WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст. - Курсова робота

Соціально-економічний розвиток українських земель у XIX ст. - Курсова робота

2. Суспільні течії та рухи в Україні

У першій половині XIX ст. на фоні зростаючої кризи феодально-кріпацької системи зростала класова боротьба трудящих.

Посилення експлуатації селянства викликало протидію у пригнічених народних мас. У 1803 р. на Правобережжі відбулися масові виступи селян 24 сіл та містечок Черкаського повіту Київської губернії. Характерними рисами більшості з них були стихійність, неорганізованість, локальний характер дій, малочисельність учасників, сліпа віра в доброго царя тощо.

Під час Кримської війни виникла нова форма селянського руху, яка дістала назву "Київська козаччина". Поштовхом до його появи став царський маніфест 29 січня 1855 р. про створення державного ополчення. Незабаром цей документ обріс народними чутками про те, що всі, хто запишеться в ополчення стануть козаками і після участі у бойових діях одержать волю. "Київська козаччина" стала наймасовішим селянським рухом першої половини XIX ст. Він охопив понад 400 сіл, майже 180 тис. осіб і був придушений лише силою зброї.

Требі відмітити, що своєрідним феноменом у межах селянського руху були народні виступи під проводом Устима Кармалюка. Його боротьба з пануючим режимом та кріпосницькими порядками розпочалася ще у 1812 р. і відрізнялася тривалістю, інтенсивністю та безкомпромісністю. Кармалюка чотири рази заарештовували та засилали до Сибиру. Та він втікав і, повернувшись на рідне Поділля, знову розпочинав боротьбу, яка тривала протягом 23 років. За цей час у повстанському русі взяло участь майже 20 тис. осіб. Особливо активними були дії повстанців у 1830 – 1835 рр., коли селянський рух охопив не лише Поділля, але й частину Бессарабії та Київщини. Лише загибель лідера дала змогу владним стуктурам придушити цей виступ.

В Західній Україні дії австрійського уряду, спрямовані на посилення експлуатації селян, також зумовили зростання соціального напруження в суспільстві та відповідну реакцію селянських мас.

Продовжуючи славні традиції у 1810 – 1825 рр. розгорнувся активний рух опришків. Його лідерами у Східній Галичині були Ю. Оженюк, Д. Якимчук, П. Мельничук, а на Закарпатті – С. Товта, І. Кокоша та інші. У Північній Буковині найбільшим був виступ під проводом Л. Кобилиці у 1843 – 1844 рр. Повстанці відмовилися від пащини, самочинно переобрали сільську старшину, висунули вимогу вільного користування лісами та пасовиськами, ратували за відкриття українських шкіл. Лише за допомогою військ австрійському урядові вдалося придушити цей виступ.

У Закарпатті активність селянського руху особливо зросла у зв'язку з повстанням у Східній Словаччині. Стихійні "холерні бунти" прокотилися краєм у 1831 р. Масові заворушення охопили селян Ужанської та Березької жуп. Всього протягом першої половини XIX ст. відбулося 15 виступів, більшість з яких припинилася лише після втручання каральних загонів.

Важливо зазначити, що криза феодально-кріпосницької системи спричинила також виникнення декабристського руху в Росії. Війна 1812 р. привела до активного поширення західноєвропейських ідей, глибшого ознайомлення з соціальним та політичним досвідом Європи, зростанню серед дворянства відчуття власної гідності та значимості.

У 1816 р. в Петербурзі виникла дворянська таємна політична організація "Союз порятунку", яка ставила за мету шляхом воєнного державного перевороту встановити конституційну монархію та скасувати кріпосне право. Після її розпаду виникла нова таємна організація – "Союз благоденства" (1818 – 1821 рр.), яка налічувала у свої лавах понад 200 осіб.Центральні органи союзу перебували спочатку в Москві, а потім перемістилися до Петербурга. Організація мала також свої філії у провінції – "побічні управи", які діяли у Кишиневі, Тульчині, Полтаві та інших містах.

