WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

Питання про місцеве самоврядування виник в кінці 50-х років із підготовкою селянської реформи. 27 березня 1859 р. при Міністерстві внутрішніх справ під покровительством Н.А. Мілютіна комісія для розробки закону "Про господарсько-розпорядницьке управління в повітах". До цієї комісії ввійшли освідченні та ліберально налаштовані чиновники міністерств внутрішніх справ, юстиції та державного майна.

Комісії було дано завдання, щоб спроектовані органи місцевого самоврядування не виходили за рамки господарських питань місцевого значення. У квітні 1860 року Мілютін представив Олександру ІІ підготований комісією проект "Тимчасових правил" про місцеве самоврядування, яке будувалося за принципом виборності. Але у квітні 1861 року Н.Мілютіна та міністра внутрішніх справ С.Ланського звинуватили у лібералізмі і відправили у відставку.

Новий міністр внутрішніх справ П. Валуєв, призначений також і головою комісії по підготовці реформи місцевого самоврядування, був відомий своїми консервативними поглядами і стояв на позиції захисту корпоративних прав дворянства. Він все ж не згодився піти на ліквідацію принципів земської реформи, що були закладені в основу комісією Мілютіна, а лише змінив систему виборів у земські установи, яка давала права дворянам-землевласникам і крупній буржуазії та суттєво обмежувала представництво основної маси населення – селянства і зовсім виключала участь у виборах робітників та ремісників.

Завдання організації місцевого самоврядування повинні були вирішити земська й міська реформи. Відповідно до "Положення про губернську й повітову земську установи" (1864) у повітах і губерніях уводилися виборні органи місцевого керування - земства. Формально земські Установи складалися із представників всіх станів, але виборче право обумовлювалося майновим цензом.

Члени земських зборів (голосні) обиралися по трьох куріях: землевласників, міських виборців і виборних від сільських суспільств (по останній курії вибори були багатоступеневими). Головою зборів був проводир дворянства. Створювалися також виконавчі органи - губернські й повітові земські управи. Земства не мали політичних функцій і не мали виконавчу владу, вирішували в основному господарські питання, але й у цих межах вони контролювалися губернаторами й МВС. Уводилися земства поступово (до 1879 р.) і не у всіх районах імперії. Уже в цей час їхня компетенція усе більше й більше обмежувалася урядом. Однак, незважаючи на обмеження, земства в Росії зіграли помітну роль у рішенні питань як господарського, так і культурного плану (освіта, медицина, земська статистика й т.д.).

Земства вводилися тільки у "Великоруських" губерніях, в яких більшістю було російське дворянство. Із 78 губерній Росії "Положение" про земські установи 1 січня 1864 р. розповсюджувалося на 34 губернії Росії (менше їх половини). Земська реформа не розповсюджувалася на Сибір, Архангельську, Астраханську та Оренбурзьку губернії, в яких не було чи майже не було дворянського землеволодіння, та на національні окраїни Росії: остзейські губернії, Литву, Польшу, Білорусію, Правобережну Україну (в цих регіонах серед землевласників переважало польське дворянство), на Кавказ, казахстан та Середню Азію.

Нова система установ міського самоврядування (міські думи й управи), створена на підставі "Городового положення" .(1870), була заснована на буржуазному принципі єдиного майнового цензу. Вибори відбувалися по куріях, створюваних відповідно до розмірів податку, що сплачується. Переважна більшість жителів, що не мали установленого майнового цензу, виявилися відстороненими від виборів.

У результаті реформи органів місцевого самоврядування пануюче положення в земствах (особливо на губернському рівні) зайняло дворянство, а в міських думах - представники великої буржуазії.

Органи міського самоврядування також перебували під неослабним контролем уряду й в основному вирішували питання, пов'язані з веденням міського господарства.

Однак, не дивлячись на ці обмеження і заборони, земства відіграли велику роль у вирішенні місцевих господарських і культурних завдань: в організації мілкого кредиту шляхом утворення селянських кредитних спілок, в побудові поштових відділень, в дорожньому будівництві, в розвитку страхування, в медичній та ветеринарній допомозі на селі, в ділі народної освіти.

До 1880 року на селі було відкрито 12 тисяч земських шкіл. За їх зразком стали діяти школи Міністерства народної освіти.

Медичні заклади на селі, хоча ще і нечисленні, цілком були створені земствами. Земські лікарі почали робити прищеплення від віспи сільським жителям. Вони попередили розповсюдження ряду епідеміологічних хвороб..

Велику роль земства відігравали і у статистичному вивченні народного господарства, і в першу чергу селянського.

Таким чином земства, хоч і були обмежені в правах, показали свою життєздатність, пристосованість до місцевих умов і потребам життя. Попри законодавчим заборонам земства перетворилися у вогнища суспільної діяльності ліберального дворянства.

