WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Раннього і Древнього царства Єгипту - Курсова робота

Історія Раннього і Древнього царства Єгипту - Курсова робота

Лише після п'ятнадцятирічної важкої боротьби Рамзесу II вдалося витиснути хетів з Південної Сирії, захопити Кадеш і багато інших міст, які до цього часу єгиптяни добре навчилися брати штурмом.5

Північна ж частина колишніх володінь Тутмосиса III залишилася за хетами. На 21-му році царювання Рамзеса II (біля 1296 чи 1270 р. до н.е.) між ним і хетським царем Хаттусилі III був укладений мирний договір, скріплений пізніше одруженням єгипетського царя на дочці царя хетів.

Після війни з хетами Рамзес II правив Єгиптом ще більш 45 років (по довголіттю в нього не було суперників, за винятком Піопи II - царя далекого Древнього царства). Слідуючи традиціям попередників, цар вибирає місцем свого постійного перебування Нижній Єгипет; на сході Дельти їм зводиться розкішна царська резиденція, місто, що носило ім'я Пер-Рамзес ("Будинок Рамзесу"). Відома широка будівельна діяльність царя у Фівах, Абидосі, Нубії, де за його наказом був вирубаний у стрімкій скелі величезний печерний храм з гігантськими статуями самого фараона, виліпленими в тій же скелі по обидва боки від входу в скельне святилище. І зараз знаменитий Абу-Симбельський храм, розпиляний на частині і відновлений потім над водами великого асуанського водоймища, вражає своєю величчю.

Рамзес II пережив багатьох своїх синів , і після його смерті царем став тринадцятий його син, уже літній Мернептах, при якому (в останній чверті XIII ст. до н.е.) на Єгипет з моря і через Палестину обрушилася навала "народів моря", що збіглося з великим вторгненням у Західну Дельту лівійських племен. Ця перша хвиля "народів моря", до складу яких, ймовірно, входили племена західної частини Малої Азії й островів Східного Середземномор'я, була відбита єгипетськими військами, очолюваними Мернептахом. Після його смерті в Єгипті відбулися якісь серйозні внутрішні потрясіння, що привело до зміни династії.

Єгипет у період XX династії і кінець Нового царства

Останні півтора століття Нового царства - час правління XX династії, що прийшла до влади в країні після бурхливих подій, про які згадується в оповідальній частині одного з найважливіших адміністративно-господарських джерел древнього Єгипту - величезного, 45-метрового папірусу Харрис, складеного при Рамзесі III (у XIст. до н.е.). Очевидно, відновилася боротьба суспільних сил, що протистояли один одному ще при Аменхетепі IV. Компроміс між ними, досягнутий після відкритого зіткнення при царі-реформаторі, мабуть, виявився неміцним. Прихована боротьба й у нових умовах продовжувалася, поступово підточуючи міць і єдність країни. Безсумнівно також, що після смерті Рамзеса II і навали "народів моря", перемога над якою далася нелегко, помітно ослабнула влада центральної адміністрації.

Можливо, у столиці відбувалася боротьба за владу. І от, кинутий на сваволю долі, Єгипет і його люди, як говориться в папірусі, виявилися у владі "великих" і "володарів міст", що призвело до міжусобиць і руйнування країни; почалися вбивства, жертвами яких стали як "великі", так і простолюдини. Незабаром на сцені з'явився сирієць Ірсу, якому, ймовірно, удалося навіть захопити тимчасово владу в країні. На які сили спирався сирієць Ірсу, хто були його прихильники, який був масштаб його дій, сказати важко. Не виключена, однак, можливість того, що в тяжких умовах внутрішньої боротьби і неминучої господарської розрухи відбувся широкий виступ низів єгипетського суспільства, у якому взяли участь і іноземці. У цій критичній обстановці Сетхнехту вдалося нарешті придушити заколот, відновити авторитет центральної влади.

Син Сетхнехта, засновника нової, XX династії, Рамзес III (середина XII ст. до н.е.) успадкував від батька вже замирену країну, інакше навряд чи йому вдалося б справитися з двома великими вторгненнями в Західну Дельту лівійських племен і другою навалою "народів моря", що було відбито в ряді кровопролитних морських і сухопутних битв. Воював Рамзес III і в Передній Азії, знову прагнучи усталити позиції Єгипту за Синайським півостровом. До складу його війська в незмірно більшому масштабі, чим раніш, входили іноземні частини - шердани, лівійці, филистимляни; справа в тому, що, уступаючи тиску жрецтва, підтримка якого у важке для країни час була необхідною, цар звільнив храми від рекрутської повинності їхніх працівників (заклику в армію кожного десятих).

