WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

Реформи 1863-1874 рр. в Росії - Курсова робота

ЗМІСТ

Вступ

  1. Реформи 1863-1874 рр. в Росії. Реформи місцевого самоврядування.

  2. Діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст. Гуртки М. Станкевича та П. Чаадаєва.

  3. Історичний портрет М.І. Новікова (1744-1818)

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Політична та економічна ситуація в Російській імперії у ХVІІІ – ХІХ ст.. була досить мінливою і нестабільною

У середині 50-х років 19ст. у Російській імперії розпочався період реформ, які сприяли загальному пом'якшенню і лібералізації царського режиму. (Терміни "відлига" і "гласність" вперше були вжиті саме у цю епоху). Реформи були вимушеним кроком, на який повинно було піти самодержавство під натиском загальної кризи системи та загрозою революційного вибуху.

Безпорадність централізованої системи управління з особливою наочністю проявилася у часи Кримської війни (1853-1856), в якій Росія зазнала нищівної поразки. Однією з ознак кризи стала активізація народних рухів. Навесні 1855 р. вісім повітів України були охоплені масовими виступами, які ввійшли в історію під назвою Київської козаччини. Рухи виникли у тій місцевості, де жила пам'ять про козацькі традиції. Російський уряд видав з приводу війни маніфест, в якому закликав усіх підданих вступати до війська. Оголошення маніфесту дало українським селянам привід думати, що їх закликають у козаки і звільняють від панської залежності. Селяни чинили опір будь-яким спробам повернути їх назад у кріпацтво.

Всі ці чинники спричинили необхідність проведення реформ. Реформи треба було проводити на селі, у військовому секторі, в органах місцевого самоврядування.

На початку 19 ст., зокрема в 30-х роках в Росії почали виникати різні революційні невдоволення, в наслідок чого виникло багато революційно спрямованих гуртків.

Мета даної роботи полягає у висвітленні трьох питань з історії Росії ХVІІІ – ХІХ ст.

Завданням при цьому є:

  • з'ясувати суть та причини проведення реформ 1863-1874 рр. в Росії, зокрема реформ місцевого самоврядування;

  • проаналізувати діяльність революційних гуртків на початку 30-х років ХІХ ст.

  • викласти дані історичного портрету М.Новікова (1744-1818).

Аналізуючи літературні джерела, які розкривають суть питань даної роботи, необхідно сказати, що історія Росії ХVІІІ – ХІХ досить широко і детально охарактеризована в навчальних підручниках та періодичних виданнях. Це дало мені змогу досить добре розкрити усі питання роботи.

1. Реформи 1863-1874 рр. в Росії. Реформи місцевого самоврядування

Селянська реформа 1861 р. призвела до змін в економічній структурі суспільства, що викликало необхідність трансформації політичної системи. Нові буржуазні реформи, вирвані в уряду в період демократичного підйому, з'явилися побічним продуктом революційної боротьби. Реформи в Росії були не причиною, а слідством розвитку соціально-економічних процесів. У той же час, після реалізації, реформи об'єктивно впливали на ці процеси.

Проведені перетворення мали суперечливий характер - царат намагався пристосувати стару політичну систему самодержавства до нових умов, не змінюючи її класової сутності. Реформи (1863-1874) відрізнялися половинчастістю, непослідовністю й незавершеним характером. Вони проектувалися в роки революційної ситуації, а проводилися, особливо деякі з них, через 10-15 років в обстановці спаду революційної хвилі.

Найбільш архаїчною в середині XIX в, залишалася система російського судочинства. Суд носив становий характер, засідання мали келійний характер і не висвітлювалися в пресі. Судді повністю залежали від адміністрації, а підсудні не мали захисників. Найбільш рельєфно буржуазний початок виявився в нових судових уставах 1864 р., в основу яких були покладені головні принципи буржуазного права: неупередженість суду, змагальний характер процесу, гласність і незалежність суддів.

Результатом судової реформи стало введення в Росії двох систем: коронних і світових судів. Коронний суд мав дві інстанції: окружний суд і судова палата. У ході судового засідання обвинувачення висував прокурор, а захист вели адвокати (присяжні повірники). Рішення про винність обвинувачуваного приймали виборні присяжні засідателі. Міру покарання встановлювали суддя й два члени суду.

Світові суди розглядали дрібні злочини, судочинство тут вели світові судді, що обираються земськими зборами або міськими думами.

Однак і на новій системі судочинства лежав відбиток старих феодальних пережитків. Так, були збережені спеціальні суди для окремих категорій населення (наприклад, волосні суди для селян). Обмеженими виявилися й гласність судочинства й незалежність суддів від адміністрації.

