WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

На зібрані кошти була обладнана нова друкарня. Вона була оснащена 19 друкованими верстатами й декількома видами російських і іноземних шрифтів. Крім цього, "Компанія" мала спонукуване й нерухоме майно, у тому числі бібліотеку. У ній налічувалося 8500 томів на російській, латинській, грецькій, німецькій, англійській, французькому й іншій іноземній мовах. У підприємство входили книжкові склади, де зберігалися новіковські видання на суму 150 тисяч рублів.

Прибуток "Компанії" неухильно зростав, а в окремі роки досягнув 80 тисяч рублів, що дозволяло вчасно розраховуватися по кредитах, а частину доходів пускати на розширення справи. Потужність " Типографічна компанії" значно зросла після злиття в 1796 р. декількох друкарень.

Підприємство М.І. Новікова успішно конкурувало з найбільшими російськими друкарнями й активно впливало на формування національного книжкового репертуару.

За 13 років (1779-1792) у п'яти друкарнях Новікова були надруковані сотні назв книг і журналів, що становило третину друкованої продукції країни. Ним було випущено більше трьохсот добутків російських авторів. Сорок книг для юнацтва на ціле сторіччя склали золотий фонд дитячої літератури. Цей період по праву вважається періодом новіковської монополії в російській книжковій справі.

Незважаючи на успіхи, незадовго до появи указу про заборону вільних друкарень, його діяльність піддалася переслідуванням з боку влади.

Після закінчення строку контракту з університетською друкарнею новому її орендареві А.А. Свєтушкіну під страхом "пені" в 10000 рублів заборонялося приймати Новікова і його компаньйонів у справу.

Імператриця наказала зробити обшук і закрити його книжкову крамницю. У підсумку було конфісковано триста назв книг, а крамниця була передана в руки купців Н.Н. Кольчугіна й І.І. Переплетчикова.

Людина, що настільки багато зробила для розвитку російського книговидання й освіти, була оголошена державним злочинцем тільки на тій підставі, що його ідейні погляди розходилися з поглядами пануючої влади.

Новіков був заточений у Шлісельбургську в'язницю, де він провів чотири роки - з 1792 по 1796. Останні роки Миколи Івановича проходили в родовому маєтку, де його, старого й хворого, відвідували тільки родичі й друзі.

Підбивши підсумок, відзначимо, що в цілому характерною рисою розглянутого періоду стає мода на освіченість у середовищі російського дворянства. Книговидання орієнтується на його потребі. Книги для вельмож, що становлять родові бібліотеки, видаються розкішно. Збільшується випуск наукових видань. Починається публікація літописів і історичних документів. Мають успіх добутки російських письменників, драматургів, поетів. Починають видаватися романи, за останні сорок років XVIII століття їх було випущено 800 назв.

Для другої половини сторіччя характерний інтерес до добутків письменників-моралістів, філософів, до практичних і повчальних творів М. Монтеня, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фенелона. Книги мали повчальні заголовки - "парубку, що відправляється в університет", "вступаючому у світло". Корисні й повчальні наставляння містилися в заголовках книг "для виховання", "для утворення", "до приборкування наших страстей".

Основна маса книг переводилася із французьких, грецьких, польських мов. Перекладачі доповнювали текст власними примітками й присвятами. У книгах, виданих у цей час, всі частіше з'являються й пропагандистські ідеї, навіяні Французькою революцією. У моду ввійшли добутки французьких просвітителів Дідро, Вольтера, Монтеск'є.

Керуючись просвітительськими ідеями, автори й перекладачі всі частіше практикують видання книг "власним утриманням". Так, на користь шляхетному юнацтву й батьківщині видавав свої праці перекладач Е.С. Харламов (1734-1785).

До кінця XVIII століття розвивається ціла індустрія виробництва книг, що відповідала народному смаку. Вони випускалися безупинно тисячними тиражами, активно поширювалися не тільки в міський, але й у селянському середовищі. Ці книжки читалися, по них училися, а найчастіше їх просто розглядали практично до повного фізичного зникнення. Замість на ринку з'являлися нові перегравірування з повторюваними сюжетами. Незважаючи на одноманітність, ці книги завжди виявлялися затребуваними.

Таким чином, книговидання йшло по двох, як би самостійно існуючим напрямкам. Кожне з них обслуговувало інтереси певних верств населення. При всьому різноманітті видавничого процесу другої половини XVIII століття російське суспільство одержало книгу, що по праву вважається книгою епохи Освіти.

У самому кінці XVIII в. положення книжкової справи погіршилося. Були закриті всі вільні друкарні, заборонений ввіз книг і навіть нот через границю.

