WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історіографія исторії Польщі - Курсова робота

Історіографія исторії Польщі - Курсова робота

В ІІ третині XIX ст. центром польського інтелектуального життя став Краківський університет, при якому з 1816 р. існувало Краківське наукове товариство, бібліотека Осоліньських у Львові. На початку 50-х років XIX ст. створено товариство друзів наук в Познані.

І. ЛЕЛЕВЕЛЬ (1786-1861 рр.) - фундатор романтичного напрямку, професор Вільнюського університету до 1824 р., активний учасник національного руху та повстання 1830-1831 рр. Після поразки повстання жив в Парижі, згодом в Брюсселі, де створив найбільш цінні історичні праці. Вперше в польській історіографії сформулював поняття всесвітньої історії як історії всіх народів та держав, вказував на необхідність дослідження специфіки в розвитку різних народів.

Історію людства Лелевель розумів, як тривалий процес розвитку і удосконалення суспільства. Визначальну творчу роль він відводив народним масам, з діяльністю яких він пов'язував розквіт держав і народів.

В працях "Історика", "яким повинен бути історик" та інших розглядав методологічні питання. Підкреслював, що без розуміння минулого неможливо зрозуміти сучасність. Історія повинна служити сучасності, поглиблювати і розвивати суспільну свідомість, пробуджувати громадську активність.

Предмет історії - вивчення всіх сторін діяльності людини, мета - відновлення правди про минуле, спираючись на вірогідні джерела, завдання - виявлення відносин та зв'язків між подіями, їх причин та наслідків.

Історичний процес, на його думку, залежав від специфічного "національного духу", якихось "струменів культури" та інших духовних явищ, піднесення та занепад яких визначає долі народів. Процес історичного дослідження поділяв на три етапи: істеричну критику, "етіологіку" (встановлення причин і наслідків вчинків людей), історіографію (опис).

Історична критика має мету визначити вірогідність джерел. Лелевель першим в польській історичній науці опрацював наукові прийоми оцінки та критики джерел. Подальше завдання дослідника - поєднати в причинно-наслідковому зв'язку історичні факти і явища. Після цього їх слід описати, строго притримуючись історичної правди.

Польській історії присвячені праці: "Польща, що відроджується", "Порівняння двох повстань польського народу 1794 та 1830-1831 рр. ", чотиритомник "Польща середніх віків", двотомник "Історія Польщі", "Народи на слов'янських землях напередодні утворення Польщі" та інші.

В поняття народ Лелевель включав селянство та шляхту, їх взаємовідношення становили суть історії Польщі.

Походження польського "національного духу" шукав в стародавній історії слов'янських народів. Ідеалізував ті часи. Вважав, що існування в ті часи волі, рівності, відсутність монархії та свавілля сприяли утворенню слов'янського, а згодом польського "національного духу" з такими рисами як мужність, миролюбство. Ідеальний суспільний лад зіпсувала "західна цивілізація", що принесла римське право, католицьку церкву, феодалізм. З цього часу постійно боролись дві стихії - польська, слов'яно - республіканська та чужа, монархічно-феодальна. Поступова перевага монархізму, аристократизму, фанатизму спричинила до занепаду країни. Носій вічних ідеалів поляків - народ. Лелевель створив періодизацію історії Польщі, в основі якої було видалення "національного духу".

І період - 860 - 1139 рр. - епоха первісної аграрної демократії, народовладдя, яке змінило ранню слов'янську владу гмін. Виникає соціальна нерівність внаслідок виділення з селянської маси заможних господарів, а також внаслідок воєн, західних впливів і доби приватної власності землевласників - лехітів. Від них походить шляхта, яка поступово поставила у залежність від себе землеробів-кметів.

ІІ період - 1139-1374 р.р. - епоха "можновладдя", коли із шляхти виділилася аристократія - магнати, які сприйняли чужі звичаї, збільшувалися привілеї лехітів та посилення гноблення кметів. Чвари, лиха, народне горе збудили в шляхті "народний дух" і вона припинила сваволю магнатів.

ІІІ період - 1374-1607 р.р. - епоха "шляхетської влади гмін" внаслідок боротьби шляхти з магнатами. Важке становище селян Лелевель пояснює сприйняттям шляхтою чужих народу принципів аристократизму та католицизму.

ІV період - 1607-1795 р.р. - епоха "виродження шляхетської влади гмін" та посилення чужоземного впливу, насамперед німецького. Послабилися демократичні засади в країні, відбувся відхід від "національного духу".

