WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

В умовах боротьби з агресією хрестоносців і під загрозою монголо-татарського нашестя у середині ХІІІ ст. у верхньому Поніманні виникла білоруська-литовська держава з центром у місті Новгородок. Вона стала ядром могутньої європейської держави – Великого князівства Литовського, Руського та Жемантійського. Розвинулася класична європейська державність: законодавство, своєрідна форма станово-представницької монархії, шляхетська демократія, толерантні відносини між різними конфесіями і церквами. Державною була старобілоруська мова.

У цій державі в умовах співробітництва відбулося становлення самобутніх білоруської, литовської, української та польської культур. Всі народи, що брали участь в економічному, культурному розвитку Великого князівства литовського, насамперед білоруський, є історичними спадкоємницями цієї держави. Тому доцільно визначати її державність як Білорусько-Литовську.

Окремі науковці не повністю поділяють ці положення, але всі погоджуються із великою роллю Великого князівства Литовського у розвитку державності білоруського народу.

З'явилися праці з інших проблем історії Білорусії. Нові наукові підходи переважають у двотомних "Нарисах історії Білорусії"(1994-1995 рр.), перших томах "Енциклопедії Білорусії"(т.1,2 –1994-1995 рр.).

В. Панютіч в монографії "Наймана праця в сільському господарстві Білорусі.1861-1914 рр."(1996 р.) вперше глибоко і всебічно розглядає передумови та джерела формування сільськогосподарських найманих робітників, їх кількість, основні категорії, умови праці, найму, побуту. Зростання торгового капіталістичного землеробства, розкладання селянства як класу - стану феодального суспільства, широке застосування найманої праці поміщиками та заможного верховного селянства спричинило утворення сільськогосподарського пролетаріату. Джерелами формування цієї соціальної групи були дореформені наймити, їх сім'ї, бувши дворові селяни, збіднілі селяни безземельна та малоземельна шляхта, прийшлі сільськогосподарські робітники, безземельна та малоземельна шляхта, прийшлі сільськогосподарські робітники, колоністи. Їх всього в 1914 р. налічувалося більше 200 тис. поміщики та заможні селяни наймали сезонних та поденних робітників.

Дослідник висвітлює надзвичайно важке становище основної маси найманих сільських працівників - нерегламентований тривалий робочий день, надзвичайно низька заробітна платня, штрафи, відсутність медичної допомоги, антисанітарні умови праці та побуту тощо.

Є. Савицький в праці "Робітничий рух в Білорусії (червень 1907 – лютий 1917 р.) (1995 р.) найбільш об'єктивно, на думку окремих сучасних білоруських вчених, висвітлив це питання. Автор показує зміни в економіці країни, вплив світової війни на її стан, аналізує професійний, соціальний, національний склад, кількість, концентрацію робітників на великих підприємствах, умови їх праці та побуту і політико-правовий статус, рівень заробітної плати. Вперше подано цілковиту статистику страйкового руху, визначено кількість учасників страйків, показано характер, географію, форми, масштаб і напругу класової боротьби пролетаріату, показано місце і роль політичних партій, професійних спілок інших робітничих організацій.

П. Бригадін звернувся до історії партії соціалістів-революціонерів в монографії "Есери в Білорусії (кінець ХІХ - лютий 1917 р.)" (1994 р.). Дослідник стверджує, що партія есерів продовжувала революційні традиції народників, прагнучи перебудови суспільства шляхом революційного перевороту. Їх тактика полягала у поєднанні організаторської та пропагандистської роботи з політичним терором проти представників влади. В праці визначено етапи, та специфіку діяльності есерів в окремих регіонах Білорусії. На думку П. Бригадіна в роки першої світової війни на території Білорусії партія есерів, по суті, припинила своє існування.

Торкаючись дослідження інших проблем, білоруський науковець М. Касцюк в 1998 р. зазначав, що російські історики займають більш радикальні позиції, ніж їх білоруські колеги.

Проголошення головною метою державної політики повне злиття Білорусії з Російською Федерацією наклало відбиток на розвиток історичної науки. Про це свідчать, зокрема оцінки окремих подій та праць, що містяться у виданнях 1994 р. та 2001 р.

Так, М. Біч в 2 томі "Енциклопедії історії Білорусії", виданому в 1994 р., оцінює видання праці В. Ластовського як важливу етапну подію у становленні національної історіографії. Він вважає, що "повернення до витоків національної концепції вітчизняної історії та подальший її розвиток на основі сучасних досягнень історичної науки належить до головних передумов духовного відродження суверенітету Республіки Білорусь ".

