WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політичний розвиток України в другій половині XVII ст - Курсова робота

Політичний розвиток України в другій половині XVII ст - Курсова робота

Потрапивши у пастку обставин, П. Дорошенко посилив протурецьку орієнтацію. Корсунська генеральна старшинська рада (березень 1669 р.) погоджується на офіційне прийняття турецького протекторату. Влітку 1672 р. Отаманська Порта почала воєнні дії проти Польщі. Правобережна Україна у черговий раз стала театром військових дій.

Треба звернути увагу на те, що авторитет гетьмана дедалі більше занепав, він втратив підтримку мас. У середині 1675 р. ситуація стала критичною, спроби знайти порозуміння з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчилися безрезультатно. В 1676 р. П. Дорошенко склав свої гетьманські повноваження. Ця подія була останнім актом Української національної революції, яка зазнала поразки.

Юрій Хмельницькийтретє гетьманування (1677–1681 рр.). Султанська Туреччина продовжувала загарбницьку політику щодо України. Намагаючись використати популярне ім'я Хмельницького, турецький уряд проголосив Юрія Хмельницького гетьманом і "Князем Малоросійської України". Після цього турецькі правителі організували в 1677 р. наступ 120-тисячного турецько-татарського війська на Україну. Але так званий перший Чигиринський похід закінчився невдало.

У 1678 р. велика турецька армія (200 тис. чол.) знову з'явилася на Україні, здобула та поруйнувала Чигирин, і місто перестало бути столицею козацтва.

Відводячи свої війська з України, турецький уряд залишив у м. Немирові на Брацлавщині з невеликими загонами турецько-татарських військ Юрія Хмельницького як "правителя України". Юрій з татарськими загонами нападав на українські міста й села, навіть на Лівобережжі, завдаючи великої шкоди населенню. Уманщина, Канівщина, Чигиринщина були перетворені на пустелю. Після відступу татар 1679 р. Юрій ще 2 роки жахав народ непосильними податками й здирствами. Зрозумівши нікчемність свого ставленика, турки у 1681 році відправили Юрія до Царгорода, а на його місце поставили молдавського господаря Дуку. У 1685 р. Ю. Хмельницького знову було призначено "гетьманом України", але через півроку він був страчений у Кам'янець-Подільському. Так скінчилося життя й політична кар'єра нещасного наступника славного Богдана.

Отже, на заключному етапі Української національної революції територіальний розкол України призвів до глибокої кризи та певної деморалізації суспільства. Ці катастрофічні процеси виявилися у відмові національної еліти від створення незалежної соборної України; намаганні гетьманів за будь-яку ціну втримати владу, їхній неспроможності консолідувати навколо себе значні сили для вирішення державних питань; відмові від активної участі в боротьбі значної частини заможного козацтва і старшини; домінуванні регіональних політичних інтересів над державними; залученні іноземних держав до вирішення внутрішніх проблем. Останньою спробою переломити хід подій, відновити територіальну єдність і повноцінну державність був час гетьманства П. Дорошенка.

3. Політика гетьманів Лівобережної України в період "Руїни" (І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович)

Розгляд цього питання слід почати з того, що на Лівобережжі політичне становище було також складним, постійно точилася боротьба за владу. Так, на Правобережжі гетьманом став П. Тетеря (1663 р.), на Лівобережжі наказним гетьманом став Яким Сомко, брат першої дружини Богдана Хмельницького. Але рядові козаки були проти нього і висунули свого кандидата – Василя Золотаренка. В 1663 р. в Ніжині зібралася "Чорна рада", яка обрала гетьманом кошового отамана Січі Івана Брюховецького, який обіцяв полегшити становище козаків, зменшити побори й обмежити загарбання старшиною земель.

Іван Брюховецький (1663–1668 рр.) – яскравий представник доби Руїни. Він був добрим промовцем, умів впливати на маси, був типовим демагогом. В політичних поглядах був палким прихильником Москви.

