WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Д. Яворницький - співець запорізького козацтва - Курсова робота

Д. Яворницький - співець запорізького козацтва - Курсова робота

Майже усі, хто спілкувався з Д. Яворницьким, сприймали його як типового, етнографічного українця, з притаманним цьому типові "художнім" стилем мислення, прикрашенням минулого життя й свідомості . Не тільки в творчості, але й у повсякденному житті Д. Яворницького, в його побуті й лексиконі, була постійно "присутня" запорозька тематика. На думку Д. Дорошенка, Д. Яворницький "ціле своє життя присвятив культу запорозького козацтва" . П. Панч побачив в Д. Яворницькому "живого запорожця" , а М. Рильському він здавався запорожцем – характерником, сучасником тих подій, про які розповідав. "Правовірним українцем" з веселими запорозькими розповідями, що створювали "образ козака", - таким залишився Дмитро Іванович в уявленні московського літературного співтовариства кінця 1890-х – поч. 1900-х рр. На письменника О. Ільченка Д. Яворницький справив враження "поетичного і хитруватого українця, котрий і сам скидався інколи на того ж таки козака Мамая", а режисер В. Галицький "побачив" Дмитра Івановича "кошовим отаманом", який здавалося, лише випадково переодягнений в теперішній одяг.

У випадку з Д. Яворницьким, як вважає В. Ульяновський, стався рідкісний факт проникнення історика у "предмет" своїх студій до такої міри, що останній став осердям особистого життя самого дослідника; відбулося "органічне поєднання суб'єкта і об'єкта вивчення, автора і героя, історичних реалій і суб'єктивно-інтимних, навіть інтуїтивних почуттів" . Й тому вельми символічним виглядає зображення Д. Яворницького в образі козака-писаря на картині І.Рєпіна (який був близьким другом вченого) "Запорожці пишуть листа турецькому султанові". Це зображення символізувало психологічне й інтелектуальне "злиття" Д. Яворницького з предметом його дослідження [40, 766]. На думку В. Ульяновського, Д. Яворницькийй постає символічним "подвійним каталізатором" вивчення козацької ментальності: як дослідник і одночасно як "жива модель" козацького світогляду.

В уявленні сучасників Д. Яворницький постає захопленим, натхненним дослідником і популяризатором української історії, неперевершеним знавцем козаччини і шукачем пам'яток старовини, подвижником в науці, ученим з широким дослідницьким діапазоном, істориком-митцем, високим патріотом України, активним діячем національного руху, щирим українцем.

Окремо треба підкреслити видатну роль Д. Яворницького в культурно-громадському житті Наддніпрянщини й передусім міста Дніпропетровська (до липня 1926 р. – Катеринослава). Творча "співпраця" вченого з містом розпочалася ще на початку 1880-х рр., а у 1905 р. Дмитро Іванович остаточно переїхав до Катеринослава, де прожив до кінця життя (5.08.1940 р.) і де понад 30 років очолював Історичний музей (музей ім. О. Поля), викладав в середніх та вищих навчальних закладах, керував губернським архівним управлінням, науково-дослідною кафедрою українознавства, написав історію міста (1937 р.), постійно перебував у гущині місцевого життя. Вчений мав надзвичайну популярність; його знали майже усі дніпропетровці та мешканці навколишніх сіл. За висловом академіка М. Сумцова, Д. Яворницький був "катеринославським старожилом", який своєю працею, своїми знаннями, передусім музеєм, прикрасив весь край. Безумовно, головним для Дмитра Івановича був музей, який друг історика Яків Новицький назвав "безсмертною славою" Д. Яворницького.

Історію Дніпропетровська не можливо уявити без імені Д. Яворницького, як не можливо уявити культурний ландшафт Дніпропетровська без створеного ним Історичного музею. Останній мав і має метафізичний статус в культурному просторі міста, був і залишається центром місцевого культурного життя. Символічним здається розташування музею на горі, в центрі площі між гірничим університетом (символом інтелекту) і Преображенським собором (символом духовності). Музей "ввібрав" у себе (у вигляді пам'яток) здобутки людського розуму й духу. Видатна роль в збереженні й вивченні цих пам'яток належить академікові Д. Яворницькому, все життя якого було спрямоване на розширення обріїв рідної культури, розкриття величі духовної спадщини українського народу. За висловом Д. Яворницького, він все життя працював для своєї дорогої України і для свого народу .

В історіографічній традиції і в уявленні як його сучасників, так й сьогоднішніх поколінь, Д. Яворницький залишається вченим-подвижником, великим трудівником, носієм і виразником кращих почуттів й заповітів українського народу , вченим, який своїми творами пробуджував національні почуття і любов до Батьківщини . Сучасники вважали Д. Яворницького людиною духу та вищих, небуденних вимог, "велетнем" в науці про Україну.

