WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Раннього і Древнього царства Єгипту - Курсова робота

Історія Раннього і Древнього царства Єгипту - Курсова робота

У повісті про Унуамоне згадуються імена жреца Херихора і Несубанебджеда, могутнього властителя Таніса. Перший з них незабаром став фактичним правителем Верхнього Єгипту, другий з'явився засновником нової, XXI династії, царі якої приблизно сто років правили Дельтою, підтримуючи дружні відносини з правителями і верховними жрецами Амона-Ра у Фівах.

Пройшло сторіччя, і на політичну арену рішуче виступили лівійці, що вже віддавна проникали з заходу й осідали в Дельті. Ще з другої половини Нового царства полонені лівійці використовувалися фараонами як воїни-найманці. Згодом лівійці селилися в Дельті цілими племенами. Шешонк, один з вождів-воєначальників при останньому царі XXI династії, проголосив себе царем у середині Х ст. до н.е.; почалася XXII лівійська династія. Шешонк зміцнив свою владу в Дельті й оголосив свого сина верховним жрецьом Амона-Ра у Фівах: країна була знову об'єднана. Незабаром війська Шешонка вторглись у Палестину, у 930 р. до н.е. ними був узятий і розграбований Ієрусалім. Але успіхи лівійської династії виявилися примарними, її влада - неміцної. Серед лівійської верхівки розгорілася внутрішня боротьба. Дельта розпалася на ряд незалежних областей, очолюваних лівійськими князьками, хоча номінально продовжували існувати і лівійські царі, що зробили своєю столицею м. Бубастис у східній частині Дельти (XXII- XXIII династії). Північ Верхнього Єгипту контролювалася могутнім номархом Гераклеополя, на півдні влада знаходилася в жрецтва Амона-Ра. Країна переживала час господарського застою, упадка іригаційної системи, порушення торгового обміну. Об'єднання країни знову стає необхідною умовою господарського підйому. Ініціатором боротьби за нове об'єднання виступає фиванское жрецтво, що змогло в цій боротьбі обпертися на військову міць уже відокремилася від Єгипту Нільської Ефіопії (Куша), що бажала установити своє панування в Єгипті.

Ослаблення влади Єгипту над Ефіопією і консолідація місцевих племен привели у VIII ст. до н.е. до виникненнуя на південних границях Єгипту ефіопської держави зі столицею Напата в IV нільському порозі. У середині VIII ст. ефіопський цар Пианхі вступив у Фіви і за підтримкою жрецтва Амона, якому за древньою традицією поклонялися й в Ефіопії, почав похід на північ. Нижній Єгипет чинив ефіопам завзятий опір. Війська правителя Саиса Тефнахта за підтримкою жителів і жреців Мемфіса зустріли ефіопів у Середньому Єгипті, однак були розбиті в ряді боїв. Після падіння Мемфіса Пианхі вступив у Дельту і взяв у полон останнього царя XXIII лівійської династії - Осоркона III. Тефнахт був змушений визнати владу Пианхи над Нижнім Єгиптом.

З царів ефіопської (XXV) династії найбільш значними були Шабака і Тахарка, які намагалися відігравати політичну роль і в Передній Азії; однак внутрішньої роздробленості країни вони не перебороли: уся країна, і особливо Дельта, фактично розпадалася на дрібні лівійські і єгипетські князівства, і в 674-665 р. до н.е. Єгипет не зміг протистояти ассірійському завоюванню.

Висновки

Єгипет – стародавня рабовласницька держава, що за короткий час досягла такого рівня розвитку, якого не мала жодна держава того часу. Єгипет розташувався на пн. Сході Африки. Виникла ця держава в період палеоліту. Наявність родючих ґрунтів, будівельних матеріалів сприяла розвиткові землеробства, будівництва а також ремесел та торгівлі, що допомагало збагачувати державу та розвивати науки.

Єгипет перетворився на могутню рабовласницьку державу з необмеженою владою фараона. Але таке становище в країні було не довго. Соціально політична боротьба та чисельні повстання рабів й бідноти спричиняли до нових і нових розколів держави на кілька царств. Єгипет став вразливим, що дало змогу племенам гіксосів робити набіги на країну. Панування гіксосів припало на другий перехідний період – XIII –XVII династії, 1786-1575 до н. е. Гіксоси заволоділи в основному північними областями. У Фівах продовжували правити місцеві царі, які змушені були визнати зверхність гіксосів і сплачувати їм данину.

