри, що концентрують увагу на історії різних країн, починаючи з Латинської Америки і закінчуючи Китаєм чи ісламськими народами.

Звичайно, окрім пошукових інститутів, не слід забувати власне про журнал „Аннали". В цей час він стає визнаним патріархами історії лідером наукового історіописання, виразником вже усталених ідей та інструментом постулювання та утвердження нових традицій. Читацька аудиторія „Анналів" цього часу досягає небаченої кількості, а праці представників школи „Анналів" масово тиражуються як в самій Франції, так і за її межами.

В 50-60-і рр. поряд з Ф. Броделем другим великим авторитетом французької історичної науки вважається Ернест Лябрусс (1895-1988)1. Основними працями цього історика вважаються „Нарис коливань цін та доходів у Франції ХVІІІ ст." (1933) та „Криза французької економіки в кінці старого режиму та на початку революції" (1944).

В 1945 р. Е. Лябрусс очолив кафедру економічної історії в Сорбонні, яка залишалася вакантною після загибелі М. Блока, і реорганізував її в кафедру економічної та соціальної історії.

Досліджуючи стан суспільства та населення Франції ХVІІІ ст., він висунув концепцію, згідно якої французьку економіку ХVІІІ ст. слід вважати „економікою старого типу", що заснована на домінуванні сільського господарства та пов'язаних з ним промислів, зі слабко розвиненою торгівлею та шляхами сполучення. Провідною галуззю промисловості у той час була текстильна, а основним продуктом харчування – хліб. Ця „економіка хлібу і текстилю" неодноразово відчувала „кризи старого типу", які викликалися, головним чином, неврожаями, зростанням ціни на хліб і наступним збідненням населення. Саме такі тривалі цикли економічного розвитку, які визначалися змінами ціни на хліб та реальної заробітної плати, були визначальними для суспільно-політичного життя.

В подальшому вивчаючи вже історію ХІХ ст., Е. Лябрусс розвивав свою теорію економічних циклів, пояснюючи революційні зміни у французькому суспільстві (Велику французьку революцію, революцію 1948 р.) саме як наслідок попередньої „кризи старого типу".

Е. Лябрусс був організатором і одним із авторів колективної праці „Аспекти кризи і депресії французької економіки в середині ХІХ ст.", а потім разом з Ф. Броделем став організатором та редактором фундаментальної „Економічної та соціальної історії Франції" в 4 томах (1977-82). Е. Лябрусс очолював Міжнародну комісію з історії соціальних рухів і соціальних структур, головою Товариства з історії революції 1848 р. За його ініціативи чи участі були створені Центр вивчення історії синдикалізму Франції, Французький інститут соціальної історії, журним „Соціальний рух".

Е. Лябрусс чудово розумів необхідність практики спільних досліджень та колективного вирішення проблем. Послідовність та наступність вивчення проблеми для нього лежала швидше у площині традиційних зв'язків вчитель-учень, але це вдавалася йому блискуче.

В 1955 р. Е. Лябрусс очолює грандіозний проект розвитку французької історичної науки крізь призму з'ясування ґенези сучасного капіталізму. Офіційне озвучення його відбулося на Міжнародному конгресі історичних наук в Римі. В основу проекту було покладено десятки дисертацій учнів Е. Лябрусса, кожна з яких була присвячена висвітленню певного елементу соціально-економічної історії Франції ХVІІІ ст. Ці дослідження нерідко обмежувалися рамками однієї провінції, департаменту чи навіть міста, сектором матеріального чи соціального життя, однією професію тощо.

Вдалезавершення такого дослідження було однією з причин, завдяки яким соціальна та економічна історія стала провідним напрямком у дослідженнях школи "Анналів"1.

Плеяда вихованців Е. Лябрусса продовжила справу вивчення економічної історії. Варто згадати, наприклад, дослідника історії французького капіталізму, професора Ж. Був'є (1920-1987), автора докторської дисертації про банк "Ліонський кредит" (1961); В. Жилля, автора дисертації з історії банка Ротшильдів (1965), М.Леві-Лебуайє – роль європейських банків в процесі індустріалізації Європи в першій половинні ХІХ ст. (1965) тощо2.

Завдяки своїй активності та опануванню провідних викладацьких кафедр лідери руху "Анналів" приступити до формування розвинутої школи та її інституалізації у процесі глибоко реформування науково-освітньої системи у Франції. Внаслідок цього "наступу" впродовж повоєнного десятиліття "нова історична наука" стала провідною течією у французькій історіографії. Переконливим показником зростання авторитету "Анналів", окрім всього іншого, було те, що вже у 1961 р. 41% від загального числа захищених у галузі історії докторських та магістерських дисертацій охоплювали проблеми, популяризовані цим часописом.