Великі дарунки і привілеї храмам, які все більше стали протиставляти себе центральній владі, виснажливі війни, самоправність місцевої адміністрації - усе це привело до різкого погіршення внутрішнього становища країни, до збідніння державної скарбниці, один раз спустілої настільки, що не було можливості в термін видати постачання ремісникам і службовцям царського некрополя, так що вони застрайкували. Не припиняється гризня різних придворних клік, жертвою якої став і сам Рамзес III.6

Після смерті Рамзеса III при останніх восьми царях XX династії, що усі носили особисте ім'я Рамзес, внутрішня стабільність і зовнішньополітичні позиції Єгипту виявилися остаточно підірваними. Уже при Рамзесі VI Єгипет цілком позбавляється своїх іноземних володінь, за винятком Ефіопії. Незабаром після реформ Аменхетепа IV намітилося політичне й економічне розмежування Нижнього і Верхнього Єгипту, де фіванське жрецтво поступово бере у свої руки всю повноту влади. Спроби Рамзеса IX якось урізати права верховного жреца Амона не увінчалися успіхом. Нарешті, за Рамсеса XI верховний жрець Амона Херихор концентрує у своїх руках усі вищі посади держави - він і верховний сановник (чаті), і глава єгипетського війська. Після смерті останнього царя XX династії влада на півдні країни переходить до Херихору, однак Нижній Єгипет не визнав верховної влади фіванського правителя. У Дельті виникла власна династія зі столицею в м. Танис. З цього часу (середина XI ст. до н.е.) єдина єгипетська держава Нового царства припиняє своє існування.

Пізній Єгипет

Єгипетське суспільство XI-VIII ст. до н.е. по своїй економічній і соціальній структурі багато в чому ще було продовженням Нового царства. Але в VII-VI ст. намічаються зміни у всіх сферах життя країни. Єгипет нарешті вступає в залізний вік. До нас дійшли знаряддя праці (різці, пилки, свердла), виготовлені з заліза , залізна зброя (кинджали). У народів, з якими доля звела єгиптян у ту епоху, залізний вік установився раніше: і в ефіопів, що утвердили своє панування у Верхньому Єгипті в VIII ст. до н.е., і в ассирийцев, які вторглися в країну в VII ст., і в грецьких і малоазійських поселенців (воїнів-найманців і купців), що поселилися до VI ст. до н.е. у Дельті. Тепер зміни, часом дуже істотні, відбуваються у всіх галузях єгипетського господарства - у ремеслі, землеробстві, скотарстві. Приблизно з VII ст. до н.е. спостерігається небувалий раніше ріст товарно-грошових відносин, причому об'єктом купівлі-продажу все частіше стає земля. Це свідчить, очевидно, про розвиток приватного землеволодіння. Можливо, джерела такої форми земельної власності варто шукати ще в початковий період Нового царства, коли перші царі XVIII династії щедро дарували воїнам землі (навряд чи мова йшла тільки про службові наділи).

Можливо, що саме в зв'язку з появою значної категорії приватних власників землі - людей, не настільки тісно зв'язаних з визначеними службовими обов'язками і відповідним службовим (державним) забезпеченням, у джерелах тієї епохи нарешті стає досить ясним, що особи, позначені терміном "немху", протиставляються баку - рабам у повному розумінні слова - у якості вільних.

Розширення товарно-грошових відносин, продаж і скупка землі, лихварство сприяли руйнуванню багатьох дрібних власників - немху. Вперше на рабському ринку ми бачимо раба-боржника. З'являються у великій кількості документи про самопродаж у рабство ("на вічні часи разом з дітьми"), існує практика поневолювання боржника на термін до п'яти років, своєрідною формою рабської залежності стає самопродаж у "сини". Усі ці явища - як і в Передній Азії, характерні супутники розвитку приватного рабовласництва - спостерігаються в Єгипті набагато сторіч пізніше, оскільки "другий шлях розвитку", по якому йшло єгипетське суспільство, сприяв тривалому збереженню державного сектора в його архаїчних формах.

Уже при останніх Рамезсидах (у самому кінці II тисячоріччя до н.е.) Єгипет втрачає свій колишній вплив у Передній Азії. Яскравою ілюстрацією цього можуть служити пригоди Унуамона, героя єгипетської повісті, посланого (ймовірно, за Рамзеса XII) у Фінікію за кедром для ремонту священної барки бога Амона і численні приниження його з боку місцевих князьків. Так, царьок Бібла прагнув підкреслити свою повну незалежність від Єгипту, перед яким недавно тріпотів.

Loading...

 
 

Цікаве