В цій організації не було єдності. Зокрема, члени Тульчинської управи на своєму засіданні в березні 1821 р. створили нову таємну організацію – "Південне товариство" на чолі з П. Пестелем. До її складу ввійшли С. Волконський, О. Барятинський, Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли та інші. У програмному документі товариства – "Руській правді" П. Пестеля ставилася мета – повалення самодержавства, скасування кріпосного права, демократизація суспільного ладу. Проте "Руська правда" бачила майбутню Росію виключно як єдину, унітарну неподільну державу, визнаючи право на самовизначення лише за польським народом.

Водночас в Україні діяла ще одна таємна організація – "Товариство об'єднаних слов'ян", яка була утворена братами Борисовими та Ю. Люблінським в Новограді-Волинському у 1823 р. У своїх планах члени товариства виходили за межі однієї держави і висували ідею визволення всіх слов'янських народів з-під гніту самовладдя та утоворення слов'янського федеративного союзу. У вересні 1825 р. ці два товариства об'єдналися.

Після невдалого повтання у Петербурзі у грудні 1825 р. члени "Південного товариства" С. Муравйов-Апостол та М. Бестужев-Рюмін підняли повстання Чернігівського піхотного полку на Київщині. Проте невдовзі і це повстання було придушено. Вузька соцальна база, недостатня рішучисть у вирішальні моменти, ідейні суперечки, неорганізованість дій тощо не дали змоги декабристам реалізувати свої задумки.

У 1830 р. українські землі опинилися у вирі революційних подій – у листопаді спалахнуло національно-визвольне повстання поляків проти режиму Російської імперії. Цей виступ був зумовлений активним наступом самодержавства на автономні прав Королівства польського, що виявлялося у поширенні на польську територію загальноімперських репресивно-поліцейських порядків, запровадженні цензури, активній боротьбі з ліберальною польською опозицією тощо. Польський рух розвивався переважно у національному руслі й мав на меті відновлення національної незалежності Польщі, але йому не вдалося консолідувати антиімперські сили.У вересні 1831 р. царські війська взяли Варшаву і придушили повстання.

Важливо зазначити, що в Західній Україні реформи Марії-Терези та Йосипа II сприяли пробудженню національного життя. Основним носієм національного відродження у цьому регіоні булро духовенство. У 1816 р. з ініціативи священика І. Могильницького у Перемишлі виникла перша в Галичині культурна-освітня організація – "Товариство священиків", навколо якого гуртувалося патріотично настроєне греко-католицьке духовенство. Товариство стало активним оборонцем прва українсько мови, поборником українізації шкільництва.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині став Львів. Саме тут виникла напівлегальне просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Його засновниками були троє студентів Львівського університету М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які активно виступили на захіст української мови. Члени товариства підготували до друку збірник "Зоря", які містив народні пісні, оригінальні товри гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Збірник було заборонено і почалося переслідування авторів. Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дністровая", більша частина екземплярів якої також була конфіскована.

Слід відмітити, що значення діяльності "Руської трійці" полягає в тому, що її члени визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Отже, суспільний рух у першій половині XIX ст. розгортався у руслі боротьби за соціальне та національне визволення. До нього залучалися нові сили різночинної інтелігенції. Революційні сили в Україні ґрунтувалися навколо геніального поета, талановитого художника і громадського діяча Т. Г. Шевченка (1814 – 1861 рр.).

Визначну роль у суспільно-політичному русі відіграло Кирило-Мефодіївське товариство (1846 – 1847 рр.), до складу якого входили М. Костомаров, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Гулак та ін. Ідеологія товариства була синтезом ідеї трьох рухів: української автономії, польського демократизму і російського декабризму в Україні. Головною метою своєї діяльності Кирило-Мефодіївське товариство вважало утвердження національно-державної незалежності України з демократичним ладом за зразком Сполучених Штатів Америки у конфедерації таких же незалежних слов'янських держав. Члени братства виступали за повалення царського самодержавства і ліквідацію кріпацтва в Російській імперії. Організація проіснувала трохи більше року. Навесні 1847 р. царські власті заарештували у Києві всіх 12 постійних членів товариства. Найтяжче покарали Т. Г. Шевченка, його заслали у Оренбурзькі степи рядовим солдатом з забороною писати і малювати.

Loading...

 
 

Цікаве