WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

Історіографічна традиція Школи Анналів. Друге і третє покоління істориків - Курсова робота

Найважливішим з точки зору глобальної перспективи розвитку людства Ф. Бродель вважав „географічний час", який був найбільш статичним, незмінним елементом в такій непевній субстанції як еволюція суспільства. Ф. Бродель вважав, що шлях до пізнання плинних діянь людини лежить через те, що в ньому незмінне, а саме через стосунки з оточенням1.

Діалог людини із землею та оточуючим довкіллям є вічним, зберігаючи свою суть при незначних поверхових змінах. Тому Ф. Бродель заохочував до синтезу географії та історії у вивченні суспільства: географи мали, на його погляд, присвячувати більше уваги часові, а історики – середовищу, в якому функціонує суспільство.

В 1958 р. Ф. Бродель опублікував в „Анналах" свою програмну статтю „Історія та соціальні науки: довга часова тривалість", в якій він сформулював знамените, центральне поняття своєї концепції – „час довгої тривалості" (). Згідно поглядів історика „час довгої тривалості" – це час, який володіє людством. Під історією в цьому часі він розумів „майже статичну" або „повільно пульсуючу" історію, „макроісторію". Значно динамічнішою була „соціальна історія", яка могла оновлюватися декілька разів за один цикл „довгої тривалості". Найменш цінною для дослідника, за переконанням Ф. Броделя, була „коротка історія" – події та дії індивідів.

Таким чином, Ф. Бродель остаточно відійшов від позитивістської схильності до історії-події та окреслив поле дослідження історика „часом довгої тривалості", поглибивши цим погляди М. Блока щодо структурного підходу до історії.

Методологічні інновації, пропоновані Ф. Броделем у „Середземномор'ї", вразили та захопили сучасників. Л. Февр називав цю книгу „новим маніфестом „Анналів", „дивом ерудиції", „віхою у розвитку французької історичної думки".

Швидко такий тип історіописання став взірцевим для багатьох науковців, і в 1950-х рр. до Ф. Броделя в пошуках теми дисертації та наукового керівництва зверталися десятки початкуючих дослідників, які обирали для спеціалізації історію Середземномор'я в різні епохи.

В 1959 р. Ф. Бродель задумує створення відкритого наукового центру і бібліотеки під назвою „Будинок наук про людину". Реалізувати цей задум вдається лише в 1970 р. за допомогою Фонду Форда, і Ф. Бродель стає його головним адміністратором. Сюди ж після відкриття перебирається більшість інститутів VІ секції. Створення Будинку наук про людину Ф. Броделем – це важливий етап утвердження нового типу спільного історіописання.

Маємо відмітити, що для 50-60-х рр. розвиток традиції колективних досліджень в руслі „Анналів" відбувався двома шляхами. Перший з них досить традиційний, практикований ще попередніми методологічними напрямками, – це створення наукових шкіл.

Наприклад, в 50-і рр. Ф. Бродель мав багато учнів-послідовників. Проте, в кінцевому результаті, їхні дисертації щодо Середземномор'я були лише копіями, які не могли перевершити матриці. Інші його учні, використовуючи вектори, вказані в „Середземномор'ї", „глобальний" підхід Ф. Броделя, стали застосовувати його для вивчення інших самодостатніх „світів" у межах французького та світового простору. Серед таких послідовників П'єр Шоню, який вивчав Севілью, Еммануель Лє Руа Ладюрі – Лангедок та інші.

В 1955-57 рр. історик П'єр Шоню опублікував і захистив в якості докторської дисертації 10-томну роботу „Севілья і Анлантика", що була написана в дусі т. з. „серійної історії". П. Шоню поставив перед собою завдання реконструювати статистичні серії фактів економічного розвитку, на основі яких можна було судити про зростання чи занепад суспільства, а більш широкій перспективі – про час життя тієї чи іншої цивілізації. В якості головного предмету своєї „серії" П. Шоню обрав історію морської торгівлі між Іспанією та Америкою. Обробивши велику кількість архівних документів про тонаж та вартість морських перевезень, що здійснювалися через порт Севілью протягом майже 150 років – з 1504 по 1650 рр., – П. Шоню змалював загальну картину розвитку морської торгівлі в Атлантиці. Відзначаючи фази пожвавлення та занепаду торгівлі і, відповідно, – всієї європейської економіки, П. Шоню не зупинявся на її причинах, тому що свідомо виключав із дослідження все, що виходило за рамки його статистичний серій, у т. ч. історію міст, ремесел, розвиток капіталізму тощо. Таким чином, керуючись ідеями Ф. Броделя, П. Шоню розробив власну оригінальну методику історичного дослідження.

