WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

Провідне місце в революційному русі початку 30-х років XIX ст. належало Московському університету, серед студентства якого або при його участі виникали численні кружки, пов'язані з іменами Н. П. Сунгурова, В. Г. Бєлінського, Н. В. Станкевича, А. И. Герцена й Н. П. Огарьова.

Випускник Московського університету Н. П. Сунгуров в 1831 р. організував таємне суспільство, що вважало своєю головною метою введення конституційного ладу в Росії, що обмежить деспотизм ; монархів і дасть волю громадянам. У нього входило 26 молодих студентів. У плані сунгуровців було багато наївного й незрілого. Це нелегальне суспільство було розгромлено на самому початку.

На самому початку 30-х років у Московському університеті склалося "літературне суспільство 11 номера" (назва відбулася від номера кімнати, де жили й збиралися його учасники). Це був дружній літературний гурток, у центрі якого стояв майбутній критик В. Г. Бєлінський. Реальне російське життя, долі країни, жах кріпосного права, протест проти "мерзенної російської дійсності" - от основні питання, які хвилювали однодумців, що збиралися.

Тут студенти читали й обговорювали твори Пушкіна, ненадруковану ще тоді комедію Грибоєдова "Горе от ума", вірші Полежаєва, обговорювали проблеми філософії, естетики, однак найбільше їх хвилювало реальне життя. Бєлінський прочитав тут свою юнацьку драму "Дмитро Калінін", у якій виражався різкий протест проти кріпосництва, придушення одних людей іншими.

Бєлінський був вигнаний з університету з лицемірним формулюванням "по слабості здоров'я й обмеженості здатностей" (приводом стала тривалість хвороби Бєлінського - з січня по травень 1832 р.). Бєлінський був змушений займатися коректорською роботою, переписувати папери, пробиватися приватними уроками й у той же час займатися самоосвітою.

У цей час він увійшов у новий гурток зі студентів і випускників університету, що групувався навколо Н. В. Станкевича (1831-1839). Гурток Станкевича складався з людей, що цікавилися, головним чином, питаннями філософії й етики, і розвивався під впливом ідей німецького філософа Шилінга, що проповідувалися професорами В Павловим, у якого Станкевич і жив, та Надєждіним.

Гурток Станкевича впливав на ідейне життя суспільства. З нього вийшли майбутні слов'янофіли (К. С. Аксаков, Ю. Ф. Самарін), західники (Т. Н. Грановський, В. П. Боткін), революціонери (В. Г. Бєлінський, М. А. Бакунін), К. Д. Кавелін. Погляди членів гуртка були помірні: поширення освіти, що само собою нібито повинне привести до зміни "побуту суспільного".

В 1831 році склався гурток А. И. Герцена й Н. П. Огарьова, що мав гостру політичну спрямованість. Метою гуртка, у який входили Н. І. Сазонов, Н. М. Сатін, Н. X. Кетчер, В. В. Пассек і інші, було революційне перетворення Росії. "Ми подали один одному руки, - згадував Герцен, - і пішли проповідувати волю й боротьбу в усі чотири сторони нашої молодої Вселеної".

Ідеологія гуртка була розпливчаста й політично незріла. "Ідеї були неясні, - писав Герцен, - ми проповідували декабристів і французьку революцію, конституційну монархію й республіку; читання політичних книг і зосередження сил в одному суспільстві, але більш всього проповідували ненависть до всякого насильства, до всякої урядової сваволі...". Пізніше Герцен і його друзі звернулися до утопічного соціалізму, і насамперед, до сенсімонізму. Герцен і Огарьов не відмовилися також і від політичної боротьби й залишалися "дітьми декабристів".

В 1834 р. Герцена й Огарьова заарештували за спів пісень, наповнених "мерзенними й злочинними" вираженнями на адресу пануючи, і після тривалого тюремного наслідку вислали без суду: Герцена - на службу в Перм, В'ятку, а потім у Владимир, Огарьова - у Пензу.

Революційний підйом початку 30-х років XIX в. у Західній Європі змінився смугою занепаду, торжества реакційних сил. Для цього часу особливо характерні настрої песимізму, розпачу, невір'я в можливість боротьби за краще майбутнє. Ці настрої знайшли яскраве відбиття в першому "Філософськогму листі" П. Я. Чаадаєва, опублікованому в 1836 році в журналі "Телескоп".

Друг А. С. Пушкіна й декабристів, офіцер у царювання Олександра I, П. Я. Чаадаєв важко переживав поразку повстання декабристів, пішов у відставку. Твори Чаадаєва свідчили про те, що їхній автор прийшов до самих песимістичних висновків, які містили в собі жагучі нападки на Росію, її відсталість, некультурність, незначність її історії, злиденність її сьогодення.

Втративши надію на можливість суспільного прогресу в Росії, він писав: "Огляньте поглядом всі пережиті нами століття ... ви не знайдете жодного примикаємого до себе спогаду... Ми живемо лише в самому обмеженому сьогоденні, без минулого й без майбутнього, серед плоского застою... Самотні у світі, ми світу нічого не дали, нічого в світі не взяли...".

