WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Д. Яворницький - співець запорізького козацтва - Курсова робота

Д. Яворницький - співець запорізького козацтва - Курсова робота

Й хоча мікро-образи Д. Яворницького формувалися внаслідок суб'єктивних оцінок і характеристик з боку його сучасників й представників наступних поколінь, порівняльний аналіз цих оцінок дозволяє "сконструювати" узагальнюючий образ ученого, визначити ті "константи", що є загально визначальними в оцінках Д. Яворницького як в минулому, так й сьогодні.

У створенні образу Д. Яворницького пріоритетним є його наукова творчість. В цьому плані важливу роль відіграє тема, що її досліджував вчений, а саме історія запорозького козацтва. Це є "вічна", знакова для українства тема, що була й залишається пріоритетною у вітчизняній історіографії.

Процес формування образу Д. Яворницького його сучасниками відбувався двома шляхами: у безпосередньому спілкуванні з ученим й "заочно". В основі "заочного" (опосередкованого) формування образу було знайомство з творами вченого, численними статтями та рецензіями на них, з хронікальною інформацією в періодиці стосовно лекцій та екскурсій Д. Яворницького, його наукових експедицій, археологічних розкопок, обстежень і знахідок пам'яток, участі в тих, чи інших наукових, культурних й громадських заходах.

Серед значної частини української людності, головним чином селян, формування образу Д. Яворницького відбувалося внаслідок розповсюдження чуток про вченого - збирача пам'яток, який розкопує "могили" (так місцеві люди називали кургани), записує пісні та різні українські слова, а також про створений ним у Катеринославі музей, до якого він збирає старовинні речі.

Відтворити образ вченого, що склався в уявленні його сучасників у їх безпосередньому спілкуванні з ним, можливо завдяки джерелам особового походження, передусім епістолярній спадщині Д. Яворницького і спогадам його колег, друзів, знайомих, рідних. Значна частина цих джерел вже введена до наукового обігу шляхом археографічного опрацювання (камеральних, "персональних" та серійних корпусних видань) і фрагментарної інтерполяції у текст монографій та статей.

Внаслідок особливостей своєї творчої лабораторії, залучення до співпраці широкого кола аматорів, частих подорожувань і переїздів (Харків, Петербург, Ташкент, Самарканд, Варшава, Москва, Катеринослав-Дніпропетровськ), громадської активності, викладацької і лекційної діяльності й, нарешті, відкритості, щирості й доброзичливості натури, Д. Яворницький мав широчінь творчих і дружніх стосунків, його добре знали в культурно-громадських колах Україні й за її межами.

На особливу увагу заслуговує дослідження творчих та дружніх стосунків Д. Яворницького, в контекст яких входили видатні вітчизняні та іноземні вчені, митці, священики, культурні й громадські діячі, представники соціальної еліти й пересічні мешканці провінційних міст і сіл. Вчений був позбавлений національної обмеженості . Серед колег, знайомих і друзів Дмитра Яворницького відзначимо діячів України, Англії, Німеччини, Польщі, Росії, Франції, Чехії: учених В. Антоновича, Д. Багалія, В. Біднова, Р. Брандта, О. Веселовського, М. Грушевського, А. Гьотце, Д. Дорошенка, М. Кареєва, В. Ключевського, М. Комарова, Ф. Корша, М. Костомарова, А. Кримського, О. Лаппо-Данилевського. М. Любавського, О. Міллера, Е. Міннза, Л. Нідерле, П. Пірлінга, Н. Полонську-Василенко, Ф. Поспішила, О. Потебню, М. Сумцова, О. Шахматова, письменників і поетів: І. Бєлоусова, К. Білиловського, В. Гіляровського, Б. Грінченка, М. Коцюбинського, Лесю Українку, Д. Мордовцева, Олену Пчілку, Панаса Мирного, В. Самійленка, М. Старицького, Л. Толстого, художників: С. Васильківського, М. Мікешина, І. Рєпіна, О. Сластьона, М. Самокиша, М. Струннікова, театральних діячів: М. Кропивницького, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковецьку, композитора М. Лисенка, музеєзнавців: М. Біляшівського, Б. Варнеке, громадських діячів: Г. Вашкевича, М. Дмитрієва, В. Леонтовича, О. Лотоцького, П. Пелехіна, П. Салодилова, П. Стебницького, Ю. Цвітковського, Є. Чикаленка та ін.

За своїми історичними поглядами Д. Яворницький належав до напряму романтичного народництва в українській історіографії, з притаманним йому етнографізмом, романтизацією та героїзацією минулого, сталим інтересом до соціальної та побутової історії, до проблем мови, фольклору, піснетворчості, духовності українського народу. Творчість Д. Яворницького яскраво демонструє родову рису українських істориків-романтиків, якою, за визначенням І. Колесник, є культ джерел, нестримний потяг до їх розшуку та описання, що криється в мовно-літературній стихії українського романтизму . За образним висловом Н. Полонської-Василенко, Д. Яворницький "почепив серпанок романтизму на історію запорозького козацтва .

Високу оцінку творам Д. Яворницького ще за його життя надали науковці й письменники О. Пипін, М. Сумцов, Д. Мордовцев, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, Ф. Корш, І. Франко, В. Данилов та ін. В рецензіях на книгу Д. Яворницького "Запорожье в остатках старины и преданиях народа" зазначалося, що "горячим, искренним чувством любви к родной старине проникнуты все страницы этой любопытной книги, посвященной прославлению Запорожья" .

