WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

Монографія І.Ігнатенка "Лютнева буржуазно-демократична революція в Білорусії"(1986 р.) є першою узагальнюючою працею в якій комплексно розглядається проблема. Було видано монографії з історії культурних та революційних зв'язків з Росією: В. Меляшкевіча – "Російсько-білоруські культурні зв'язки другої половини ХІХ ст."(1984 р.), Г. Філякова "Революційні зв'язки робітників Білорусії та Росії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст."(1987 р.).

Єдиним науковим дослідженням з історії церкви була монографія М. Корзуна "Російська православна церква на службі експлуататорських класів (Х ст.-1917 р.) (1984 р.). В ній розкрито роль церковної організації православ'я як державної релігії Російської імперії, показано вплив церкви на ідеологічні уявлення широких мас населення, позицію церкви з важливих суспільних проблем.

В другій половині 40-х –80-х роках ХХ ст. продовжувалося видання книг з проблематики радянського періоду історії Білорусії, частка яких переважала серед публікацій наукових праць з історичної тематики. Автори беззастережно дотримувалися офіціальної радянської концепції.

Питання встановлення радянської влади в Білорусії та оформлення білоруської радянської державності висвітлювала в своїх працях Н. Каменська.

В період "відлиги" кінця 50-х- першої половини 60-х років ХХ ст. з'явилась можливість більшого доступу до архівних матеріалів, розширення тематики досліджень. З'явилися праця І. Ігнатенка "Бідніше селянство-союзник пролетаріату в боротьбі за перемогу Жовтневої революції в Білорусії. 1917-1918 рр."(1962 р.), М. Завалєєва "Робітничий клас Білорусії в період побудови фундаменту соціалізму. 1926-1932 рр."(1957 р.), І. Марченка "Робітничий клас в післявоєнні роки. 1945-1950."(1962 р.), В. Палубна та І. Палубна "Революційний та національно-визвольний рух в Західній Білорусії в 1920-1939 рр."(1962 р.) та інші.

Видані в 70-80-ті роки книги А. Філімонова "Зміцнення союзу робітничого класу і селянства в 1929-1936 рр.", М. Злотника про "Діяльність органів партійно-державного контролю БСРР в 1917-1934 рр.", колективна праця "Перемога колгоспного ладу в БРСР" та інших авторів як і чисельні видання з історії компартії Білорусії мали не дослідницький , а ілюстративний характер. Автори ілюстрували матеріалами архівів, і періодичної преси висновки та оцінки документів ЦК КПРС. Проблеми насильницької колективізації, політичних репресій практично не заторкувалися.

Своєрідним підсумком білоруської радянської історичної науки було видання узагальнюючих праць. Ними стали-двотомна та п'ятитомна "Історія Білорусії" (1-е видання двотомника 1955-1958 рр., 2-ге – 1961 р., та п'ятитомника – 1972-1975 рр.). П'ятитомне видання, незважаючи на переважання матеріалів радянського періоду, істотно поглибило та розширило уявлення про минуле Білорусії. Історія Білорусії подавалась в тісному зв'язку з історією Росії. Підкреслювалося включно позитивне значення цього зв'язку для історичної долі білоруського народу.

В чотиритомній праці "Історія робітничого класу Білоруської РСР"(1984-1987 рр.) описано процес формування та розвитку цієї соціальної верстви, проте перебільшено її роль в суспільстві. В тритомнику "Всенародна боротьба в Білорусії проти німецько-фашистських загарбників в роки Великої Вітчизняної війни"(1983-1985 рр.) узагальнено великий матеріал про героїзм та самопожертву жителів Білорусії в роки війни, їх самовіддану боротьбу з ворогом в партизанських загонах, підпіллі, на фронтах. Проте, поза увагою залишилися такі аспекти теми як проблема колабораціонізму, діяльності польської Армії Крайової на західнобілоруських землях тощо.

В 70-х-80-х роках з'явилась низка праць з історіографічної тематики, серед них колективні - "Досягнення історичної науки в БРСР за 50 років.1919-1969".(1970 р.), "Досягнення історичної науки в БРСР за 60 років"(1979 р.), книга В. Міхнюка "Становлення та розвиток історичної науки Радянської Білорусії 1919-1941 рр."(1985 р.) та інші.

Слід зазначити, що переважну більшість праць з історичної тематики в Білорусії в радянські часи видано російською мовою.