V період - з 1795 р. - епоха відродження Польщі. Необхідно повернути суспільство до принципів первісної демократії, поширити свободи і рівність на весь народ, шляхом народного повстання встановити республіканський лад.

Причинами послаблення Польщі Лелевель вважав соціально-економічну та політичну структуру суспільства, нерозв'язаність селянського питання, загарбницьку політику сусідніх держав. Повстання 1794 р. та 1830-1831 рр. зазнали поразки через страх їх керівників народних мас.

Лелевель прославляв землеробський вигляд Польщі, як характерну рису слов'янського "національного духу", не надавав містам значної ролі в історії.

В своїх працях показав суттєві моменти формування класів, роль церкви та держави в зміцненні влади феодалів.

Послідовники Лелевеля прагнули пробуджувати національну свідомість поляків зображуючи історію в ідеальному вигляді, не чіпаючи соціальних проблем.

Е. МОРАЧЕВСЬКИЙ (1802-1855 рр.) - в дев'ятитомній "Історії Польської Речі Посполитої" реабілітував шляхетську республіку, як прояв традицій давнього народовладдя, головну причину послаблення Польщі вбачав в моральному занепаді шляхти.

К. ШАЙНОХА (1818-1868 рр), - медієвіст. В працях "доба Казиміра Великого", "Болеслав Хоробрий" протиставляв середню і дрібну шляхту магнатам, зображав шляхту у прикрашеному вигляді. В праці "Ляхітська основа Польщі" стверджував, що державний устрій полякам принесли ляхіти - нормани, розвивав ідеї "цивілізаторської місії" Польщі на Сході."

В. МАЦЕЙОВСЬКИЙ (1793-1883 рр.) в чотиритомнику "Історія слов'янського законодавства" вихваляв суспільний лад та звичаї стародавніх слов'ян і протиставляв їм християнські нововведення.

Праці цих авторів викликали гостру критику.

Е. ДЕМБОВСЬКИЙ (1822-1846 рр.) - один з керівників Краківського повстання 1846 р., належить до революційно-демократичного напрямку в історіографії. В працях "Зауваження про джерела історичних досліджень", "Декілька думок на погляд про розвиток історії та суспільного життя поляків" стверджував що історична наука повинна вивчати життя селян, ремісників, шляхти, а не королів. Причини занепаду країни - егоїстична політика шляхти та вельмож. В поняття народу виключав шляхту. Історію Польщі подавав як історію боротьби селян проти поміщиків як і всі інші події минулого. Процес розглядав як розвиток поняття свободи. Поділяв історію на п'ять епох: теократизм, абсолютизм, політична демократія, соціальна єдність, соціально - політична та моральна єдність, Зміна епох відбувається революційним шляхом.

К. ГОФФМАН (1798-1875 рр) - представник монархічного напрямку, критикував романтичну історіографію. В праці "Історія політичних реформ в стародавній Польщі" вважав причинами занепаду країни всевладдя шляхти, безсилля монархів та нерозвиненість міст. Виступав проти ідеалізації минулого.

В ІІ ПОЛОВИНІ XIX - НА ПОЧАТКУ XX СТ. В ПОЛЬСЬКІЙ ІСТОРИЧНІЙ НАУЦІ ПАНУВАЛА ФІЛОСОФІЯ ПОЗИТИВІЗМУ. Одночасно існували інші наукові напрямки.

В підросійській та піднімецькій частинах Польщі влада перешкоджала розвитку польської науки та культури. У Варшаві в 1881 р. було організовано приватний фонд-касу імені Мяновського, яка фінансувала наукові дослідження.

В підавстрійській Польщі діяли історичні кафедри в університетах Кракова та Львова. За ініціативою, створеної в 1878 році в Кракові Академії знань, відбувся І з'їзд польських істориків в 1880 р. Було опубліковано три серії історичних джерел, (51 том), видавалися монографії, збірники наукових праць, часописи. У Львові в 1886 р. польські історики створили Історичне товариство, почали видавати часопис. Здійснювалася підготовка спеціалістів - істориків. Провідними в цей період були краківська та варшавська наукові історичні школи.

Представниками краківської школи в певній мірі дотримувалися середньовічної шляхетської ідеології, католицького світогляду. Досліджували переважно проблеми політичної історії. Вони зробили значний внесок у вдосконалення методики досліджень, ввели до наукового обігу нові групи джерел та піднесли на більш високий рівень їх наукову критику.

Loading...

 
 

Цікаве