Чаадаєв писав про різні історичні шляхи Росії й інших країн Європи. Він підкреслював, що всі народи Європи мали "загальну фізіономію", "спадкоємна ідейна спадщина". Зіставляючи це з історичними традиціями Росії, Чаадаєв доходить висновку, що її минуле було іншим: "Спочатку дике варварство, потім грубе марновірство, далі - іноземне панування, жорстока, принизливе, дух якого національна влада згодом успадкувала, - от сумна історія нашої юності".

Чаадаєв вважав, що всі лиха Росії від її відстороненості від "всесвітнього виховання людського роду", від національного самовдоволення й пов'язаного з ним духовного застою. Основним лихом він уважав відривши від католицького миру.

"З волі фатальної долі ми звернулися за моральним навчанням, що повинно було нас виховати, до розтлінної Візантії, до предмета глибокого презирства всіх народів... потім, звільнившись від чужоземного ярма, ми могли б скористатися ідеями, що розквітли за цей час серед наших братів на Заході, якби тільки не були відірвані від загальної родини, ми підпали рабству, ще більш важкому...".

Провиною відставання, вважав П. Я. Чаадаєв, був відрив Росії від Європи й, особливо, православний світогляд. Чаадаєв стверджував, що "Росії нема чим пишатися перед Заходом, навпроти, вона не внесла ніякого внеску у світову культуру, залишилася непричетною до найважливіших процесів в історії людства".

Лист Чаадаєва - це "безжалісний елемент болю й розпачі", "це був постріл, що пролунав у темну ніч", "похмурий обвинувальний акт проти Росії". (А. И. Герцен). Лист Чаадаєва, як відзначав Герцен, " потряс всю мислячу Росію".

У знаменитому листі П. Я. Чаадаєву від 19 жовтня 1836 р. А. С. Пушкін писав: "Хоча особисто я сердечно прив'язаний до государя (до Миколи I - Л.П.), я далеко не захоплююся всім, що бачу навколо себе; як літератора - мене дратують, як людину із забобонами - я ображений, але клянуся честю, що нізащо в світі я не хотів би перемінити батьківщину, або мати іншу історію, крім історії наших предків, таку, яку нам Бог дав".

Уряд суворо розправився й із Чаадаєвим, і з видавцями цього листа: журнал "Телескоп" був закритий, редактор його Н. І. Надєждін висланий з Москви й позбавлений права займатися видавничою й викладацькою діяльністю. Чаадаєва оголосили божевільним і віддали під поліцейський контроль.

3. Історичний портрет М. Новікова (1744-1818)

До другої половини 1790-х років відноситься портрет М.І. Новікова - одного з діяльних вождів російської Освіти, про яке А. С. Пушкін сказав, що він "підсунув на піввіку освіченість нашого народу".

Виходець із небагатої дворянської родини, Микола Іванович Новіков (село Тіхвінскоє-Авдотьїно під Москвою) навчився грамоті в сільського дячка й суворо виховувався батьком, що мріяв про військову кар'єру сина. В 1755-1760 р. Н.І. Новіков учився в гімназії при тільки що відкритому у Москві університеті. Батько Новикова - Іван Васильович - був корабельним капітаном і службу ніс ще при Петрові I. Родина Новікових була патріархальна, і перші уроки Микола одержав від свого батька. На початку 1757 р. він був прийнятий в університетську гімназію, але незабаром був відрахований "за неходіння в класи". Надалі все життя Н.І Новиков займався самоосвітою. Великий вплив на формування його особистості зробили друзі по університеті й літературно-видавничої діяльності.

З 1762 служив солдатом в Ізмайлівському полку. Брав участь як секретар у Покладеній комісії зі складання нового проекту облаштованості Росії. В 1769 році М.І.Новіков, розчарований у реформаторській політиці Катерини II, вийшов у відставку й став видавати в Санкт-Петербурзі сатиричні журнали "Трутень", "Живописець", "Гаманець" і ін. На сторінках своїх видань він полемізував з Катериною II, піддавав осміянню преклоніння перед іноземщиною, бичував пороки сучасного суспільства, критикував зловживання кріпосництва Росії.

В 1775 році М.І.Новіков вступив у масонську ложу "Астрея", що пов'язана з посиленням містичних настроїв російського просвітителя. У журналах "Ранкове світло", "Спочиваючий трудолюбець" і "Магазин натуральної історії, фізики й хімії" велике місце зайняли масонські, філософські й естетичні проблеми.

В 1779 році куратор Московського університету й масон М.М. Херасков запропонував Новікову узяти під оренду університетську друкарню й видання "Московських Відомостей". М.І.Новіков прийняв пропозицію й переїхав у Москву. Тут почався найбільш плідний період його діяльності. У Москві він увійшов у гурток діяльних масонів (И.В. Лопухін, С.И. Гамалей, И.Е. Шварц, И.В. Тургенєв, княгиня В.А. Трубецька, кілька професорів університету). У цьому середовищі теоретична думка М.І.Новікова остаточно набула масонського забарвлення. Тим часом у цей час він розгорнув кипучу просвітню роботу, видав понад 900 книг у різних галузях знання, відкривав бібліотеки й школи в Москві, книгарні в 16 містах.

Loading...

 
 

Цікаве