Серйозну і багато в чому вдалу спробу створення „глобальної історії" в масштабі Лангедоку здійснив інший учень Ф. Броделя Еммануель Лє Руа Ладюрі. В його докторській дисертації „Селяни Лангедоку" (1966) на основі ґрунтовного дослідження архівних матеріалів були реконструйовані статистичні серії, що описували картину виробництва всіх основних видів сільськогосподарської продукції, руху земельної власності, еволюції цін та доходів, демографічні зміни і становище селянства протягом 300 років.

За словами самого автора, головна діюча особа його книги – це „великий аграрний цикл, що охоплює період з кінця ХV до початку ХVІІІ ст., що спостерігається у всій його тотальності". Протягом цього циклу чергувалися фази економічного зростання та занепаду. Їх зміну Е. Лє Руа Ладюрі пояснював багатьма факторами: географічними, кліматичними, біологічними, економічними, культурно-психологічними, але жоден з них, на його думку, не був вирішальним. Сільське суспільство від розглядав як стійке, стабільне, мало здатне до змін, динаміка якого залежала від співвідношення кількості населення і наявних засобів для підтримки життя, визначити рівень яких можна було завдяки ціні на хліб. Співвідносячи ці дві складові аграрного циклу, Е. Лє Руа Ладюрі приходить до цікавих висновків, які внесли чимало інновацій в історичну картину Франції на початку нового часу. Наприклад, синхронізувавши криві економічного розвитку та поширення грамотності, автор встановив їх неспівпадання: економічний занепад у ХVІІ ст. не викликав поширення неписемності, яка навпаки різко скорочується, що об'єктивно сприяє підготовці економічного піднесення після 1720 р.

Інший шлях спільних досліджень презентували вже вищезгадані установи – VІ секція Практичної школи вищих досліджень, Центр історичних досліджень в її межах, Будинок наук про людину тощо. Це були заклади нового типу, створені перш за все для дослідницької та науково-пошукової роботи колективом вчених, спеціально для цього підібраним та фінансованим. Французькі дослідники, спілкуючись зі своїми вітчизняними чи зарубіжними колегами, знаходили не лише теми для обговорень, але й шляхи їх спільної практичної розробки. Таким шляхом створюються спочатку спільні неформальні колективи, які досить швидко в межах VІ секції оформилися в офіційні науково-дослідні групи, центри, лабораторії. Своєрідний бум створення таких установ й припадає на кінець 50 – 60-х рр.

Наприклад, 1958 р. був заснований Центр історії науки і техніки імені Александра Койре (Centre Alexandre-Koyr Histoire des sciences et des techniques - CAK), співробітники якого вивчають процес формування і накопичення знань різними науками від їх появи аж до нашого часу, у тому числі історію соціальних та історичних наук.

У 1964 р. за ініціативи Жана-П'єра Вернана (Jean Pierre) і П'єра Відаль-Наке (Pierre Vidal-Naquet) утворено Центр порівняльних досліджень стародавніх суспільств ім. Луїса Герне (Centre Louis Gernet de recherches compares sur les soits anciennes). Керуючись здобутками школи французької соціології та антропології, зокрема працями Л. Герне і І. Мейсона, дослідники основне своє завдання вбачають у дослідженні релігійної практики, іконографії, філології, філософії, механізмами генерації та обміну знань у стародавніх народів. Їх порівняння дозволить глибше зрозуміти історію стародавнього Сходу та древньої Греції. Тогочасними директорами центру були Ж.-П. Вернан та П. Відаль-Наке – відомі історики в галузі історії античної Греції та історичної антропології. 1973 р. вони написали спільну працю „Міф і трагедія в Стародавній Греції". Ж.-П. Вернан свого часу брав участь у Русі Опору, знаний він також іншою своєю працею „Міф і думка греків: етюди історичної психології" (1971).

1965 р. в межах Центру історичних досліджень утворено Центр середньовічної археології (Centre d'archologie mdivale), керівником якого став Жан-Марі Песе (J.-M. Pesez). Формування дослідницького колективу Центру відбулося завдяки дослідженням Ф. Броделем покинутих і залишених сіл за участі археологів польського Інституту історії матеріальної культури.

Яскравим прикладом практичної реалізації заклику школи „Анналів" до міждисциплінарних досліджень слугує заснування у 1968 р. Групи соціальної географії (Groupe de gographie sociale), яка поставила своїм завданням вивчити простір і територію у різних аспектах: як теоретичні чи логічні конструкції, як фактор динаміки суспільних подій, до того ж останній розглядається в різних масштабах від локального до глобального, різних хронологічних і географічних межах.

Loading...

 
 

Цікаве