WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Правобережні та західноукраїнські землі під іноземною владою - Курсова робота

Правобережні та західноукраїнські землі під іноземною владою - Курсова робота

Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилась до цього трактату. Створивши збройні союзи-конфедерації, шляхтичі виступили у "хрестовий похід" проти православних.

Для боротьби проти конфедератів царизм направив на Правобережжя військо. Місцеве українське населення сприйняло появу російських збройних формувань як допомогу у боротьбі проти офіційної польської влади. Блискавично рознеслася чутка про те, що нібито Катерина II видала "Золоту грамоту", в якій закликала селян до боротьби з польською шляхтою.

Найбільшого розмаху повстання набрали на Київщині й Брацлавщині. Тут діяло близько 30 загонів народних месників.

Центральною подією повстання 1768 р. був виступ під керівництвом М. Залізняка та І. Ґонти і взяття їхніми загонами Умані – міцної фортеці, однієї з ключових опорних точок польської шляхти у цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини.

Разом з тим, повстання стало поширюватися на Поділля, Східну Галичину і загрожувало перекинутись на Лівобережжя, Новоросійську губернію і на Запоріжжя. Це викликало тривогу як польського, так і російського уряду.

За таких умов царські війська виступили на боротьбу проти повстанців. Загін донських козаків 27 червня під Уманню оманою оточив повстанський табір, заарештував Ґонту й Залізняка та інших гайдамак. Решту загонів було розбито в боях в 1769 р.

Таким чином, незважаючи на поразку, гайдамацький рух мав велике історичне значення. Він завдав відчутного удару режиму в Польщі, розхитав феодально-кріпосницьку систему, стримав посилення соціального й національного гноблення, мав значний вплив на піднесення антифеодальної боротьби по всій Україні.

4. Західноукраїнські землі під чужоземним ярмом

На Галичині, Холмщині і Волині уже незабаром після Хмельниччині встановилося польське панування. За часу Руїни Галичина жила окремим життям від інших українських земель. Винятком були вияви прагнень політичної єдності, такі, як переговори Львівського єпископа Шумлянського з П. Дорошенком, таємні зносини з І. Мазепою.

Східна Галичина ділилася на два воєводства – Руське і Белзьке. Воєводства складалися з повітів. Магнати й шляхтичі примушували селян відробляти панщину 5–6 днів на тиждень, селяни також мусили виконувати ще різноманітні додаткові повинності – платити грошовий чинш, натуральну данину.

Крім того, селянин перебував у повній владі феодала, який міг його карати, втручатися в особисті справи, продавати, дарувати, як річ. Тяжким було й життя міського населення. Міщани платили на користь феодалів і держави численні податки, виконували повинності (підводну, сторожову, ремонтували фортеці та ін.).

Польський уряд гальмував розвиток торгівлі й ремесла в українських містах, що вело їх до застою та деградації.

Посилювалося також національне і релігійне гноблення українського населення. Так, за постановою польського сейму 1696 р. в судах і діловодстві в Галичині й на Поділлі запроваджувалася латинська мова. Православні шляхтичі були позбавлені права засідати в сенаті, займати будь-які урядові посади.

Важливо зазначити, що кріпосницька експлуатація й гноблення з боку польської шляхти зумовлювали зростання незадоволення й поширення боротьби проти своїх гнобителів. Так, у 30–40 роки XVIII ст. особливо широкого розмаху в Прикарпатті та на Північній Буковині набув рух опришків.

На чолі опришків у 1738–1745 рр. став Олекса Довбуш. Діючи невеликими загонами – по 20–30 чоловік, опришки нападали на панські маєтки, громили їх, роздавали панське майно селянам, знищували боргові розписки. Опришки мали широку підтримку і допомогу від селян і ремісників.

Після смерті Довбуша (загинув від кулі найманця 24 серпня 1745 р.) загони очолювали Василь Баюрак та Іван Бойчук.

Студенти повинні знати, що Північна Буковина в другій половині XVII ст. входила до складу Молдови, її населення терпіло гніт султанської Туреччини. Крім панщини й податків на користь українських, молдавських феодалів, селянам та міщанам доводилося платити данину й турецькому султанові.

Крім того, релігійний гніт набував форми переслідування християн з боку мусульманського духовництва.

Більша частина Закарпатської України в другій половині XVII ст. входила до складу Трансільванського (Семиградського) князівства, що перебувало у васальній залежності від Туреччини. На Закарпатті у той час жило 300 тис. українців, угорців, румунів і словаків. Стан селянства та міщан нічим не відрізнявся від стану селян Галичини та Буковини.

Таким чином, у другій половині XYII – XYIII ст. на Правобережжі та західноукраїнських землях, які знаходилися у складі іноземних держав, посилилилося соціальне, національне та релігійне гноблення українців. Це призвело до зростання соціального напруження та виникнення гайдамацького руху.

Понятійний апарат

Автокефалія (грецьк. autos – сам і kephal – голова) незалежна, самоврядна, православна церква.

Барська конфедерація – військово-політичне об'єднання частини польських панівних кіл, організоване в лютому 1768 р. в м. Барі на Поділля для боротьби проти впливу російського царизму на політику королівського уряду з метою збереження незалежних прав і привілеїв шляхти й католицької церкви. Б.К. почала свою діяльність з розправи над українським населенням Правобережної України. насильство шляхти викликали народні повстання – Коліївщину. Після розгрому шляхетських загонів російськими і польськими військами Б.К. у 1772 р. розпалася.

Геноцид – (грецьк. genos – рід і лат. caedo – вбиваю) – здійснювані владою масові переслідування, гоніння і навіть знищення певної національної, етнічної, расової, соціальної, культурної, релігійної спільноти.

Коднянська розправа 1768 р. – масове знищення учасників Коліївщини у містечку Кодні (тепер село Житомирської області). Керував К.Р. воєначальник польсько-шляхетського війська Й. Стемпковський, за наказом якого було страчено близько 3 тис. гайдамаків. Крім того, кожного десятого повстанця піддали "значкуванню" – відрубували праву руку і ліву ногу або ліву руку і праву ногу.

Колонізація – заселення вільної території на окраїнах власної країни; заснування поселень у залежній країні; перетворення незалежної країни на колонію шляхом військового, економічного та політичного поневолення її іншою країною.

Національно-визвольний рух – боротьба народів, спрямована на ліквідацію іноземного панування, іноземного гноблення і завоювання національної незалежності, реалізація пригноблюваного народу права на самовизначення, створення національної держави.

Сейм – станово-представницький орган за доби феодалізму в Чехії, Польсько-Литовській державі; верховний орган державної влади і законодавчий орган Польщі.

Література

  1. Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: 2008. – С. 128 – 145.

  1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр "Академія", 2009. – С. 105 – 147.

  1. Борисенко В.Й. Курс української історії. – К.: Либідь, 2007. – С. 108 – 162.

  1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Наук. думка, 2008. – С. 146 – 223.

  1. Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В.А. Смолія. – К.: Україна, 2009. – Т. 1. – С. 139 – 151.

  1. Історія України в особах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). – К.: Україна, 2009. – 479 с.

  1. Політична історія України: Посібник / За ред. В.І. Танцюри. – К.: Вид. центр "Академія", 2008. – С. 81 – 99.

  1. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 2007. – Т. 1. – С. 345 – 435.

9. Семененко В.И., Радченко А.А. История Украины. – Харьков: Торсинг, 2008. – С. 106 – 128

Loading...

 
 

Цікаве