Новий етап в розвитку білоруської історіографії розпочався на переломі 80-90-х років ХХ ст., в зв'язку з розпадом СРСР та становленням незалежної Білоруської держави. В науці та ідеології зникли диктат ідеологічних структур КПРС-КПБ та монополія офіційно-державної марксистсько-ленінської методології. На початку 90-х років почався процес повернення до наукового обігу раніше заборонених праць, було знято обмеження на контакти з закордонними, науковими центрами. Було зроблено спробу відродження національного змісту історичної освіти, з'явилися нові періодичні наукові видання "Білоруське минуле", "Білоруський історичний часопис". Частина білоруських вчених-істориків почала досліджувати та висвітлювати вітчизняну історію з національно-державницьких позицій. В основу цих підходів було покладено принципи деполітизації історіографії як головної передумови її науковості; гуманістичні, загальнолюдські і національно-державницькі цінності як критерій істини та оцінки історичних подій, діячів, фактів; методологія, що базується на творчому засвоєнні різних теорій суспільно-історичного процесу, об'єктивність відбору та аналізу фактів, відповідність змісту досліджень досягненням історичної науки, розуміння вітчизняної історії як органічної частини європейської та всесвітньої історії;

Порівняльно-історичний підхід поєднувався з виявленням специфічного та загального у всесвітній, регіональній та вітчизняній історії, висвітленням у наукових дослідженнях дискусійних проблем та головних концепцій. Такі підходи, на думку їх прихильників, дозволяють найбільш повно і докладно показати суперечливість, багатоваріантність, і одночасно з тим єдність і цілісність історичного процесу, місце та роль в ньому Білорусії.

Слід зазначити, що в колах істориків-науковців і викладачів, як і в суспільстві в цілому, далеко не всі поділяли такі погляди. З'явились виступи проти "переписування історії", які знайшли підтримку в політичній боротьбі.

На початку 90-х років білоруські історики отримали можливість ознайомитись з архівними документами, які раніше були для них недоступними. Вони звернулися до вивчення раніше забороненої тематики – історії білоруської державності, національного руху, репресивних аспектів політики комуністичної влади, переосмислення трагічних сторінок в роки Великої Вітчизняної війни.

Науковці прагнули до розкриття суперечностей, що спостерігалися поряд з успіхами у різних сферах білоруського суспільства в післявоєнні часи.

Значне місце в історичних дослідженнях перших років незалежності займала проблема витоків білоруської державності. Білоруські історики відкинули твердження, що Білорусія - це одвічно бездержавна нація, яка тільки за допомогою російських більшовиків вперше у 1918 р. спромоглися побудувати власну державну. Вони порушили традиційну схему радянської історіографії, що акцентувала увагу виключно на одній лінії розвитку: Київська Русь - Московська держава - Російська імперія – СРСР, звернувшись до історії Великого князівства Литовського у пошуках традицій своєї державності.

Наприкінці 80-х на початку 90-х років з цієї проблеми було опубліковано декілька монографій М. Єрмиловича: "Слідами одного міфу"(1989 р.), "Стародавня Білорусь. Полоцький та Новогородковський періоди"(1990 р.), "Стародавня Білорусь. Віленський період"(1994 р.). Також висловили бачення проблеми в своїх працях: М.Пилипенко "Виникнення Білорусії. нова концепція"(1991 р.); А Рогальов "Біла Русь та білоруси. В пошуках витоків"(1994 р.); "Етнотопонімія Білорусі (на фоні етнічної території"(1991 р.); "Стежки у минуле: географічні назви Білоруського Полісся"(1992 р.); В. Насевич "Початки Великого князівства Литовського. Події та особи"(1993 р.). Розгорнулася дискусія, в якій взяли участь білоруські та литовські науковці, відбулося декілька наукових конференцій.

М. Єрмолович заперечує тезу про литовське завоювання білоруських земель, стверджує, що саме західна Русь, яка уникла татарського завоювання, у середині ХІ-ХІІ ст. була одним із центрів "збирання земель" колишньої Київської Русі в єдину державу. В ХІІ-ХІІІ ст. Переважала не литовська експансія на західно-руські землі, а слов'янська колонізація балто-литовських земель, що стало визначним чинником утворення Великого князівства Литовського. В ньому домінували давньоруська мова, право і культура, що дозволяє його кваліфікувати як "Білорусько-литовську державу".

Результатом дискусій навколо цих поглядів стало погодження загальних підходів до історії Великого князівства Литовського.

Витоки білоруської державності вбачаються у Полоцькому і Туровському князівствах, які існували в кінці І – на початку ІІ тисячоліття нашої ери. Цей висновок був зафіксований у преамбулі Конституції Білорусії.

Loading...

 
 

Цікаве