Такою вважається постать вченого й сьогодні. Українська громадськість не відрізняла Яворницького - вченого від Яворницького – громадянина, убачала в його особистості дослідника і популяризатора вітчизняної історії, оборонця рідної культури, активного діяча українського національного руху. Й сьогодні творча спадщина вченого продовжує "працювати" на здобуття нових знань, збереження історичних традицій, формування національної самосвідомості українського народу.

Висновок

Для Яворницького характерним було те, що він не обмежувався колом лише наукових, так би мовити, академічних досліджень, не був кабінетним вченим, а бачив своє покликання у популяризації в широких народних масах придбаних ним відомостей з історії, особливо України, шляхом проведення музейних екскурсій, читання публічних та учбових лекцій. Його життєва місія, невтомно та цілеспрямовано ним здійснювана, полягала у фіксації та збереженні у збірках Катеринославського, а пізніше Дніпропетровського історичного музею виявлених ним різноманітних типів та видів джерел з історії запорозького козацтва та місцевого краю — письмових, речових, усних, етнографічних та інших. Це, безперечно, виділяє Яворницького серед інших тогочасних істориків і визначає його місце в українській історичній науці та історіографічному процесі.

Яворницький — засновник нового напрямку в українській історіографії, пов'язаного з новим підходом у методиці залучення та використання історичних джерел. Вперше у дослідженнях з історії України ним широко залучались та аналізувались поряд з письмовими джерела різних інших типів: фольклорні, різноманітні зразки усної народної творчості, у переважній більшості вперше ним зафіксовані (народні перекази, спогади старожилів, нащадків запорозьких козаків, записи творчості кобзарів, приказки, народні пісні), пам'ятки матеріальної культури й побуту, дані топоніміки, гідрографії, історичної географії, народної медицини, народних вірувань, тощо. Всі ці свідчення у сукупності вчений використовував для розкриття багатогранної та всебічної історії широких народних верств, особливо українського козацтва. Слід зазначити, що не лише до Яворницького, але й після нього таких комплексних праць з історії України ніхто не виконував.

Відносно Д. 1. Яворницького, слід підкреслити, що хоч у своїй центральній проблематиці — історії запорозького козацтва — він мав попередників ("козацькі літописи", "История Русов или Малой России", твори П. Симоновського, С. Лукомського, В. Рубана, О. Рігельмана, Й. Енгеля, Я. і О. Маркевичів, Д. Бантиша-Каменського, М. Маркевича, ЇХ Куліша, М. Костомарова, В. Антоновича), проте ні один з них не застосовував усього комплексу різних типів джерел у своїх дослідженнях. Заслугою Яворницького було звернення до вивчення середовища проживання козаків, майже у тотожньому ареалі їх проживання з врахуванням аутентичних природних, кліматичних умов та топонімії, що, на жаль, нащадки запорожців у сталінські часи (довоєнні та повоєнні) легко віддали на поталу та знищення (і не лише в результаті затоплення під час будівництва каскаду гідроелектростанцій на Дніпрі). Широке застосування народних переказів, оповідань, народних пісень та ін. зразків фольклору, у тому числі записаних і самим Яворницький, у значній мірі сприяло реконструкції народного життя козацьких часів.

Особливості творчого шляху та об'єктивних несприятливих умов діяльності Яворницького позначились на тому, що він не був спроможним повністю реалізувати свої потенційні можливості. Ці ж обставини стали на перешкоді й у створенні та розвитку його наукової школи. Лише поодинокі його послідовники і учні (наприклад, К.Г. Гуслистий) зуміли продовжити естафету свого вчителя, хоч і були змушені, всупереч своїм глибоким переконанням, пропагувати штучний "класовий" підхід, гіперболізувати соціальні конфлікти на Запоріжжі, і все ж .піддавались гострій і несправедливій критиці та обвинуваченням з боку сталіністів в особі Кагановича і його клевретів на Україні у "буржуазному націоналізмі", як раніше і його вчитель — академік Яворницький.

Література:

  1. Абросимова С.В. Дмитро Яворницький.

  2. Василенко Н.Є. Д.І. Яворницький – письменник

  3. Двірна К.П. Сучасні проблеми історіографічної дослідженості творчості Д.І. Яворницького

  4. Ковальський М.П. Невтомний дослідник

  5. Неопубликованные письма Д.И. Яворницкого к И.Е. Репину

  6. Чабан М. Сучасники про Д.І. Яворницького.

  7. Шаповал І. Козацький батько: Образ Д.І. Яворницького у спогадах письменників, діячів культури і науки.

  8. Шубравська М.М. Д.І. Яворницький: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність.

  9. Эварницкий Д.И. Гетман Пётр Конашевич Сагайдачный

  10. Яременко І.І. Д.І. Яворницький: археологічні дослідження

5

Loading...

 
 

Цікаве