Історики-позитивісти вважали Д. Яворницького не дослідником, а "співцем запорозької слави", який ідеалізував запорозьке козацтво . За визначенням О. Лазаревського, "Історія запорозьких козаків" Д. Яворницького є не історичним твором, а "зводом відомостей щодо участі Запорожжя у подіях зовнішньої історії Малоросії". Також "зводом ріжного матеріалу про запорожців", - назвав цю монографію Д. Яворницького його молодший колега, історик Д. Дорошенко (1882-1951), з яким Дмитро Іванович співпрацював в Катеринославській вченій архівній комісії й товаристві "Просвіта". Роль Д. Яворницького в розвитку вітчизняної історіографії Д. Дорошенко бачив в евристичній діяльності вченого, внаслідок якої була створена неоціненна джерельна база для майбутніх досліджень .

Академік В. Пічета (1878-1947), який у 1903 – 1905 рр. викладав у Катеринославі і співпрацював з Д. Яворницьким у місцевій архівній комісії, вважав його твори цікавими з точки зору "побутових картинок", як "історичний опис", але в цих творах, підкреслював В. Пічета, немає головного – історичного методу .

Істориком, який ідеалізував запорозьке козацтво, вважав Д. Яворницького і В. Голобуцький. Разом з тим, останній підкреслив також особливу джерельну цінність опублікованих Д. Яворницьким документальних збірок .

На думку сучасних дослідників, саме внаслідок занадто суворої однобічної критики з боку офіційної історіографії (передусім О. Лазаревського), яка не побачила новацій вченого у підході до висвітлення проблеми, Д. Яворницький припинив працю над 4-м томом " Історії запорозьких козаків " і спрямував свою діяльність на літературну творчість. Історик зневірився у власних силах вченого й досить самокритично писав у листах до друзів, що в нього не було "критичного розуму" і "широкого погляду на історичні явища" і що йому, "чим брати на себе звання ученого, або літерата", краще було б працювати за своїми здібностями гарного лектора і оповідача.

Свої помилки Д. Яворницький пояснював всепоглинаючою пристрасною любов'ю до Запорожжя. "Если бы Вы знали, как я люблю своё Запорожье и его сердечных сиромах?! – писав історик в листі до Г. Маркевича. – Всё готов оставить, со всем готов расстаться, лишь бы только одна моя нога могла стоять на священной для меня земле...". Сенс свого життя Д. Яворницький бачив в науці, в якій були " його серце, його пристрасть, весь запал його юності " .

Проте усі – й суворі критики, й пристрасні шанувальники були одностайні в тому, що Д. Яворницький є великий трудівник і подвижник, неперевершений збирач пам'яток і знавець, навіть до дрібніших деталей, історії запорозького козацтва, безкорисливий, натхненний дослідник старовини.

Для сучасних істориків Д. Яворницький – вчений постає як сумлінний дослідник, якому були притаманні прогресивні й демократичні погляди на історичне минуле українського народу (Г. Сергієнко), як " великий історіограф ", дослідницька методика якого базувалася на "концептуальних імперативах М. Костомарова ". Д. Яворницькому вельми імпонували ідея "народної історії" і високі художні якості творів М. Костомарова, намагання через використання фольклору більш адекватно відтворити історичні події минулого . В. Заруба відзначив, що Д. Яворницький є автором періодизації історії запорозького козацтва і що саме він завершив формування історико-етнографічного напряму в українській історіографії .

На думку І. Гапусенка, головна заслуга Д. Яворницького полягає в тому, що він, на відміну від офіційної історіографії, показав прогресивну роль козацтва від часів його виникнення й до 1775 р.

Професор М. Ковальський також вважає Д. Яворницького продовжувачем М. Костомарова у комплексному підході до висвітлення історії запорозького козацтва, істориком-новатором у розробці джерельної бази в дослідженні даної проблеми, зачинателем комплексного використання джерел (писемних, фольклорних, речових, зображувальних та ін.), які Д. Яворницький вперше в історіографії з такою повнотою й інтенсивністю сам розшукав, зібрав, опублікував і зберіг у численних творах, документальних збірках та музейних колекціях . Д. Яворницького можна уважати "піонером" комплексного джерелознавства у царині дослідження історії запорозького козацтва.

Cучасні вчені (І. Ковальова, І. Яременко та ін.) визнають Д. Яворницького також новатором й у царині археологічної науки, що стояв біля її витоків в Україні, започаткував такий її напрям, як археологія козацького періоду, розробив власну методику археологічних досліджень і створив один із перших посібників з археології .

Одним з ґрунтовних досліджень, присвячених творчості Д. Яворницького, є стаття В. Ульяновського, в якій здійснено глибокий аналіз сприйняття Д. Яворницьким минулого, його відношення до релігії й церкви, роль останніх в житті і творчості вченого . В. Ульяновський уважає Д. Яворницького "живою моделлю" козацького релігійного світогляду . В творчому доробку Д. Яворницького є переклади українською Літургії, Книги псалмів, твору св. Андрія (архієпископа Крітського) "Великого покаянного канону". У 1920-ті рр. вчений виступав за відродження української церкви, за відправлення служби Божої рідною мовою.


 
 

Цікаве

Загрузка...