WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Богдан Хмельницький та оцінка його особи в історичній літературі - Курсова робота

Богдан Хмельницький та оцінка його особи в історичній літературі - Курсова робота

За місяць Хмельницький згуртував навколо себе українців: 25 січня 1648 року почалося повстання під його проводом. Велика частина реєстрових козаків Січі перейшла на його бік. Відразу ж почалися переговори запорожців із кримськими татарами про союз проти поляків. Розгортаючи масштабну війну проти Речі Посполитої, слід було забезпечити тил. Інакше поляки, заплативши ханові належну суму, вдарили б козакам у спину.

По всій Україні розгорнулася хвиля козацько-селянських повстань. Слава про Хмельницького як народного визволителя розлетілася по всіх кутках України, й до нього потяглися численні загони селян та міщан, погано озброєних, але готових боротися за волю. Швидко змінювалися й завдання боротьби. Повстання запорожців, що переслідували свої станові інтереси і прагнули викорінити унію, тепер переростало у всенародну визвольну війну. Повсюди запроваджувалося народне самоврядування, ліквідовувалося поміщицьке землеволодіння, скасовувалося кріпацтво. Козаками проголошували себе десятки тисяч людей. У ході запеклої боротьби не обходилося без кривавих ексцесів і загибелі тисячі невинних людей. Але, на відміну від Вишневецького, що закликав до масових мордувань і страт народу, Б. Хмельницький ніколи не віддавав наказів розправлятися з мирним населенням.

Вже на початку травня 1648 року повстанське військо під Жовтими Водами та Корсунем ущент розгромило польську армію. Ці перші перемоги засвідчили не лише талант гетьмана як полководця, а й підтвердили, що його заклики були давно виношувані й бажані в Україні. Жовтоводська та Корсунська битви призвели до всенародного повстання, національної революції. І в наступні роки Хмельницький разом зі своїми однодумцями досягав блискучих перемог – це битви під Пилявцями (1648), Зборовом (1649), Батогом (1652), Жванцем (1653). І, незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком і захоплення в полон (1651), виявив себе видатним полководцем. Головною рисою його стратегії була рішучість наступальних дій з метою розгрому ворога частинами у відкритому бою. Хмельницький був носієм нових воєнних ідей.

Драматично складалося особисте життя гетьмана, про що існують дуже суперечливі твердження. Після звільнення від поляків Наддніпрянщини Б. Хмельницький зійшовся з викраденою в нього Чаплинським коханкою Мотрею. Але злагоди між ними не було. Нова дружина підтримувала тісні зв'язки з польським табором і була під великим впливом єзуїтів. Зі спадкоємцем Богдана, Тимошем, у неї склалися відверто ворожі стосунки. В Суботові вона разом з матір'ю розтринькували майно. ЇЇ називали "степова Єлена". Після якоїсь незрозумілої історії Тимош наказав стратити її. Ходили чутки, що Мотря, намовлена єзуїтами, намагалася отруїти Богдана. Невдовзі гетьман одружився втретє. Обраницею стала Ганна, сестра ніжинського полковника Івана Золотаренка. Розважлива, хазяйновита дружина користувалася в оточенні Хмельницького всезагальною повагою. Вона чим могла допомагала чоловікові навіть у державних справах.

У внутрішній політиці, намагаючись дещо пом'якшити гострі соціальні суперечності та збільшити козацький реєстр, Хмельницький рішуче придушував будь-які спроби народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини; обстоював права церкви, наділяв їх земельними наділами тощо.

Окремо слід згадати Переяславську угоду між Україною та Московією 1654 року. Історики та політики різних поколінь по-різному визначали і визначають цей крок Хмельницького – від різко негативного до позитивного і навіть єдино можливого.

У 1655 році шведський король Карл Х Густав на чолі з 50-тисячною армією захопив майже половину території Польщі разом з Варшавою. Очолене Б. Хмельницьким військо розгромило під Львовом корпус коронного гетьмана Потоцького, визволивши від польської окупації майже всю Галичину. Козаки взяли в облогу, а потім штурмували польський Люблін. Хмельницькому випала нагода приєднати до України всі західні землі, в тому числі Закарпаття. Шведський король сам запропонував поділити Польщу між Україною та Швецією. Можливо, саме тоді гетьман зрозумів, що, підписавши договір з Росією, він, маючи могутню армію, втратив шанс возз'єднати споконвічні українські землі й створити незалежну державу.