Треба підкреслити, що І. Брюховецький усіма силами захищав інтереси козацької старшини, сприяв посиленню експлуатації селян, міщан, рядових козаків. Оскільки це викликало незадоволення мас, гетьман для укріплення своєї влади вирішив міцніше спертися на царський уряд. З цією метою у 1665 р. він з групою старшини поїхав до Москви і підписав там з царським урядом нові "Московські статті", за якими залишилися тільки станові права козаків. Московські воєводи з військом мали право стояти у всіх містах Лівобережжя, всі податки перейшли до Москви, гетьман не мав права вести стосунки з іншими державами. Брюховецький просив навіть прислати митрополита з Москви. Йдучи назустріч домаганням козацької старшини, царський уряд пожалував Брюховецькому боярський титул, а старшині, що прибула з ним (500 старшин) – дворянство.

У 1666 році в Україну прибули московські урядовці і почали перепис селян і міщан для визначення розмірів податків. Посилювала гніт і козацька старшина. Спалахнули народні повстання. Переповнював чашу терпіння Андрусівський договір, укладений Москвою з Польщею 30 січня 1667 р. без представників з України, який юридичне закріпив поділ України на Лівобережну та Правобережну. В Україні почало ширитися загальне незадоволення проти московських порядків і гетьмана.

І. Брюховецький, щоб відвести удари від себе, вирішив змінити політичну орієнтацію. У 1668 р. він скликав раду старшин, на якій заявив, що єдиний порятунок – вигнати московських воєвод і просити протекції Туреччини. Султан на протекторат дав згоду. В червні 1668 р. у війську Брюховецького піднялося повстання, козаки убили гетьмана. П. Дорошенко був проголошений гетьманом обох боків Дніпра. Але й цей тріумф був недовгий: Дорошенко покинув Лівобережжя, де залишив наказним гетьманом Дем'яна Многогрішного (1668–1672 рр.). Тут доцільно розповісти, що у грудні 1668 р. в Новгород-Сіверському старшинська рада обрала Д. Многогрішного гетьманом Сіверським.

З дозволу царського уряду в березні 1669 р. в Глухові зібралася рада, яка підтвердила обрання Многогрішного гетьманом і схвалила нові так звані "Глухівські статті". В головних рисах вони повторювали Березневі статті 1654 р., але із значним обмеженням автономії Гетьманщини.

Д. Многогрішний намагався встановити порядок і спокій. Він приборкував повстання, боровся зі старшинською олігархією, сам призначав та змінював полковників, сотників, без суду їх карав, накладав податки на старшину, духівництво. Характеризуючи правління гетьмана, історик І. Холмський писав: "Завдяки йому Гетьманщина скінчила часи Руїни і ввійшла в новий період миру й добробуту".

Проте слід відмітити, що така політика Многогрішного викликала незадоволення старшини. У 1672 р. група старшин, звинувативши Многогрішного у зв'язках з Дорошенком і зраді Росії, відправила його до Москви. Царський уряд засудив Многогрішного і відправив на довічне заслання в Сибір.

Іван Самойлович (1672–1687 рр.).Після обрання І. Самойловича гетьманом (17 червня 1672 р.) були підтверджені Глухівські статті, а також були прийняті нові "Конотопські статті", кількістю 10, за якими посилювався вплив старшини на гетьмана та поглиблювалася автономія України.

Важливо зазначити, що І. Самойлович був людиною освіченою, з широким світоглядом, талановитим політиком і, безперечно, патріотом, що прагнув незалежної України, але в той же час умів добре ладити з Москвою. Він намагався повністю підпорядкувати своїй владі Запоріжжя.

У своїй соціальній політиці Самойлович робив все для збагачення й посилення влади козацьких старшин. Він роздавав старшинам землі, створив своєрідну гвардію – бунчукових товаришів, якими ставали діти старшин, що потім призначалися на військові й адміністративні посади. Державна влада набувала дедалі більш старшинського, аристократичного характеру, а сам гетьман дедалі частіше думав про спадковість гетьманства у його родині.

Loading...

 
 

Цікаве