Наприкінці 50х рр. науковці школи "Анналів" стали відігравати провідну роль у експертних та спеціалізованих радах захисту з історії3.

Наприкінці 50-х - в 60-ті рр. у Франції з'являються періодичні видання, які декларують своєю метою дослідження суспільства та економіки. Це – "Сільські дослідження", "Огляд нової та новітньої історії", "Людина: французький огляд антропології", "Аннали історичної демографії". У 60-ті рр. провідні науковці школи "Анналів" стають постійними гостями телевізійного ефіру і навіть створюють як Е. Лє Руа Ладюрі, власні цикли програм, присвячені новій історичні науці.

Зрештою, блискучий успіх історіографічного напрямку, пов'язаного з "Анналами", відповідав духові часу й був зумовлений широкою трансформацією світу та уявлень людини про нього. Стрімкий розвиток науки та технології упродовж життя лише одного покоління дозволив перемогти відстані, які тисячоліттями розділяли людей, зробили світ мобільним, урбанізованим, глобальним у безпосередньому розумінні цього слова. Історія, як і світ, мусила бути глобальною, всеохоплюючою, тотальною. Тож не дивно, що у центрі уваги Ф. Броделя та його послідовників опинилися початки сучасного світу, елементи якого починають формуватися близько 1500 р. Основною відмінністю нового часу від доби середньовіччя стало, на погляд Ф. Броделя, поширення прагнення до поліпшення умов життя, оточення себе зручними і престижними речами, становлення цивілізації матеріальних благ.

Висвітленню цього процесу присвячена трьохтомна праця "Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. ХV - ХVІІІ ст." (Париж, 1970-1979). Її створенню Ф. Бродель присвятив понад 20 років наполегливої праці. Задум дослідження полягав у відтворенні єдності історії людства, яка ґрунтувалася на єдності матеріального життя. Це передбачало, що все побачене мусить відповідати світовому масштабу

Відтак проект Ф. Броделя вражає своєю грандіозністю: він прагне відтворити загальну картину матеріального життя 4 континентів (Європи, Азії, Африки, Америки) у продовж чотирьох століть, з'ясовуючи при цьому, коли, де й чому відбувалися "розриви старої системи" (феодального ладу) та як зароджувалися і розвивалися капіталістичні відносини та матеріальна цивілізація1. Щоб досягти поставленої мети, Ф. Бродель моделює пласти економічної історії – щоденне матеріальне життя, ринкову економіку та елементи капіталізму (1-2 томи), які синхронізує (за апробованим ним ще в "Середземномор'ї" методом) з хронологічною моделлю економічного життя (починаючи від географічних і кліматичних умов до аналізу складу населення, технології виробництва, обміну, ролі міст та соціопрофесійного поділу).

Історія людства ХV - ХVІІІ ст. постає в "Матеріальній цивілізації" як складний ланцюг змін, домінуючих на певному етапі історичного розвитку "світів-економік", прив'язаних до певних географічних регіонів.

Оскільки поняття "світ-економіка" є оригінальним у Ф. Броделя і в подальшому буде користуватися значним "попитом" серед істориків, хотілося б зупинитися на ньому трохи детальніше. Взагалі-то в книзі Ф. Броделя два співзвучні терміни – "світ–економіка" і "світова економіка". Однак якщо під світовою економікою розуміється економіка всього світу взятого в цілому, то під виразом світ–економіка Ф. Бродель розумів економіку лише певної частини нашої планети в тій мірі, в якій вона утворювала економічне єдине ціле. Термін "світ–економіка" має три найважливіші ознаки. Цей світ займає певний географічний простір, має свої кордони, які, хоч і повільно, змінюються. Через значні проміжки часу відбуваються невідворотні прориви цих кордонів. Так сталося, наприклад, в результаті Великих географічних відкриттів кінця ХV ст.

Світ-економіка завжди має полюс, центр який представлений пануючим містом, в минулому містом-державою, нині економічною столицею (наприклад, в США – це Нью-Йорк, а не Вашингтон). однак в межах світу-економіки можливе існування, і то навіть протягом тривалого часу, двох центрів (наприклад, Рим і Александрія епохи Августа, Антонія і Клеопатри, Венеція і Генуя часів війни за Гавань Кьоджа (1378-1381); Лондон і Амстердам у ХVІІІ ст.).

Loading...

 
 

Цікаве