WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Перемога народів індії у боротьбі за незалежність - Реферат

Перемога народів індії у боротьбі за незалежність - Реферат


Реферат з світової історії
ПЕРЕМОГА НАРОДІВ ІНДІЇ У БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
До і під час Другої світової війни у колоніальній Індії великого розмаху набули кампанії громадянської непокори. Започатковані визнаним лідером національно-визвольної боротьби Мохандосом Карамчандом, прозваним у народі Махатмою ("Велика душа") Ганді, вони були своєрідною формою ненасильницького опору колоніальній владі. Це були мирні демонстрації, мітинги, припинення комерційної діяльності, бойкот виборів до колоніальних представницьких органів влади, відмова від державної служби (насамперед, в армії та поліції), ігнорування розпоряджень колоніальної влади та інші масові заходи.
Поштовхом до масових антибританських виступів стали судові процеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив у сусідній окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос. Він вважав, що досягнути незалежності Індія зможе тільки за допомогою Японії після розгрому англійських військ. Індійська громадськість справедливо сприймала Боса та його соратників як борців за національну незалежність, які зі зброєю в руках боролися проти колонізаторів.
Судові процеси у Калькутті над вояками Боса супроводжувались могутніми демонстраціями протесту проти англійської присутності. Наприкінці листопада 1945 р. проти демонстрантів було кинуто війська. Десятки вбитих, сотні поранених - таким був підсумок заворушень у Калькутті.
У лютому 1946 p. y національно-визвольну боротьбу активно вклю-чилися індійські моряки військово-морської бази у Бомбеї. Команда корабля "Тальвар" ("Меч") відмовилася виконувати накази англійського командування. Виступи моряків підтримало цивільне населення. Проти демонстрантів знову застосували зброю. Близько 300 осіб було вбито, майже 1700 поранено.
Могутня хвиля антибританських виступів у Індії, широкий осуд між-народною громадськістю колоніалізму змусили англійський уряд піти на переговори з представниками національно-визвольних сил. Під час переговорів виявились суттєві розходження щодо майбутнього країни між найвпливовішими партіями - Індійським національним конгресом (ІНК) та Мусульманською лігою, яка наполягала на утворенні з провінцій, де більшість населення становили мусульмани, окремої держави Пакистан ("Країна мусульман"). В умовах наростання суперечок двох найбільших релігійних конфесій - індуїстської та мусульманської - англійський парламент схвалив закон про незалежність Індії, який набув чинності 15 серпня 1947 р. Згідно із законом, колишня колонія поділялася на два домініони (лат.: володіння) - Індійський Союз та Пакистан. Нові держави входили до Британської співдружності націй, яка об'єднувала Велику Британію та її колишні колонії.
У період існування домініону (15 серпня 1947 р. - 26 січня 1950 р.) перший індійський уряд на чолі з героєм національно-визвольної боротьби Джавахарлалом Неру зіткнувся з величезними труднощами, спричиненими поділом країни.
До складу Пакистану увійшли західні та східні провінції Індії, які становили два окремих регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів. Кордони між новоутвореними державами не враховували особливостей національного складу, географії, історичних традицій. Це спричинило збройні сутички, зокрема у північно-західному князівстві Кашмір, який на довгі роки став болючою, нерозв'язаною і донині, проблемою індійсько-пакистанських відносин.
Індусів та мусульман в обох нових державах охопила паніка: їм тер-міново слід було вирішувати питання, у якій державі жити. Протистояння увійшло у практику багатьох політичних організацій, у тому числі й таких впливових, як Мусульманська ліга та "Хінду маха сабха" ("Великий союз індусів"). Добропорядні мусульмани та індуси, які роками жили поруч, по-сусідськи, у дружбі та злагоді, кидалися один на одного з кийками. З'явилися юрби біженців, які подекуди вступали у криваві бійки. За приблизними підрахунками, понад 6 млн. мусульман та 4,5 млн. індусів перемістилися з одного кінця країни в інший. Близько 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках.
На знак протесту проти кривавих зіткнень Махатма Ганді на початку 1948 р. оголосив шістнадцяту у своєму житті голодовку і заявив, що не припинить її, поки не відновиться мир. Акція протесту, за якою пильно стежила уся країна, змусила лідерів комуналістських організацій дати клятву у присутності Махатми встановити мир між конфесіями.
В обох новоутворених державах настав довгоочікуваний спокій. Однак позиція Ганді викликала роздратування в екстремістських колах. 30 січня 1948 р. члени партії "Хінду маха сабха" вбили його.
У січні 1950 р. було введено в дію конституцію, яка проголосила кра-їну суверенною демократичною республікою. У ній було зроблено чіткий поділ законодавчої, виконавчої та судової влад, вказано, що уряд Індії та уряди штатів на чолі з головними міністрами відповідальні перед центральним парламентом та законодавчими зборами штатів. Конституцією також передбачено розмежування економічних і політичних функцій між центром і штатами; уся адміністративна система країни своєрідно поєднує високий ступінь унітарності з елементами федералізму. У ній закріплено значні досягнення визвольної боротьби народів Індії: демократичні свободи, заборона будь-якої дискримінації - національної, расової, кастової, релігійної.
КУРС ДЖАВАХАРЛАЛА НЕРУ У ВНУТРІШНІЙ І ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ ІНДІЇ
Наприкінці 1951 p. відбулися перші загальні вибори до парламенту країни. Партія ІНК впевнено виборола перемогу, і її лідер Дж. Неру сформував уряд, який приступив до здійснення широкої програми соціально-економічних перетворень.
Важливою проблемою була аграрна. Уряд Дж. Неру запропонував урядам усіх штатів підготувати проекти аграрних реформ, спрямованих на обмеження поміщицького землеволодіння. Держава виплачувала зем-левласникам за відчужувану землю значну грошову компенсацію. Орен-дарям, які працювали на землі понад п'ять років, було надано можливість викупити землю. У багатьох штатах прийняли закони, які встановлювали максимум орендної плати - до третини загального доходу.
За час проведення аграрних реформ близько 60 % земель, які раніше належали поміщикам, знайшли нових господарів. Це зняло соціальне напруження в селах, сприяло піднесенню сільськогосподарського виробництва.
Відбувалися реформи й у галузі промисловості. Уряд взяв курс на роз-виток важкої промисловості, зокрема на створення металургійних та ма-шинобудівних заводів у рамках державного сектора економіки. Ці галузі щедро фінансував уряд, сюди активно залучався іноземний капітал. Першим велетнем металургії став Бхілайський металургійний комбінат, збудований у 1955 р. за допомогою СРСР. У наступні роки стали до ладу металургійні комплекси у містах Даргапурі та Роуркелі (побудовані за допомогою Англії та ФРН), інші об'єкти важкої промисловості.
У перші роки незалежності державний сектор переважав у промис-ловості, транспорті, зв'язку. Це пов'язувалося зпотребою контролю за використанням ресурсів. Разом з тим уряд здійснив багато заходів щодо захисту дрібного виробництва, у якому була зайнята переважна більшість населення країни. Зокрема, дрібним промисловцям на пільгових умовах надавалися кредити, за ними резервувалося право на випуск певного асортименту товарів.
Найболючішою для індійського суспільства виявилася адміністра-тивно-територіальна реформа 1956 р. У її ході штати розмежовувалися за національною та мовною ознаками. Сьогодні Індія - федеративна республіка, що складається з 25 штатів та 6 союзних територій. Звичайно ж, урядовцям не вдалося провести розмежування, яке б задовольняло всі народи, що проживають в Індії.
Loading...

 
 

Цікаве