WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

Також з'явилися наукові праці про розвиток ринкових відносин в інших галузях економіки. В колективній праці "Економіка Білорусії в період імперіалізму. 1900-1917 рр." (1963 р.) показано не лише панування капіталістичних відносин в промисловості, торгівлі, банківській справі, але й утворення монополістичних об'єднань, які підпорядковували дрібних товаровиробників.

У монографіях З. Абенгауза "Розвиток промисловості та формування пролетаріату Білорусії у другій половині ХІХ ст." (1971 р.) і "Робітничий клас Білорусії на початку ХХ ст. 1900-1913 рр." (1977 р.) проаналізовано три стадії розвитку капіталізму в промисловості Білорусії (дрібнотоварне виробництво, мануфактура, фабрика), показано співвідношення між ними у найважливіших галузях виробництва в різні періоди, галузеву структуру та територіальне розташування промисловості, джерела формування та поповнення робітників, їх кількість, професійний, національний, віковий склад, економічне та політичне становище, політичні уявлення.

Нові статистичні відомості про розвиток ремісництва, дрібної капіталістичної та мануфактурно-фабричної промисловості Білорусії введено в науковий обіг в праці М. Болбаса "Промисловість Білорусії. 1860-1900 рр." (1978 р.). Особливості економіки Білорусії на початку ХХ ст. розглядаються в книзі І. Солодкова "Соціально-економічне становище Білорусії до Великої Жовтневої соціалістичної революції" (1957 р.). На думку сучасних білоруських вчених питання розвитку транспорту, торгівлі, кредитно-фінансових відносин, засобів зв'язку, формування буржуазії та робітників в ХІХ – на початку ХХ ст. очікують ґрунтовного дослідження.

Важливе місце в працях радянських істориків, серед них і білоруських, займали проблеми соціальних рухів та революційних виступів проти царизму, історії партії більшовиків. Сучасні вчені Білорусії відзначають, що дослідження цієї проблематики в 50-80-х роках ХХ ст. відбувалося на засадах сталінської концепції, викладеної в "Короткому курсі історії ВКП(б)", попри декларації про викриття культу особи Сталіна. Доказом цієї тези є розбіжності у висвітленні політичної боротьби в Російській імперії в ІІ половині ХІХ – на початку ХХ ст. В. Ленін стверджував, що в цій боротьбі брали участь три політичні табори – демократичний, ліберальний, урядовий. Згідно "Короткого курсу історії ВКП(б)" існувало два табори – революційний на чолі з більшовиками та контрреволюційний, до якого відносили урядові партії (чорносотенців та октябристів) і Бунд, Білоруську соціалістичну громаду, есерів, меншовиків, лібералів-кадетів. Ця схема збереглася в працях більшості білоруських істориків до розпаду СРСР.

В монографії В. Чапко "Класова боротьба в білоруському селі в першій половині ХІХ ст."(1972 р.) вперше в білоруській історичній літературі прослідковано динаміку селянського руху, визначено та охарактеризовано його основні етапи. Висновок автора полягав у тому, що селянський рух являв собою класову боротьбу проти феодально-кріпосницької експлуатації.

В іншій монографії В. Чапко – "Громадсько-політичний рух в Білорусії в 40-х роках ХІХ ст." (1958 р.) вперше висвітлено ситуацію в Білорусії в роки революційних подій 1848-1849 рр. в Західній Європі, розстановку соціальних сил, вказано на відхід від революційної діяльності найбільших польських поміщиків та набуття провідної ролі в революційному русі революційно-демократичних кіл – збіднілого дворянства, дрібних чиновників, міської інтелігенції.

Висловлено міркування про існування таємних революційних товариств. Автор підкреслює переважаючий вплив на громадсько-політичний рух в Білорусії російської революційно-демократичної думки, а не ідей польського національно-визвольного руху.

У праці Н. Мохнач "Ідейна боротьба в Білорусії в 3о - 40 роки ХІХ ст."(1971 р.) аналізуються світоглядні засади засновників "Демократичного товариства" Ф. Савіча, Я. Загорського та інших. Суспільний рух 30-40-х років ХІХ ст. автор вважає перехідним етапом від шляхетської до демократичної революційності.

У праці П. Ольшанського "Декабристи та польський національно-визвольний рух" (1959 р.) основна увага зосереджена на дослідженні контактів між таємними товариствами, показано суперечності та розбіжності між російськими та польськими дворянськими революціонерами.

Також висвітлено діяльність таємних гуртків польської учнівської молоді, зокрема в Білорусії. Книга А. Смирнова "Революційні зв'язки народів Росії та Польщі в 30-50-х роках ХІХ ст."(1962 р.) містить, зокрема, характеристику соціально-політичної ситуації в Білорусії, змін в господарському розвитку, боротьби селян проти поміщиків, громадсько-політичного руху. Автор стверджує, що Ф. Савіч – засновник "Демократичного товариства" був першим представником революційно-демократичного напрямку в соціально-політичному русі Білорусії.