І. Ковель, І. Крень, І. Соркіна у вступному розділі посібника "Історія Білорусії з 1975 р. до весни 1917 р.", виданому в 2001 р., оцінюють В. Ластовського, М. Довнар-Запольського, Ф. Турука, П. Трамповича як націоналістів, вкладаючи в цей термін гостро негативний зміст. Їх погляди називаються історичними "концепціями". Останнє слово береться в лапки, щоб підкреслити ненауковий характер їх поглядів. Білоруські націоналісти, за термінологією авторів розділу, критикуються за ідею безкласовості білоруського народу, "теорію єдиного потоку". Також критикуються твердження В. Ластовського та інших про відсутність історичної спільності походження та розвитку білоруського та російського народів, про відсталість робітничого класу Білорусії, про провідну роль національної інтелігенції в громадсько-політичному житті білоруського народу, концепція боротьби білоруської та російської культур.

Як зазначають І. Ковель та його колеги, з антимарксистських "теорій" виводилися політичні гасла, та ідеї, що "широко пропагандували і пропагандує білоруська еміграція. Їх взяли на озброєння сучасні антикомуністи та антирадянські діячі". З таких же позицій критикуються погляди "єврейських націоналістів", зокрема щодо діяльності Бунду в Білорусії. Прикметним є наступне зауваження І. Ковкеля та інших: "Доволі докладний критичний розгляд концепцій білоруських та єврейських націоналістів наводиться в історіографічному огляді в зв'язку з тим, що масовому читачеві, зокрема студентам вищих навчальних закладів, незнайомі обставини тієї ідейно-політичної боротьби, що мала місце на історичному фронті республіки в 20-30 роках. Ця боротьба продовжується і в наші дні. Той повчальний досвід повинен перестерегти нас від примирливого ставлення до завуальованої та відкритої націоналістичної пропаганди, яка здійснюється сьогодні. Вона робить свою чорну справу, спрямовуючи своє отруйне жало проти найбільшого завоювання людства – дружби трудящих всіх націй та народностей".

Отже, історична наука в Білорусії розвивалася в складних, часто несприятливих умовах. Її розвиток відбувався під впливом історіографії держав, до складу яких входили білоруські землі. Відносно цілісну концепцію історії Білорусії було укладено в радянські часи на основі марксистсько-ленінської методології із значним впливом сталінізму.

В сучасний період національна концепція історії країни критикується насамперед з політичних міркувань. Максимальна політизація історичних досліджень не сприяє науковому вивченню історії Білорусії.

Література

1. Советская историческая энциклопедия.- М.,1962,т.2

2. Иоффе Э.Г. Академик Пичета В.И. //Новая и новейшая история – 1996-№5

3. Касюк М.П. Інститут гісторыі: розвіццё, досягнення, задачы // Весці Національноі Академїі Навук Беларусі. Серія гуманітарніх навук. –1998-№4.

4. Михальченко С. М.Довнар-Запольський: историк и общественный деятель //Вопросы истории –1993-№6.

5. Лойка П.А. Гістарыяграфія аграрной гісторыі Беларусі ХV-першой паловы ХІХ ст.. //Веснік Беларускага дзяржаного універсітета. Серыя 3.-1996-№3.

6. Смоленчук А.Ф. Белорусская историография второй половины ХІХ- начала ХХ века и становление национальной идеологии //Славяноведение -1999-№5.

7. Сосно В., Морозова С. Питання історії Білорусі та сучасний "західно-русизм" //Питання слов'янознавства. –Львів,1996-випуск 49.

8. Шевченко А.В. Білорусько-Литовська держава: нові концептуальні засади сучасної білоруської історіографії //Український історичний журнал –1997-№2.

9. Шевчук І. Гістарыяграфія // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі.- Мінск, 1994, т.2

10. Карау Д., Капыскі З., Штыхау Г., Біч М.,Касцюк М., Сяргеева Г. Гістарыяграфія гісторыі Беларусі // Там само.

11. Коукель І., Крэнь І., Соркіна І., Уводзіны. Крыніцы. Гістарыяграфія праблемы // Гістарыя Беларусі: з 1795 г. да вясны 1917 г.- Мінск, 2001

Loading...

 
 

Цікаве