WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія исторії Польщі - Курсова робота

Історіографія исторії Польщі - Курсова робота

К. ТИМЕНЕЦЬКИЙ (1687-1966 рр.) - висловлював Іншу думку. В ХІІІ - ХV ст. вважав "періодом феодального впливу та утворення станів", визнавав дуже значний вплив феодального ладу на суспільство та державу. Стверджував, що внаслідок спротиву шляхти впливу феодалізму не відбулося повної феодалізації суспільства. Перебільшував значення зовнішніх впливів на оформлення в Польщі феодальних відносин. Намагався показати творчі сили народу, тісно пов'язував економічну проблематику з суспільною.

С. КУТШЕБА продовжував досліджувати історико-правові проблеми. В полеміці про феодалізм в Польщі його погляди були близькими до поглядів О. Бальцера. Одним з перших видав двотомну працю апологетичного характеру про відновлення польської державності в XX ст. в якій всі заслуги в цьому віддавав буржуазним партіям. Особливу увагу приділив процесу створення і функціонування державного апарату.

Ф. БУЯК продовжував дослідження економічної історії, зокрема причин економічного занепаду Речі Посполитої в ХVІ ст., проблем розвитку ремесел, торгівлі, колонізації, еміграції з Галичини, становище селян. Для його праць характерний детальний опис подій, насиченість фактичним матеріалом.

Я. РУТКОВСЬКИЙ (1886-1949 рр.) - один з провідних учених в галузі економічної історії Польщі. Він розпочав свою наукову діяльність щодо відновлення незалежності, вивчаючи аграрні відносини в ХVП-ХVШ ст., зокрема показав погіршення становища селян внаслідок розвитку пансько-фільваркової системи. Після 1918 року прагнув до узагальнень, створення теорій історичного розвитку Польщі. Висунув концепцію "економічної історії феодального ладу". В Польщі існував аграрний феодалізм подібний до західноєвропейського, його суть полягала в існуванні двох форм власності - верховної (панської) та селянської.

Верховний власник володів судовими та адміністративними функціями, правом встановлювати повинності на підданих, що дозволяло здійснювати перерозподіл прибутку селян на панську та власне селянську частини. Підготував фундаментальну двотомну "Економічну Історію Польщі", видану після ІІ світової війни. В центрі дослідження знаходилася сфера розподілу, яка розглядалась незалежно від виробництва. Ігнорував вплив соціальних рухів на розвиток суспільства.

Продовжувались дослідження політичної історії.

С. ЗАКШЕВСЬКИЙ в монографіях про Мешко І, Болеслава Хороброго прославляв культ сильної влади, підкреслював визначаючу роль видатних особистостей в історії.

В. КОНОПЧІНЬСЬКИЙ (1860-1952 рр) - вивчав політичне життя країни ХVШ ст., видав двотомник з історії Польщі ХІХ-ХХ ст. На перший план висував націю, з апологетичних позицій зображав діяльність шляхти, католицької церкви.

В. СОБЕСЬКИЙ в двотомнику "Історія Польщі", низці робіт з історії ХVІ-ХVП ст. абсолютизував шляхетську демократію, як наріжний камінь національної історії. Під нацією розумів лише шляхту.

До нових напрямків історіографії належало дослідження ВОЄННОЇ ІСТОРІЇ.

В. ТОКАЖ (1873-1937 рр.) - з позицій позитивізму, вивчав повстання 1794р., 1830-1831 рр. Детально реконструював події, доводив їх обумовленість внутрішніми та зовнішніми факторами, розумів зв'язок боротьби за незалежність з необхідністю суспільних змін.

Здійснювалися дослідження з ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ.

А. БРЮКНЕР (1856-1939 рр.), - праці були широковідомими в світі. Опублікував пам'ятки середньовічної культури. В чотиритомнику "Історія польської культури", двотомній "Старопольській енциклопедії досить повно та об'єктивно висвітлив історію польської культури, її зв'язки з культурами інших народів.

С. ЧАРНОВСЬКИЙ (1879-1937 рр.) - вивчав ідеологію соціальних рухів, з марксистських позицій характеризував реформацію та контрреволюцію. В праці "Культура" намагався виявити соціальні фактори розвитку культури.

Я. ПТАСЬНІК (1876-1930 рр.) - досліджував історію міст, зокрема історію матеріальної культури та моралі. Розрізняв в середньовічній культурі міську та лицарську.

САНАЦІЙНИЙ НАПРЯМОК в історіографії виник після перевороту 1926 р., тісно пов'язаний з офіційними колами. В центрі історичного процесу знаходилася "сильна особистість", досліджувались воєнні аспекти повстань XIX ст. та головним чином воєнна історія І світової та польсько-радянської 1920 р. воєн. Особлива увага приділялася ролі Ю. Пілсудського. Праці просякнуті русофобською та великодержавними настроями. Торкаючись проблем середньовіччя "санаційники" прикрашували діяльність королів-завойовників, вихваляли східну політику Речі Посполитої.

