WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зміни в системі місцевого самоврядування, внесені реформою Катерини II - Курсова робота

Зміни в системі місцевого самоврядування, внесені реформою Катерини II - Курсова робота

Якщо становище народних мас на Правобережжі з приєднанням до Росії майже не змінилося, то у складі Австрійської імперії на західноукраїнських землях сталися певні зміни, пов'язані з реформами імператриці Марії Терезії та імператора Йосифа II у 70—80-і рр. XVIII ст., суть яких полягала у скасуванні особистої залежності селян від поміщиків і обмеженні розміру феодальних повинностей (зокрема, панщини до 30 днів на рік), а також деяких перетвореннях у культурно-освітній і релігійній сфері (рівноправ'я всіх релігій).

2. Зміни в системі місцевого самоврядування, внесені реформою Катерини II

У 1764—1783 рр. було ліквідовано Гетьманщину й автономний устрій України, а з ним і Магдебурзьке право в її містах. У 1785 р., відповідно до виданої імператрицею Катериною ІІ "Жалуваної грамоти містам", на Лівобережній та Слобідській Україні створюються нові органи станового місцевого самоврядування — міські думи. Це знаменувало уніфікацію форм організації суспільного життя в Росії та Україні.

У 1796 р. імператор Павло І спробував поновити існуючу раніше структуру управління в Україні, але відродити Магдебурзьке право вже не вдалося. У 1831 р. було видано царський указ про офіційну відміну Магдебурзького права. Указом царя Миколи І від 23 грудня 1834 р. Магдебурзьке право було скасовано і в Києві. Після цього в Україні тривало формування загальноімперських органів місцевого самоврядування. У 1838 р. Микола І запровадив місцеве станове самоврядування для державних селян та вільних трудівників.

Значний вплив на суспільне життя України мала проведена Олександром II у 1864 р. земська реформа. В Європейській частині Російської імперії, включаючи Лівобережну та Слобідську Україну, засновувалися земські установи як органи місцевого (регіонального) самоврядування. Введення в дію в 1864 р. "Положення про земські установи" здійснювали тимчасові волосні комісії, що складалися з представника дворянства, міського голови, чиновників від палати державного майна і від контори удільних селян. Положення 1864 р. ділило виборців на три курії:

землевласники всіх станів;

власники нерухомого майна в місті;

сільські товариства.

Вибори проводились окремо: від перших двох курій — на з'їздах їх представників. На з'їзді представників першої курії могли перебувати великі і середні поміщики; другої — домовласники, фабриканти, купці тощо. У виборах не могли брати участь:

особи молодші 25 років;

судимі і не виправдані судом;

звільнені з посади;

що знаходяться під слідством;

виключені з духовного відомства.

Вибори гласних від селян були багаторівневими. Гласні обиралися на три роки. Після обрання гласних обирались уїзні земські збори. На першому засіданні уїзні гласні обирали зі свого середовища губернських гласних: від 6-ти волостей — один губернський гласний. Губернські збори проводились один раз на рік, але могли скликатися і позачергові збори. Для поточної роботи і уїзні, і губернські збори обирали Управи у складі 3-х чоловік: голови і двох членів. В основі Положення 1864 року був закладений принцип майнового цензу, з селянами рахувались мало. Домінуючий вплив на місцеві справи належав дворянству. У віданні земських установ знаходилося:

утримання доріг, мостів, перевезень;

винаймання будівель для станових приставів, судових слідчих;

утримання канцелярій посередницьких комісій;

утримання місцевих установ з селянських справ;

утримання статистичних комітетів;

розвиток торгівлі і промислу.

Земство розпоряджалось мізерними матеріальними можливостями. Головним джерелом доходів було право оподатковувати платників новими податками. Земство могло асигнувати певні суми на справи народної освіти, але розпоряджатися цими сумами не мало права. Земства не користувалися повною свободою і самостійністю. Будь-яка постанова могла бути опротестована губернатором.

16 червня 1870 р. було прийнято Містове Положення Олександра ІІ. Згідно з ним виборче право (активне і пасивне) надавалось кожному жителю міста, якщо він був російським підданими, не молодшим 25 років та володів в межах міста будь-яким нерухомим майном.

Нове Земське Положення фактично не мало зв'язку з ідеєю самоврядування. Воно позбавляло виборчого права духовенство, селянство, товариства, селян, які володіють в волості приватною землею, власників торгових, промислових установ, а також євреїв. По суті був знищений принцип виборності управ. У 1892 р. Містове Положення значно врізало виборче право для жителів міст, що призвело до зменшення числа виборців у 6-8 разів. Зменшена була і кількість гласних (приблизно у два рази). Відбулись також зміни у внутрішньому устрої органів місцевого управління: управа стала більш незалежною від думи, права міського голови були розширені за рахунок прав гласних, дума позбавлена права віддавати під суд членів управи. Реформа 1890—1892 рр. відкинула становлення місцевої влади далеко назад. Реально існуюче земство не протрималось і 25 років.