А. Смірнов в 1959 р. видав монографію "Кастусь Каліновський в повстанні 1863 р." і традиційно характеризував характер повстання як селянський.

Згодом це твердження було спростоване. С. Самбук статистично довела, що переважну більшість його учасників (до 755) становила безземельна та малоземельна шляхта, близька за своїм становищем до різночинців. Цей висновок підтримали В. Дяков, І. Костюшко, І. Міллер.

Декілька вчених досліджували діяльність революційних народників в Білорусії в 70- на початку 80-х років ХІХ ст. С. Самбук у монографії "Революційні народники Білорусії" (70- початок 80—х років ХІХ ст.") (1972 р.) розкрила діяльність гуртків та організацій народників в Білорусії, охарактеризувала їх соціальний склад, зв'язки з російськими і польськими революціонерами.

У фундаментальній праці М. Лосінського "Революційно-демократичний рух в Білорусії. 1870-1884"(1983 р.) прослідковуються етапи розвитку руху, доводиться, що революційне народництво в Білорусії було складовою частиною загальноросійського революційного руху.

С. Самбук у монографії "Громадсько-політична думка в Білорусії в другій половині ХІХ ст. ( на матеріалах періодичних видань)"(1976 р.) висвітлила позиції дворянсько-монархічного, ліберально-буржуазного та революційно-демократичного напрямків у ставленні до самодержавства і революції, аграрному, робітничому і національному питаннях.

Криза народництва та поширення марксизму в Білорусії знайшли відображення в монографіях І. Салашенка "З історії розповсюдження марксизму в Білорусії (1883-1904 рр.) (1963 р.), "Від народництва до марксизму" (1971 р.), М. Біча "Розвиток соціал-демократичного руху в Білорусії в 1883-1903 рр."(1973 р.), "Робітничий рух в Білорусії в 1861-1904 рр."(1983 р.).Вчені зробили спроби більш об'єктивних підходів до оцінки діяльності так званих непролетарських партій, відновлення історичної правди у висвітленні робітничого та соціал-демократичного руху. М. Біч комплексно розглянув проблему робітничого руху, показав кількість, склад та соціально-економічне становище промислових робітників, основні напрямки, форми і характер їх боротьби, навів статистику страйків, демонстрацій, мітингів, маніфестацій.

Першим значним дослідженням селянського руху в Білорусії в період капіталізму була монографія К. Шабуні "Аграрне питання та селянський рух в Білорусії в революції 1905-1907 рр." (1962). Написана із методичних позицій "Короткого курсу...", вона вводила до наукового обігу багато статистичних матеріалів.

В працях Л. Ліпінського та Є. Лук'янова "селянський рух в Білорусії в період між двома революціями (червень 1907-лютий 1917 рр." (1964 р.) і Л.Лі пінського "Селянський рух в Білорусії в 1914-1917 рр." (1975 р.) більш повно характеризувалися історичні реалії, висвітлювалися роль аграрного питання в соціальних суперечностях, боротьба селян з поміщиками та сільською буржуазією, діяльність більшовиків.

Провідне місце в радянській історіографії займала проблема діяльності КПРС, яка на початку ХХ ст. діяла під іменем більшовицької партії. На консервативних методологічних засадах початку 50-х років було видано книги Є. Бугаєва "Виникнення більшовицьких організацій та утворення Компартії Білорусії"(1959 р.), М. Мєшкова, М. Шкляра, В. Скоробагатого "Більшовики Білорусії в першій російській революції (1914-квітень 1917 рр.)" (1957 р.), "Більшовицька газета "Правда" в Білорусії (1912-1917 рр.))1967 р.), А. Єфремової "Боротьба за перемогу марксистських ідей в робітничому русі Білорусії (1907-1914 рр.) (1962 р.), інші.

Діяльності більшовиків торкалися також А. Воронова в праці "Робітничий рух в Білорусії напередодні та в період революції 1905-1907 рр."(1960 р.), А. Василевський, І. Солодков. Їхні праці не визначаються глибиною дослідження, грішать ілюстративністю, некритичним підходом до описуваних подій, прагненням підігнати білоруський матеріал під загальноросійські схеми, подати робітничий клас і його організації як такі, що виключно перебували на більшовицьких позиціях. В 1908-1914 рр. на території Білорусії діяла лише одна міська більшовицька організація в Гомелі, а названі автори налічують 28 таких організацій. Більш повно та, за тогочасними можливостями, об'єктивно політичне життя Білорусії відображено в працях А. Короля "Більшовики Білорусії в революції 1905-1907 рр."(1986р.), В. Салашенка "Більшовики в боротьбі з дрібнобуржуазними партіями в Білорусії (1905- квітень 1917 рр.)(1981 р.) В. Салашенко показав відносини та ідейну боротьбу з есерами, Бунтом, іншими єврейськими партіями.

Loading...

 
 

Цікаве