Висновок

Аналізуючи вище викладений матеріал можна підбити певні підсумки. Перше питання роботи розкриває суть реформ 1863-1874 рр. в Росії та перебіг реформи місцевого самоврядування. При цьому слід відмітити, що загальний перебіг соціально-економічного розвитку Росії викликав необхідність проведення реформ, які у свою чергу дали поштовх швидкому зростанню економіки та культури країни. Але дані реформи за своїм змістом були буржуазними і носили непослідовний і незавершений характер. Поряд із буржуазними принципами в нових органах місцевого самоврядування, судовій системі, народній освіті і т.д. реформи разом із тим захищали станові переваги дворянства і фактично зберігали неправомірне положення податних станів.

Поступки, зроблені насамперед великої буржуазії, ніяк не порушували дворянських привілеїв. Нові органи місцевого самоуправління, школа і печать були підпорядковані царській адміністрації. В суперечливій політиці імператора Олександра ІІ поєднувалися і реформаторство, і реакційні тенденції. Останні відкрито заявили про себе після замаху на Олександра ІІ Д.В.Каракозова в 1866 р. ці тенденції затримували хід реформ і в ряді випадків шукали їх характер. Проводячи реформи, самодержавство разом із тим застосовувало адміністративно-поліцейські методи управління, підтримувало становість у всіх сферах суспільно-політичного життя країни. Тим самим створювались умови для проведення серії "Контр реформ" в царювання Олександра ІІ.

Другий розділ даної роботи описує діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. та гуртки М. Станкевича і П. Чаадаєва. Отож, ми з'ясували провідне місце в революційному русі початку 30-х років XIX ст. належало Московському університету, серед студентства якого або при його участі виникали численні кружки, пов'язані з іменами Н. П. Сунгурова, В. Г. Бєлінського, Н. В. Станкевича, А. И. Герцена й Н. П. Огарьова. Реальне російське життя, долі країни, жах кріпосного права, протест проти "мерзенної російської дійсності" - от основні питання, які хвилювали однодумців, що збиралися.

Гурток Станкевича впливав на ідейне життя суспільства. З нього вийшли майбутні слов'янофіли К. С. Аксаков, Ю. Ф. Самарін, західники Т. Н. Грановський, В. П. Боткін, революціонери В. Г. Бєлінський, М. А. Бакунін, К. Д. Кавелін. Погляди членів гуртка були помірні: поширення освіти, що само собою нібито повинне привести до зміни "побуту суспільного".

Останній розділ роботи розкриває історичний портрет російського провідника друкарства ХVІІІ ст. М.І. Новікова. З молоду Новіков входив до однієї із масонських лож, що в подальшому вплинуло на його весь світогляд і діяльність. В різні періоди життя його спіткав та успіх, а здебільшого, невдачі та остаточне розорення. За період своєї діяльності він створив кілька друкарень в Росії та книжних магазинів і навіть лікарню. Але завдяки своїм "нестандартним поглядам" на життя потрапив у немилість до імператриці Катерини ІІ. Він потерпав протягом усього життя від поневірянь вищого керівництва Росії і в кінцевому результаті, людина, що скільки багато зробила для розвитку російського книговидання й освіти, була оголошена державним злочинцем тільки на тій підставі, що його ідейні погляди розходилися з поглядами пануючої влади.

Новіков був заточений у Шлісельбургську в'язницю, де він провів чотири роки - з 1792 по 1796. Останні роки Миколи Івановича проходили в родовому маєтку, де його, старого й хворого, відвідували тільки родичі й друзі.

Використана література

  1. Дербов Л.А. Общественно-политические и исторические взгляды Н.И. Новикова. Саратов, 1974.

  2. Економічна історія України і світу. Підручник /За ред. Б.Д.Лановика.- 7-ме вид., стер. - К.: Вікар, 2005. С. 486

  3. Калінічева Г.І. Економічна історія: Короткий конспект лекцій. – К., 2000.

  4. Ключевский В.О. Воспоминания о Н.И. Новикове и его времени // Исторические портреты. М., 1991.

  5. Ключевский В. О. О русской истории. М., 1993

  6. Козлов Ю. Ф. От князя Рюрика до императора Николая II. Саранск, 1992

  7. Корнилов А. А. Курс истории России XIX века. М., 1993

  8. Лановик Б.Д., Матисякевич З.М., Матейко Р.М. Історія господарства: Україна і світ. – К., 1995

  9. Платонов С. Ф. Лекции по русской истории. М., 1993

  10. Пресняков А. Е. Российские самодержцы. М., 1990

  11. Соловьев С. М. Общедоступные чтения о русской истории. М,, 1992

  12. Современники: жизнь и деятельность Е.Р. Дашковой и Н.И. Новикова: Репринт. воспр. изд. 1893 и 1892 гг. М., 1991.

  13. Тараканова О. Л. ИСТОРИЯ КНИГИ –М.: Центр дистанционного образования МГУП, 2001

  14. Федоров В.А. История России, 1861-1917: Учеб. для студентов вузов, обучающихся по ист. спец. и ист. направлению. - М.: Высш. шк., 2000. - 384 с.: карт. - Библиогр.: с. 373-38

Loading...

 
 

Цікаве