WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Політичний розвиток України в другій половині XVII ст - Курсова робота

Політичний розвиток України в другій половині XVII ст - Курсова робота

Зміст

1. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький

2. Політика гетьманів Правобережної України в період "Руїни" (Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Юрій Хмельницький)

3. Політика гетьманів Лівобережної України в період "Руїни" (І. Брюховецький, Д. Многогрішний, І. Самойлович)

4. Іван Мазепа та оцінка його діяльності

5. Понятійний апарат

Література

1. Політичний розвиток України в другій половині XVII ст. Гетьмани Іван Виговський, Юрій Хмельницький

Розглядати це питання потрібно з того, що політичне становище і суспільні відносини в Україні на початку другої половини XVII ст. були складними. Незважаючи на приєднання України до Росії, тривалий час не припинялися напади на Україну польських шляхтичів, кримських татар, турків. Багато разів вони вдиралися в українські землі, несучи руйнування і смерть. Почав наступ проти української державності російській царський уряд. Гетьмани і козацькі старшини намагалися забезпечити незалежне існування Української держави і шукали шляхи для досягнення цієї мети.

Становище в Україні загострилися одразу ж після смерті Богдана Хмельницького. Ще за життя гетьмана козацька рада обрала наступником його сина Юрія Хмельницького. Але після смерті Богдана гетьманом став генеральний військовий писар Іван Виговський (1657–1659 рр.).

Слід зазначити, що у своїй внутрішній політиці Виговський проводив лінію на економічне й політичне зміцнення козацької старшини і православної шляхти. За короткий час гетьманства він роздав велику кількість земель монастирям, українській шляхті і козацькій старшині. Ця внутрішня політика не мала підтримки серед рядового козацтва і особливо Запоріжжя.

Для укріплення своєї влади І. Виговський у лютому 1658 р. скликав у Переяславі військову раду, яка підтвердила його вибір на гетьманство. Проте невдовзі полтавський полковник Мартин Пушкар і кошовий отаман Запорожжя Яків Барабаш підняли заколот проти Виговського. На боротьбу проти Виговського піднялись селяни, козаки.

Не маючи змоги спертись на козаків, Виговський почав наймати військо з числа кримських татар. Після ряду запеклих боїв в червні 1658 р. йому вдалося перемогти повстанські загони. Розгромивши народні повстання і зрозумівши, що у заколоті Пушкаря та Барабаша замішана Москва, Виговський почав боротьбу проти Росії з метою звільнення від московської влади.

16 вересня 1658 р. І. Виговський разом з частиною старшини уклав з представниками Польщі Гадяцький договір. За цим договором Україна виходила із складу Російської держави і поверталася в межі Речі Посполитої. Три воєводства – Київське, Брацлавське і Чернігівське – мали скласти так зване Велике князівство Руське, яке об'єднувалося з Литвою і Польщею на рівних правах.

Після підписання угоди Росія втрачала Україну. Це призвело до відновлення російсько-польської війни. Так, уже на початку 1659 р. розгорнулась війна між українськими і московськими військами. Московське 100-тисячне військо в червні 1659 р. під Конотопом було вщент розгромлено. Але І. Виговський не зміг скористатися з перемоги над російськими військами. Проти нього виступили народні маси і більшість козацької старшини. У другій половині вересня 1659 р. гетьман скликав військову раду в містечку Германівці на Київщині і склав булаву. Гетьманом знову був проголошений Юрій Хмельницький (1659–1663 рр.).

На козацькій раді в Переяславі (жовтень 1659 р.) в присутності царського воєводи князя Трубецького, було підтверджено приєднання України до Росії з посиленням влади царизму в Україні.

Варто підкреслити, що польські магнати й шляхтичі не хотіли примиритися з втратою України. Польський уряд у квітні 1660 р. почав наступ на Правобережну Україну. Проти польських військ виступили російська армія, але під Чудновом, на Житомирщині, вона зазнала поразки. Війська гетьмана Юрія були обложені біля Слободищ. Після трьох тижнів облоги він піддався впливу прибічників Польщі і уклав з представниками Польщі Слободищенський трактат, за яким Україна мала бути знову повернена під владу Польщі на умовах Гадяцької угоди (без пункту про "Руське князівство").