Схожі процеси у другій половині XIX і на початку XX століття відбувалися в Галичині, що перебувала в складі Австро-Угорщини. Місцеве самоврядування там було засноване на принципах австрійського закону про громади від 5 березня 1861 року, який встановлював засади місцевого самоврядування в імперії. Галичина була коронним краєм у складі Австрійської імперії і Галицький сейм 12 серпня 1866 р. прийняв закон про громади для Галичини разом з виборчою ординацією.

Висновок

Останнім часом у зв'язку з утвердженням незалежної України і проведенням широкого спектру реформ економічного і політичного характеру доволі актуальною стала проблема науково-політичного осмислення невитребуваного потенціалу українського державотворення, включаючи і багатий історичний досвід місцевого самоврядування.

Про це свідчить заснування "Фонду сприяння становлення і розвитку місцевого і регіонального самоврядування", "Асоціації міст України", "Українських асоціацій місцевих і регіональних влад", "Асоціації демократичного розвитку і самоврядування України", що за підтримкою конгресу місцевих і регіональних влад Європи у 1995 році провели міжнародну науково-практичну конференцію "Європейський досвід місцевого самоврядування".

Розглядаючи проблему розвитку місцевого самоврядування крізь призму загальноцивілізаційних підходів, автори звертаються і до національної історичної традиції, починаючи з часів Київської Русі і перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського. Досвід самоврядування міст XIVXVIII ст. визначається як такий, що заклав юридичну основу вітчизняного місцевого самоврядування в системі державної влади і отримав своє продовження у час реформ 60-70 рр. XX ст., зокрема у міській .

Зазначимо, що і представники сучасної вітчизняної академічної медієвістики не залишилися осторонь проблеми менталітету українців як історичної категорії. Звернувшись до переломних епох у їх житті – кінця XVI – XVIII ст., вони з'ясували комплекс новаційних стереотипів, які закріпилися на ментальному рівні і домінують у національній вдачі сучасних українців .

Вітчизняні дослідники одностайні у визнанні наявності в українському менталітеті стійких самоврядних архетипів, що складають його генетичний код. До його складу входять такі риси, як:

1) психологія працьовитого господаря з його здатністю навіть за несприятливих умов знаходити різноманітні індивідуальні та громадські форми раціонального господарювання;

2) стихія вільної самодіяльної особистості, природного демократизму, що спонукає до самореалізації на локальному рівні;

3) психологічне несприйняття народом деспотичного характеру центральної влади і прагнення до громадсько-політичної творчості "знизу";

4) перевага практично-соціальних інститутів над політичними і схильність до творення cоціального порядку на рівні компактних спільностей.

При цьому цілком слушно наголошується, що така відносно стійка структура як ментальність не може вважатися сталою. Її модифікація простежується як по вертикалі (в історичному часі), так і по горизонталі (ментальні відмінності регіонального характеру, що властиві державам із великою територією і різними умовами соціально- економічного і політичного розвитку окремих її частин) .

Список використаних джерел

1. Федів І. Місцеве самоврядування, територіальне і регіональне управління в історії України // Місцеве і регіональне самоврядування в Україні. – К. – 1995. – Вип. 1-2. – С. 46-51;

2. Делімарський Р. Магдебурзьке право у Києві. – К., 1996.; Його ж. Боротьба Київського магістрату з гетьманським урядом за свою автономію у 30-60 р. XVIII ст. // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку.

3. Місцеве та регіональне самоврядування в Україні. – Вип. 1-2. – К., 1995. – С. 46-51.

4. Сас П.М. Політична культура українського суспільства кінця XVI – середини XVII ст. – К., 1998; Національно-визвольна війна українського народу середини XVII ст.: політика, ідеологія, військове мистецтво. – К., 1998;

5. Матяк В. Вплив Визвольної війни на суспільну свідомість українського етносу (у пошуках нових підходів до висвітлення історичних реалій) // Там само. – С. 207-227; Сисін Ф. Хмельниччина та її роль в утвердженні модерної u1091 української нації // Український історичний журнал. – 1995. – № 4. – С. 67-77;

6. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея ХVІІ-ХVШ ст. Проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997; Черних І.Д. Менталітет як категорія наукового пізнання духовного світу людини і нації (огляд вітчизняних досліджень) // Українська козацька держава: витоки та шляхи історичного розвитку. Матеріали всеукраїнських історичних читань. – Київ;Черкаси, 1997. – Т. 1. – С. 195-208;

Loading...

 
 

Цікаве