Виникнення у 70-80 роках ХІХ ст.. земського ліберально-опозиційного руху, з яким був змушений рахуватися уряд Росії, стало важливим фактором суспільно-політичного життя країни.

На тих же началах, як і земська реформа проводилася і міська реформа. 20 липня 1862 р. з'явилося розпорядження Олександра ІІ приступити до розробки нового "Городового положения". В 509 містах були засновані місцеві комісії, які зайнялися збором даних про стан міст і обговоренням питань про управління місцевим господарством. Дане положення довго не приймалося через різні суб'єктивні причини. Лише у 1870 році проект "Городового положения" був затверджений Олександром ІІ і став законом. За цим законом в 509 містах Росії вводилися нові органи самоврядування – міські думи, що обиралися раз на 4 роки.

Бюджет міської думи формувався із коштів, отриманих від податків і зборів із міської нерухомості, торгових і промислових закладів в розмірі 1% від їх доходів, митних зборів із проведених в місті аукціонів, а також від експлуатації бань, торгових рядів, що належали місту. На дані кошти утримувалися поліція, міські тюрми, військові казарми, пожежна охорона.

В 1874 році "Городовое положение" було введене в містах Закавказзя, в 1875 році – в Литві, Правобережній Україні, та Прибалтиці.

Не дивлячись на обмеженість реформи міського самоуправління, вона все ж була великим кроком вперед, тому що змінила попереднє станово-бюрократичне управління містом новими, основаними на буржуазному принципі майнового цензу. Нові органи місцевого самоуправління зіграли немалу роль в господарсько-культурному розвитку пореформеного міста.

2. Діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. Гуртки М. Станкевича та П. Чаадаєва

У першій чверті XIX століття в силу відсталості суспільно-економічних відносин у Росії російська буржуазія, тісно пов'язана з феодально-кріпосницькою імперією й її поліцейсько-бюрократичним апаратом, не претендувала на політичну роль. Тим часом у Росії назріла необхідність ліквідації феодального ладу. Проти царату й кріпосного права виступили дворянські революціонери.

XIX століття в Росії було настояне на бурхливих подіях попереднього сторіччя.

Після 14 грудня 1825 р. позиції самостійно мислячого суспільства минулого були сильно ослаблені. "Тридцять років тому, - писав А.И. Герцен наприкінці 50-х років XIX століття, - Росія майбутнього існувала винятково між декількома хлопчиками, що тільки що вийшли з дитинства, а в них була спадщина загальнолюдської науки й чисто народної Русі. Нове життя ця животіла, як трава, що намагається рости на губах не простиглого кратера".

Такими "хлопчиками..., що вийшли з дитинства", були А. И. Герцен і Н. П. Огарьов, які під безпосереднім впливом повстання декабристів дали клятву на Воробйових горах у Москві (в 1826 р.) боротися із самодержавством за волю, за звільнення народу (пізніше А. И. Герцен писав, що "декабристам на Сенатській площі не вистачало народу").

Покинувши Росію й оселившись в Англії, Герцен і Огарьов стали першими політичними емігрантами. На початку 50-х рр. XIX століття вони заснували в Лондоні Вільну російську друкарню. Видавана ними газета "Дзвін", журнал "Полярна зірка" з більшим інтересом читалися передовими людьми Росії.

Незважаючи на урядові репресії, уже наприкінці 20-х років XIX століття мали місце спроби продовжити революційні традиції декабристів, що виразилися в поширенні вільнолюбних віршів, у створенні нелегальних революційних кружків, в антиурядових розмовах. Характерно, що ці спроби відбувалися не в Петербурзі, де урядовий прес давив найсильніше, а в Москві чи на далекій периферії. Поряд з віршами А. С. Пушкіна, нелегально поширювалися вірші К. Ф. Рилєєва, його поема "Наливайко" і лист до дружини з Петропавлівського каземату.

Суспільного значення набуло нелегальне поширення в Москві віршів студента А. Полежаєва. Героєм його жартівної поеми "Сашка" став вільнолюбний студент, що любив волю, що засуджувала лестощі й святенництво й мріяло про тім часі, коли буде скинута влада "знехтуваних катів".

Як відгук на повстання декабристів сприймалися його вірші "Вечірня заграва":

А. Полежаєв був виключений з університету й відданий у солдати, де незабаром умер від сухоти.

Найбільш відомим із гуртків кінця 20-х років XIX в. був кружок або таємне суспільство братів Критських, сформований у Москві наприкінці 1826 початку 1827 р. і що поєднував 6 членів. Всі були дітьми різночинців, студенти університету. Учасники організації бачили майбутню Росію вільною від кріпосництва й самодержавства. У день коронації Миколи I вони розкидали на Червоній площі прокламації, у яких засуджувалося монархічне керування й утримувався заклик до його скинення. Група була виявлена поліцією. Всі її учасники без суду, по особистому велінню пануючи, були укладені в каземати Соловецького монастиря, а через 10 років віддані в солдати.

Loading...

 
 

Цікаве