WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

Історіографія історії Білорусії - Курсова робота

Одночасно видавалися праці полонофільского спрямування. О. Турчинович в монографії "Огляд історії Білорусії з найдавніших часів" доводив, що самостійний історичний розвиток Білорусії тривав до ХV ст., а після цього відбувається злиття історії Білорусії з історією Польщі. Слід відзначити, що більшість згаданих праць видано за межами Білорусії, у Варшаві, Петербурзі, Києві, Казані. Початок формування білоруської нації в середині ХІХ ст. викликав потребу виховання самосвідомості засобами історії. До справи формування основ білоруської національної історіографії причетні діяч національного руху К. Каліновський, білоруські народники зокрема, І. та А. Луцкевичи, В. Ластовський, вчені – А. Кіркор, М. Довнар-Запольський та інші.

К. Каліновський напередодні повстання 1863 р. на сторінках "Мужицької правди" з допомогою історичних екскурсів намагався довести селянам, що причина важкого становища полягає у "московському правлінні". До влади Москви в Білорусії начебто існував "золотий вік" щасливого життя селян без панщини. Під "москалем" К. Каліновський розумів російських солдат , чиновників, царя. Крім цих ворогів селян, К. Каліновський вказував також на байдужість, страх, притаманні селянам, що сприяли їх закріпаченню. А. Кіркор, автор історичної частини видання "Мальовнича Росія", присвяченого Білорусії та Литві висвітлив проблему їх відносин з найближчими сусідами. Він показав протистояння польських політиків прагненням литовського князя Вітовта створити могутню незалежну державу. Люблінську унію Кіркор оцінив як політичну смерть Великого князівства Литовського. Кіркор не засуджував дії поляків. Більш вищим рівнем розвитку польської культури він пояснює її домінування над білоруською в ХVІІ -ХVІІІ ст. В його обережних висновках відчувалася симпатія до польської нації, зокрема діячів культури.

Торкаючись відносин із східним сусідом, Кіркор відзначає імперські амбіції московських правитель, які спричиняли до військових вторгнень на землі Білорусії і Литви, що супроводжувалися загибеллю місцевого населення, знищенням сіл та міст. Без будь-яких оцінок чи коментарів Кіркор наводить велику кількість фактів, наприклад, про наслідки придушення повстання 1863-1864 рр., які емоційно підводили читача до негативного висновку про наслідки перебування білоруських земель в складі Російської імперії, відстороненість російської влади, від інтересів білоруського народу. На початку 80-х років ХІХ ст.. першу спробу теоретичного обґрунтування існування окремої білоруської нації зробили білоруські народники. В так званому "Листі Данили Боровика про Білорусію" відзначалося, що до ХV століття білоруський народ жив самостійним життя, мав державність – "Литву" і сам визначав свою долю. Все змінилося, коли посилився політичний та культурно-релігійний вплив Польщі. Під його тиском відбулася ополячення верхів білоруського суспільства і втрата державності. Носієм білоруської самобутності, яких не зачепив процес ополячення, був простий народ, що страждав від кріпацтва. Ополячення продовжувалося та захопило селян і після переходу білоруських земель під владу Російської імперії. Після 1863 р. замість ополячення почалася русифікація засобами освіти та репресіями. Подібні погляди висловлювались в часописі народників "Гомон". Вони підкреслювали прагнення Польщі та Росії до асиміляції білорусів, ідеалізували вічеві установи Полоцького князівства як втілення "народовладдя", що було знищене політикою Польщі. На їх думку, народ сам запрошував князів та позбавляв їх влади. В часописі висвітлювалися повстання білоруського народу проти шляхетського гніту, на захист своєї самобутності. Народники ототожнювали термін "білоруський народ" лише із селянством, тобто надавали терміну етнічну та соціальну суть.

Народники першими висунули тезу про "дві злі сили" білоруської історії – польську та московську. Створення національної концепції білоруської історії, на думку дослідника О. Смолянчука, започаткував М. Довнар-Запольський наприкінці ХІХ ст. В циклі газетних статей "Білоруське минуле" він зробив важливі висновки щодо історичної долі білоруського народу. Низка його праць присвячена формуванню державності на білорусько-литовських землях, соціально-економічним відносинам у Великому князівстві Литовському ("Нарис історії Кривицької та Дреговицької земель до кінця ХІІ ст.", 1896 р.; "Нариси по організації західно-руського селянства в ХУІ ст.",1905 р. та інші).

