WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Інкорпорація України в державну структуру Російської і Австрійської Імперій - Курсова робота

Інкорпорація України в державну структуру Російської і Австрійської Імперій - Курсова робота

Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі також зазнали суттєвих змін. Австрійські Габсбурги стали володарями великої частини України площею понад 70 тис. кв. км з населенням понад 2,5 млн. осіб, з яких близько 2 млн. – складали українці.

Австрія дістала Галичину в стані занепаду. Війни, російська окупація довели країну до зубожіння. Міське населення занепало одночасно з занепадом торгівлі та промисловості. Селянство страждало під гнітом кріпацтва. Хліборобство мало екстенсивний характер. Ремісництво ледве животіло.

Галичина разом з частиною польських земель була виділена в окремий коронний край — "королівство Галіції і Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові. Східний кордон нового краю проліг по р. Збруч, яка стала більш на півтора століття символом розчленованості українського народу двома імперіями. В адміністративному відношенні "королівство" було поділено спочатку на 6 округів, до складу яких входило 59 дистриктів. У 1780 – 86 рр. було запроваджено новий поділ, згідно з яким налічувалось вже 18 округів, з них 12 становили українську частину краю — Східну Галичину. На чолі Галичини стояв губернатор, призначений Віднем.

Представник освіченого абсолютизму, імператор Йосиф II, намагаючись піднести господарське і духовне життя Галичини провів ряд реформ. Уже в 1774 р. було засновано народні школи трьох типів: однокласні, з навчанням українською мовою, трикласні та чотирикласні – з викладанням німецькою мовою. У 1784 р. у Львові створено університет з чотирма факультетами, а в 1787 р. відкрито окремий богословський факультет для українських студентів з викладанням українською мовою.

Треба знати, що австрійський уряд значну увагу приділив на впорядкування економічних та соціальних відносин. У 1782 році було видано наказ для Галичини, яким обмежувалося право панів над селянами: селяни дістали право одружуватися без згоди пана, віддавати дітей до шкіл, шукати заробітку де завгодно. Було введено також нове оподаткування – 70% прибутку з праці йшло селянинові, 18% – державі і 12% – панові. Нажаль, після смерті Йосифа II наступники його не дбали про долю селян. Все ж таки ці реформи багато зробили для морального піднесення українців, дали надію на краще життя, розбудили енергію для боротьби за майбутнє.

У 1774 р. Австрія прилучила до себе північну частину Молдавії з містами: Чернівцями, Серетом і Сугавою. Деякий час Буковина управлялася військовою владою, але у 1786 р. її приєднали до Галичини, і так перебувала вона до 1848 р., коли її відокремили в окрему провінцію.

З перших часів австрійської влади почалася інтенсивна імміграція до Буковини румунів із Молдавії та Семигороду. Вона сприяла тому, що в австрійців склалося уявлення, ніби Буковина взагалі є румунською країною (тут було 69% українців), в школах цього краю почали впроваджувати румунську мову. Все це мало негативні наслідки для українців.

У XVIII ст. для Закарпаття було добою відносного спокою. Правління Марії Терезії та Йосифа II позначилися пільгами для селян: у 1766 р. була обмежена панщина, а у 1785 р. – скасовано підданство селян. Проте, після смерті Йосифа II, його наступник Леопольд відновив кріпацтво. Посилення панщини викликало рух опришків, які громили поміщицькі садиби.

Разом з тим, треба підкреслити, що у багатонаціональній Австрійській імперії жодна нація не мала абсолютної більшості, тому жодна культура не могла стати пануючою (на відміну від Росії). Тому, захоплюючи нові землі, Габсбурги не змінювали традиційних форм влади на місцях. Це відбувалося тому, що імперія не хотіла провокувати опір і тому, що їй бракувало сильних і централізованих установ.

Зі встановленням у Західній Україні влади Австрійської імперії з'явилася така специфічна соціальна група як чиновники. Переважно німці або німецькомовні чехи, вони ніколи не були чисельною групою. Українці не мали доступу до політичної влади через відсутність дворянства. Українці лишалися також поза сфери торгівлі і промисловості. Шляхта складалася з поляків і наприкінці XVIII ст. становила 3,4 % провінції. Більшість західних українців складали селяни-кріпаки (панщина досягала 5-6 днів на тиждень). Виразну соціальну групу, яка наближалася до еліти, становило греко-католицьке духовенство.

Етнічний склад населення Західної України був доволі строкатим. Основну його масу становили українці, поряд з ними жили чималі етнічні групи поляків, румун, угорців, євреїв. Адміністративне поєднання етнічно змішаних територій згодом породило чимало складних проблем.

Отже, наприкінці XYIII ст. Україна знову була поділена між іноземними державами – Російською та Австрійською імперіями, що поглибило особливості політичного, соціально-економічного, культурного та релігійного розвитку її окремих регіонів. Більша частина українських земель знаходилася у складі Російської імперії.

Понятійний апарат

Інкорпорація — включення в свій склад, приєднання.

Малоросійський приказ – центральна установа Російської держави, створена у 1663 р. для контролю над діяльністю гетьманського уряду Лівобережної України (т.з. Гетьманщиною). Ліквідовано у 1722 р. Замість М.П. було створено Малоросійську колегію.

Малоросія – назва України в офіційних актах царської Росії та російській дворянській історіографії, яка відбивала великодержавну політику царизму.

Олешківська Січ – після зруйнування в 1709 р. Запорізької Січі і перемоги над шведами під Полтавою Петро І заборонив запорожцям селитися знову в Січі. Значна частина козаків з дозволу кримського хана в 1711 р. поселилася в урочищі Олешки на Кардашинському лимані Дніпра, де й утворила Січ, яка в літературі дістала назву Олешківської (проіснувала до 1734 р.). В цьому році царський уряд дав офіційний дозвіл на повернення запорожців у межі Російської держави. Була заснована нова Січ.

"Ревізька душа" – одиниця обліку податного населення Російської імперії у XVIIІ – першій половині ХІХ ст. Під час ревізій складалися т.з. ревізькі казки (списки). Особи внесені до ревізьких казок, діставали назву "ревізьких душ".

Слобідська Україна – історико-географічна область (XVII – XVIII ст.) у складі Російської держави. До С.У. входила територія теперішніх Харківської і частина Сумської, Донецької, Луганської, Воронезької, Курської областей. З 30-х років XVII ст. її почали заселяти українські селяни і козаки з Правобережжя та Лівобережжя. Українські переселенці засновували слободи (звідси назва "Слобідська Україна"). Були сформовані Острозький, Охтирський, Сумський, Харківський та Ізюмський (1685 р.) слобідські козацькі полки, які були підпорядковані царському урядові.

Література

  1. Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: 2008. – С. 128 – 145.

  1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр "Академія", 2009. – С. 105 – 147.

  1. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К.: Либідь, 2007. – С. 108 – 162.

  1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Наук. думка, 2008. – С. 146 – 223.

  1. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. – К.: Україна, 2009. – Т. 1. – С. 139 – 151.

  1. Історія України в особах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). – К.: Україна, 2009. – 479 с.

  1. Політична історія України: Посібник / За ред. В.І. Танцюри. – К.: Вид. центр "Академія", 2008. – С. 81 – 99.

  1. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 2007. –Т. 1. – С. 345 – 435.

Семененко В.И., Радченко А.А. История Украины. – Харьков: Торсинг, 2008. – С. 106 – 128

Loading...

 
 

Цікаве