Але народні маси і основна частина козацької старшини не хотіла повернення України під владу Польщі і продовжувала проти неї боротьбу. Не здатний керувати подіями, оточений за пропольську політику ворожістю мас, Ю. Хмельницький у січні 1663 р. зрікся гетьманства і постригся в ченці.

Отже, студенти повинні знати, що молодий Хмельницький не зміг укріпити Україну та згуртувати Військо Запорізьке. Воно розкололося на два табори, що йшли протилежними шляхами й вели взаємну боротьбу. Лівобережжя було під гнітом Росії. В історії України почався тяжкий період – період "Руїни".

2. Політика гетьманів Правобережної України в період "Руїни" (Павло Тетеря, Петро Дорошенко, Юрій Хмельницький)

Після зречення від гетьманства Ю. Хмельницького на Правобережжі гетьманом був обраний Павло Тетеря (1663–1665 рр.), який служив інтересам шляхетської Польщі.

Але Лівобережжя й Запоріжжя не визнавали влади Тетері. Разом з тим, на Правобережжя стали повертатися польські шляхтичі і з допомогою Тетері поновлювали польські порядки, кріпосницький і національний гніт. Проти їхніх дій піднімалися народні повстання. Найбільшим було повстання 1663 р. у Поволоцькому, очолене полковником Іваном Поповичем. Повстанці громили шляхетські маєтки і знищували шляхтичів. Тетері й польським шляхтичам вдалося придушити повстання.

Слід відмітити, що польський уряд вирішив організувати похід на Лівобережжя, щоб повернути його від свою владу. Польським військам і частині правобережних козаків на чолі з Тетерею вдалося вдертися на Лівобережжя. Але в січні 1664 р. під Глуховом і в лютому 1664 р. під Новгород-Сіверським вони були розгромлені і втекли з Лівобережної України.

Крах польського походу, поява на Правобережжі запорожців і лівобережних козацьких полків дали новий поштовх розгортанню повстань. Уже в 1665 році повстання охопило всю Правобережну Україну. Польська влада фактично була ліквідована. Тетеря втік у Польщу.

Петро Дорошенко (1666–1676 рр.).Після зречення Тетері гетьманом за підтримки татар був проголошений сотник Степан Опара, але незабаром він був усунений, виданий полякам, які його розстріляли. Козацька Рада в січні 1666 р. в Чигирині обрала гетьманом П. Дорошенка. М.С. Грушевський характеризував його так: "чоловік великого духа, душею і тілом відданий визволенню України".

Доцільно сказати, що Дорошенко ставив своєю метою звільнити Україну від московської та польської влади і об'єднати її. Але здійсненню цієї мети заважали тогочасні несприятливі обставини: на самостійність України посягали сусіди – Польща, Туреччина, Росія. Дорошенко усвідомлював, що Україні одній не втриматися, що їй необхідна підтримка однієї з держав – Росії, але за умови, "щоб в усіх містах і правої і лівої сторони воєвод і царських ратних людей не було, щоб по містах скрізь управляли полковники та старшини козацькі...".

Оскільки російський уряд уже показав, що він хоче повністю підпорядкувати Україну своїй владі, Дорошенко вирішив об'єднати українські землі під зверхністю турецького султана і цим забезпечити незалежність української держави. Уже восени 1667 р. під тиском об'єднаних турецьких і козацьких військ польський король визнав суверенітет гетьманату на Правобережній Україні. Ці успіхи посилили протурецьку орієнтацію П. Дорошенка.

Треба зазначити, що, зміцнивши свої позиції, П. Дорошенко разом з військом перейшов на лівий берег Дніпра і після вбивства козаками І. Брюховецького у 1668 р. оголосив себе гетьманом усієї України. Мети було досягнуто, але цей успіх не міг бути тривалим, тому що надійшла звістка пор наступ польських військ на Брацлавщину, і гетьман відступив на Правобережжя.

У цей же час незацікавлені у зміцненні української державності татари підтримали претензії на гетьманську булаву П. Суховія, якого висунуло Запоріжжя. Ситуацію ще більше ускладнив наступ російських військ, внаслідок якого більша частина лівобережної старшини на чолі з Д. Многогрішним змушена була визнати верховенство царя.

Loading...

 
 

Цікаве