Він висловив своє бачення історичного минулого. Вчений розглядав білорусів як окрему націю із власною історією. До кінця ХVІІ ст. білоруський народ жив самостійним життям. В управлінні державою велику вагу мали традиції народовладдя. Посилення політичного та релігійного впливу Польщі завдали удару білоруській державності. Польські політики прагнули встановити у Білорусії аристократичне правління та змусити населення сприйняти польський спосіб життя. Встановлення "польсько-католицького іга" змусило білорусів шукати допомоги Москви. Проте політика Москви нічим не відрізнялася від польської. Московська влада намагалася нав'язати правління у формі боярської олігархії, нехтуючи демократичними формами правління, притаманними білоруському народу. Політика русифікації, на думку М. Довнар-Запольського, означала загибель Білорусії.

Науково обґрунтовуючи тезу про "дві злі сили" в білоруській історії, дослідник наголошував, що західний та східний сусіди взаємними зусиллями спільно знищували політичну самостійність білоруської нації та перешкоджували її національно-культурному розвитку.

Згодом учений зміцнив соціальну тему в своїй концепції. Кріпацтво він пов'язав із польським впливом. Соціально-економічний гніт переплітався із національно-релігійним гнітом. Проте і російські закони освячували кріпацтво.

Учений впродовж всієї подальшої наукової діяльності був вірним сформульованій концепції історії Білорусії.

На початку ХХ ст. Я.Карський у фундаментальній праці "Білоруси" (т. 1-3, 1903-1922) вперше науково обґрунтовував національну самобутність білорусів як окремого слов'янського народу.

На початку 1910 р. опублікував "Коротку історію Білорусії" В. Ластовський – активний діяч білоруського національно-культурного відродження. Праця створена на основі попередніх історичних видань і присвячена історії білоруської державності. У ній було сформульовано принципи концепції історії Білорусії, яку поділяла білоруська народницька інтелігенція того часу.

До них належали:

  1. пошуки білоруської державності у давньоруський період;

  2. трактування історії Великого князівства Литовського як білоруської держави;

  3. трактування історії білоруського народу як безкласового та одвічно демократичного (теорія "єдиного потоку");

  4. трактування історії Білорусії як історії розвитку національної самосвідомості тісно пов'язаної із релігійністю;

  5. ідеалізація суспільного ладу в Білорусії в ХУ-ХУІ ст. (теорія "золотого віку");

  6. трактування ролі інтелігенції у формуванні білоруської нації як вирішальної.

Початком білоруської державності В. Ластовський вважав Полоцьке князівство ХІ ст.. Подальшою формою державності було Литовське князівство. Автор вважав, що існувала любов народу до князів в обох державах, в них панувало народовладдя.

Історію білоруської державності періоду Литовського князівства він висвітлював під кутом зору відносин з Московською та Польською державами. Обидва сусіди фактично об'єдналися в прагнення знищити Білорусько-Литовську державу. Агресія зі сходу спричинила до укладання Люблінської унії – акту політичної загибелі Білорусько-Литовської держави.

Цьому також сприяло ополячення білоруської шляхти, яке В. Ластовський засуджував. Лише народ зберіг рідну мову і традиції, боровся за незалежність, розвивав білоруську культуру.

За Ластовським кожний, хто притримувався антинародної політики ,був ворогом білоруської незалежності.

Причини козацько-селянського руху в Білорусії в 1648-1651 рр. він вбачав переважно в національно-релігійній політиці правлячої еліти Речі Посполитої. Війська литовського гетьмана Януша Радзивіла, які придушили повстання, називав польськими.

Концепції В. Ластовського властива антишляхетська спрямованість. Проте він не повністю ототожнює білоруський етнос лише із селянством, також включає до нього представників інших верств суспільства. Він вживає термін "наша польська шляхта" щодо тих її представників в Білорусії, які в першій половині ХІХ ст.. відрізняли себе від шляхти польських земель.

Позитивну оцінку отримала політична діяльність Я.Радзівіла в 1654-1657 рр. У його спробі перейти під протекцію Швеції, Ластовський вбачає прагнення позбавитися залежності від Польщі і, згодом, відновити політичну незалежність Білорусько-Литовської держави.

В. Ластовський докладно висвітлює антибілоруську та антинародну політику русифікації, відзначає значне погіршення матеріального становища селян, посиленні кріпацтва після переходу Білорусії під владу Росії.

В праці В. Ластовського "образ ворога" набрав вирішального значення в історії Білорусії. Цей образ він пов'язував у правлячими колами Польщі і Росії. Він не вживав його щодо всіх поляків та росіян як нації в цілому. Ластовський також вказував на "білоруський внесок" у ополячення. Він відзначав, що пояснення багатьох процесів в білоруській історії лише діями сусідніх держав некоректне. Слід враховувати такий чинник як байдужість білорусів до долі краю, незгуртованість, неповага самих до себе як представників самобутньої нації тощо.

Loading...

 
 

Цікаве