Навесні 1656 року стан здоров'я Богдана Хмельницького помітно погіршився. Серйозно похитнула його і загибель старшого сина Тимоша. У квітні 1656 року козацька рада прийняла рішення про передачу гетьманської влади у разі смерті Б. Хмельницького його сину Юрію. Після важкої, виснажливої хвороби, 6 серпня 1657 року о 5 годині ранку перестало битися серце великого гетьмана України. Похорон відбувся, очевидно, в Іллінській церкві в неділя 2 вересня. Історична наука не може з точністю відповісти, де спочивають останки Хмельницького. За свідченням окремих літописних джерел, у 1664 році польський полководець Стефан Чернецький, спаливши Суботів, наказав дістати тіла гетьмана та його сина Тимофія з трун і викинути на попелище. Крип'якевич дійшов висновку про недостовірність такої версії. Можливо, нові дослідження археологів допоможуть наблизитися до істини у цьому питанні.

МІСЦЕ ГЕТЬМАНА В ІСТОРИЧНІЙ ДОЛІ УКРАЇНИ

З яким політичним багажем прийшов Богдан Хмельницький до початку Національної революції? Джерела не дають змоги достатньою мірою реконструювати процес еволюції його думок. Зрозуміло, що насамперед він замислювався над становищем козацтва й подальшим розвитком козацької України в складі Речі Посполитої. Розмірковуючи над причинами невдач повстань, у яких брав участь, не міг не дійти висновку, що однією з найголовніших з-поміж них була відсутність єдності серед козацтва. Не можна обійти мовчанкою і його прихильності до міцної монархічної влади. Складається враження, що в її запровадженні у Польщі вбачав шлях до розв'язання політичними засобами козацької проблеми та захисту православної віри. Є підстави стверджувати, що на 1648 рік Б. Хмельницький зумів акумулювати весь попередній досвід визвольної боротьби. Причому, у нього для досягнення поставленої мети рівноцінними виступають як військові, так і політичні засоби. Виникає також ідея використання у разі збройного конфлікту з Польщею кримсько-татарської військової сили.

Заслугою Хмельницького було те, що він вчасно відчув нові тенденції у розвитку українського суспільства, а саме: стрімке поглиблення суперечностей національного і соціального характеру, що тісно перепліталися.

Постає питання, якою мірою Хмельницький осмислював у 1648 році характер і цілі боротьби? Адже до цього часу жоден з представників тих політичних сил, котрі домінували в політичному суспільстві, не спромігся сформулювати і теоретично обґрунтувати ідею створення незалежної Української держави. Непростим цей процес виявився і для гетьмана. Як засвідчують джерела, на перших порах він не вийшов (і не міг вийти) за межі, за словами Липинського, політики "козацького автономізму". Проте польська державна еліта виявила дивовижну одностайність у несприйнятті навіть у цій зародковій формі ідеї української автономії й намагалися витлумачити повстання виключно як соціальну боротьбу козацтва. Перемога української армії під Пилявцями і її похід у західний регіон України стали важливою віхою в формуванні основних принципів політичної доктрини гетьмана. В цей час він, як і більшість його соратників. Прагнув домогтися того, щоб король Речі Посполитої став також "королем руським" і визнав козацьку Україну суб'єктом федеративної одиниці на зразок Великого князівства Литовського.

Час повернення з-під Замостя (кінець листопада – грудень) до Києва не обійшовся без глибоких і болісних роздумів над політичними наслідками десятимісячної боротьби, без аналізу причин прорахунків. А київські зустрічі й розмови Б. Хмельницького з представниками української інтелігенції, вищого православного духовенства та єрусалимським патріархом Паїсієм лише підтвердили правоту нових поглядів на майбутнє України. В чому вони полягали? Документи свідчать, що під час переговорів з польським посольством Адама Киселя (лютий 1649) гетьман заявив про свій намір "відірвати від усіх ляхів усю Русь і Україну", звільнити "з неволі ... народ всієї Русі".

Минуло два місяці. За нових обставин гетьман під час розмов з московським послом Григорієм Унковським повідомив, що "їм, ляхам і литві, до нас, Запорозького Війська, і до Білої Русі справи немає. І вступили б мені і Війську Запорозькому всю Білу Русь у тих кордонах, як володіли благочестиві великі князі, а ми в підданстві і в неволі бути у них не хочемо". Отже, він не тільки повторив попередню думку про створення Української держави, але й наголосив на тому, що йому, як володарю України, належить право на політичний спадок Київської Русі, а отже, й формування території держави в етнічних межах України.

Loading...

 
 

Цікаве