Фіванські фараони XVII династії - Секененра і Камос почали боротьбу проти поневолювачів. А засновник XVIII династії – Яхмос I завершив визволення країни і об'єднав її знову в централізовану державу (нове царство XVIII – XX династії близько 1575-1087 до н.е.). Єгипет продовжив свій розвиток. Єгиптяни почали застосовувати бронзу, залізо та інші метали у виробництві, в військовій справі, удосконалювались знаряддя праці (плуг, вертикальний ткацький верстат замість менш продуктивного горизонтального). В армії було створено колісничні війська. Фараони Тутмос І, Тутмос ІІІ, Аменхотеп ІІ приєднали до Єгипту Сірію й Палестину, після чого Єгипет став наймогутнішою державою стародавнього Сходу, кордони якого сягали 4-го порога Нілу на півдні та середина течії Євфрату на півночі. Не зліченна данина людьми, золотом, сріблом та іншими цінностями надходила від народів Палестини, Сірії і Нубії. Фараон Аменхотеп IV запровадив замість культу верховного бога Амона, якого мали вшановувати не лише єгиптяни а й підкорені народи. Але жерці і знать всеж таки домоглися відновлення старої релігії. Це відбувалося за часів правління Тутанхамона й Хоремхеба. Фараони Сеті І та Рамзес ІІ частково відновили могутність Єгипту, що занепадав за Аменхотепа IV та його наступників, але боротьба за Сірію проти Хеттської держави закінчилася підписанням мирного договору, за яким Єгипет поступився безроздільним пануванням у Передній Азії.

Єгипет знову поринув в безкінченну боротьбу. Країна розорювалась. Загострення соціальних суперечностей призвело до економічного, політичного та військового ослаблення Єгипту. В 1087 році до н.е. владу фактично захопив Херіхор – верховний жрець бога Амона.

В третій перехідний період (XXI – XXV династії, близько 1087 – 664 до н.е.) В середині 10 ст. до н.е. Єгипет завоювали Лівійці. Потім у другій половині 8 століття до н.е. Єгипет був завойований Ассірією. Нове об'єднання країни відбулося в 664 році до н.е. За правління XXVI Саїської династії (заснований правтелем Саїсу Псаметіхом І). В 525 до х.е. Єгипет підкорили Перси і включили до складу Перської імперії. Близько 404 року до н.е. Єгипет тимчасово став незалежним, але в 343 році його знову завоювали Перси. В 332 році до н.е. Єгипет завоював великий полководець Олександр Македонський. Країна стала частиною елліністичного світу. Але після смерті Олександра Македонського (323 до н.е.) в Єгипті правила династія Птолемеїв. У 30 роках до н. е. Країну завоював стародавній Рим, який перетворив її на свою провінцію. Після поділу Римської імперії 395 р. н. е. Єгипет став провінцією Східно римскої імперії – Візантії. В 619 році територію Єгипту захопила Персія, а в 639 – 652 Араби. Ось так і закінчується історія древньої цивілізації, яка буде жити ще довго, в своїх творах мистецтва в своїй гордовитості та винахідливості.

Список використаної літератури

  1. Аравия. Материалы по истории открытия.Москва.1981г.

  2. А.Белов Н Петровский . Страна Большого Хапи. Ленинград1973г.

  3. Глебкин В.В. Світ у дзеркалі культури. Ч.1. Історія древнього світу. - М.: Добросвет, 2000. - 256с.

  4. Малая Советская Энциклопедия. Т.3. Москва 1959г.

  5. И.А.Стучевский . Рамсес II и Херихор. Из истории Древнего Египта эпохи Рамсесов. Москва 1984г.

  6. Энциклопедия для детей. Страны и народы. Москва 1994г.

1 Глебкин В.В. Світ у дзеркалі культури. Ч.1. Історія древнього світу. - М.: Добросвет, 2000. - 256с.

2 Там же.

3 Малая Советская Энциклопедия. Т.3. Москва 1959г

4 Энциклопедия для детей. Страны и народы. Москва 1994г

5 И.А.Стучевский . Рамсес II и Херихор. Из истории Древнего Египта эпохи Рамсесов. Москва 1984г.

6 Там же

3

Loading...

 
 

Цікаве