Необхідність підвищення боєздатності російської армії, що стала очевидною вже в ході Кримської війни явно заявила про себе під час європейських подій 70-х років 19 ст., коли продемонструвала свою боєздатність прусська армія (об'єднання Німеччини під верховенством Пруссії, франко-прусська війна 1870 р.), вимагала здійснення корінних військових реформ.

Ці реформи були проведені під керівництвом військового міністра Д.А.Мілютіна. В 1864 р. він увів систему військових округів, трохи пізніше здійснив централізацію військового управління. Була реформована система військових навчальних закладів, прийняті нові військові устави. Проводилося переозброєння армії. В 1874 р. у Росії була введена всестанова військова повинність із обмеженим терміном військової служби.

Військова служба замість 25 років установлювалася строком 6 років (на дійсній службі) і 9 років у запасі. На флоті служили 7 років і 3 роки в запасі. Ці строки істотно скорочувалися для осіб, що мали сім'ю. У такий спосіб у країні була створена масова армія буржуазного типу, що мала обмежений кадровий склад у мирний час і великі людські ресурси на випадок війни. Однак як і раніше кадровий офіцерський склад російської армії складався переважно із дворян, солдати ж - вихідці із селянської маси - були безправні.

Розвиток капіталістичних відносин призводив до реорганізації фінансової системи імперії, сильно розстроєної в роки війни. Серед найважливіших заходів щодо впорядкування фінансів було створення Державного банку (1860), упорядкування процесу формування державного бюджету, перетворення державного контролю. Слідством "трезвенного" руху стало скасування винних відкупів. Незважаючи на те що фінансові перетворення носили буржуазний характер, вони не змінили станового характеру системи оподатковування, при якому вся вага податків падала на податне населення.

Проведення в 60-х роках ХІХ ст.. серії фінансових реформ було спрямованим на централізацію фінансів і торкнулися головним чином апарату фінансового управління. Тут велику роль зіграв відомий фінансист, державний контролер В.А.Татарінов, який спеціально вивчав фінансову справу в Європі. Діяльність Міністерства фінансів була підзвітна Державному контролю.

Подушний податок, оброчні і викупні платежі в 60-70 роках ХІХ ст.. складали більше 25% державних доходів, але основна їх частина (більше половини) збиралися у вигляді непрямих податків, які переважно сплачувало також податне населення.

Потреби економічного й політичного життя країни робили необхідними зміни в організації народної освіти. В 1864 р. було опубліковано "Положення про початкові народні училища", що розширило мережу початкових навчальних закладів. По "Положению" початкові училища дозволялося відкривати суспільним установам і навіть приватним особам, однак всі вони перебували під контролем училищних рад. Викладали в початковій школі писання, читання, правила арифметики, закон божий і церковний спів. Більшість початкових шкіл бути земськими (створювалися земствами), церковнопарафіяльними й "міністерськими" (засновані Міністерством народної освіти).

В 1864 р. був уведений новий устав гімназій, які стали розділятися на класичні (орієнтовані на дворянських і чиновницьких дітей) і реальні (в основному для дітей буржуазії). Училися в гімназіях 7 років. У класичних гімназіях робився упор на ретельне вивчення древніх мов (латині й грецького), у реальні замість "класичних" мов читалися розширені курси природних наук. Випускники класичних гімназій могли без іспитів надходити в університети, "реалісти", в основному, ішли в технічні вищі навчальні заклади.

Кількість початкових і середніх навчальних закладів у Росії в післяреформений період швидко зростало. Наприкінці 50-х років їх було близько 8 тисяч, на початку 80-х років - понад 22 тис., а до середини 90-х років понад 78 тис. Однак і до кінця XIX ст. Росія залишалася країною неписьменних, їх було майже 80%.

В 1863 р. вступив у дію новий університетський устав, що відновлював і розширював автономію університетів. У країні відкривалися нові вищі навчальні заклади, у тому числі технічні, а також жіночі курси в Москві, Петербурзі, Києві.

У ході перетворень уряд був змушений піти на ряд поступок в області цензури. "Тимчасові правила для печаті" (1865) частково скасовували попередню цензуру в столицях, але разом з тим установлювали судову відповідальність для осіб, що порушили законодавство в цій області.

Таким чином, незважаючи на протидії консервативних кіл, у Росії в 70-ті роки був реалізований цілий комплекс буржуазних реформ. Багато хто з них були суперечливими й непослідовними, однак у цілому вони були кроком уперед по шляху перетворення російської феодальної монархії в монархію буржуазну, сприяли розвитку в країні капіталістичних відносин, росту економіки й культури, підняли престиж Росії в сфері міжнародних відносин.

Революційна ситуація в країні не переросла в революцію. Реформувавши політичну надбудову суспільства, самодержавство зуміло зберегти за собою основні позиції, це створювало передумови для можливого повороту, руху назад, що виявилося в період реакції й контр реформ 90-х років XIX ст.

Loading...

 
 

Цікаве