О. ГУРКА (1887-1955 рр.) - перебільшував заслуги краківської школи, причини занепаду Речі Посполитої вбачав у відсутності сильної влади.

В. ПОБУГ-МАЛІНОВСЬКИЙ - вихваляв заслуги пілсудчиків у відновлені незалежності Польщі.

В. ЛАНІНЬСЬКИЙ написав історію легіонів Польщі та біографію Ю. Пілсудського.

Одним з найвидатніших вчених цього періоду був М. ХАНДЕЛЬСМАН (1882-1945 рр.) - неопозитивіст. Працю "Історика" присвятив методологічним проблемам. Створив "соціопсихологічний метод". В історичному процесі діють не закони, а історичні тенденції розвитку. Історичні оцінки відносні, оскільки їх істинність пов'язана з рівнем розвитку науки і досконалістю методів наукового пізнання. Історична наука прагне до об'єктивних висновків, а історичні знання постійно збагачуються.

Зробив значний внесок у дослідження проблем польського середньовіччя. Вважав, що феодального ладу тотожного із західно - європейським у Польщі не було, але відбувалася феодалізація суспільства. Вивчаючи проблеми історії ХVШ - І половини XIX ст. Відкидав неоромантичне, апологетичне трактування національної історії.

В період між першою та другою світовими війнами були дослідники історії Польщі, які спиралися на марксистську методологію. До них належали декілька професійних істориків, які вивчали проблеми економічного та соціального розвитку. Н.ГОНСЬОРІВСЬКА - в своєму підручнику привернула увагу до проблеми історії промисловості.

І. ГРИНВАСЕР (1895-1943 рр.) детально дослідив місце аграрного питання в національно-визвольній боротьбі, показав, на відміну від попередників, боротьбу селян за землю.

М. МЕЛЬОX (1905-1941 рр.) - вивчав місце селянського питання у повстанні 1830-1831 рр., доводив, що боротьба селянства та шляхти відбувалася в різних напрямках.

Серед комуністів, слід відзначити Е. ПШИБИШЕВСЬКОГО (Ч. ЯСІНСЬКОГО) 1889-1940 рр.). Перебуваючи в еміграції в СРСР, видав низку праць, створених на архівних матеріалах, про повстання 1863-1864 рр. та революцію 1905-1907 рр. на польських землях.

В роки другої світової війни польська історична наука зазнала важких втрат. Наукові дослідження майже припинилися. Історичний матеріал широко використовувався в публіцистиці усіх напрямів руху Опору.

Після другої світової війни зміни політичного та соціально-економічного ладу відбилися на розвитку історичної науки.

Відбулися територіальні зміни. Внаслідок оптації населення Східної Галичини припинив існування львівський науковий центр. З поверненням західних земель постало завдання створення там центрів історичної науки.

Найважливішим був ідеологічний фактор. Прагнення встановлення в Польщі суспільства радянського зразка означало встановлення монополії марксистської ідеології в її сталінській інтерпретації з наступними змінами, внесеними радянськими комуністами. Проте опір цьому польського суспільства зумовив існування в країні певного плюралізму серед польських марксистів, відсутність абсолютизації офіційної доктрини в історичній науці. Для наукової громадськості були доступними видання польських закордонних наукових центрів із Заходу.

Свою роль відіграло наявність багатопартійної системи, великий вплив католицької церкви в суспільстві. Остання створила та опікувалась діяльністю наукового товариства "Пакс".

За роки народної Польщі було створено систему центрів наукових досліджень з історії при університетах, більше 10 центрів при Академії наук та керівних органах політичних партій, перш за все при ПОРП. Видавалось декілька десятків спеціалізованих історичних видань. Активно працювало історичне товариство, яке мало філії у всіх регіонах. Слід відзначити, що польським історикам вдалося уникнути провінціалізму. Абсолютно рівноцінними в науковому плані були історичні центри у Варшаві, Познані, Вроцлаві, Лодзі, Гданську, Торуні, Любліні. Багатопартійність у суспільстві спричинила велику увагу до проблем методології, зокрема проведення дискусій. Видавався спеціальний збірник з питань методології та історії - "Історик". В 1952 р. в конференції з проблем методології брали участь науковці з СРСР. Розглядалися проблеми періодизації польської історії, формування нації, історії робітничого руху. Було здійснено перевидання праць всіх значних польських істориків минулого. Проблематика історичних досліджень була різноманітною. Відразу після війни, науковці розпочали дослідження історії західних земель, з метою обґрунтування їх приналежності до Польської держави. В статтях та монографіях доводилося історичне право Польщі на Сілезію та Помор'я, піддавали критиці ягеллонську ідею - розвиток Польщі як східноєвропейської держави, що передбачала експансію на схід. Вказувалося на негативні наслідки цієї експансії для держави. В 60-80 роки були опубліковані узагальнюючі праці з історії західних земель: двотомник - "Історія Помор'я", тритомник "Історія Сілезії", двотомник "Історія Щеціна".

Loading...

 
 

Цікаве