WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна під владою Літви і Польщі - Курсова робота

Україна під владою Літви і Польщі - Курсова робота

Разом з тим рішення унії свідчили про зростаючу дискримінацію православного населення. Так, тільки католики могли брати участь у великокняжій раді. Литовські феодали-католики на протилежність православним отримали право повністю розпоряджатися своїми земельними володіннями, займати державні посади. Католицька шляхта Королівства польського та Великого князівства Литовського були зрівняні в правах.

Належить підкреслити, що унія, забивши два клини між православними та католицькими феодалами, між православними народними масами і окатоличеною знаттю князівства Литовського, призвела в українських землях до глибокого розколу, посилення соціального та національно-релігійного гніту.

Після смерті Вітовта, коли на князівський трон у Литві сів Свидригайло, Ягайло з великим польським військом рушив у 1431 р. на Волинь. Чергове польсько-литовське протистояння закінчилося перемир'ям, за яким західне Поділля відходило до Польщі, а східне – залишалося під контролем Литви.

Отже, важливо зазначити, що завоювання українських земель супроводжувалося активною полонізацією: у Галичині було утворено три воєводства – Руське, Бєлзьке та Подільське. З 1434 р. в руських провінціях було запроваджено польське право, нав'язано польський адміністративний апарат, створено шляхетське самоуправління.

4. Соціально-економічний розвиток України у другій половині XIV – середині XVI ст.

Виходячи з того, що дана проблема не є складною, ми радимо студентам підготуватися за таким планом:

– стан сільського господарства та розвиток землеробства;

– розвиток ремесла та торгівлі;

– зростання великого феодального землеволодіння та основні його джерела;

– сільська община та широкомасштабний наступ феодалів на її територію та права;

– зміни у формах організації праці та перехід до панщинно-фільваркового господарства.

– активне формування станової організації українського суспільства;

– процес оформлення шляхти в привілейований стан;

– занепад авторитету православного духовенства та активне його витіснення католицьким;

– виділення в окрему соціальну верству міщанства та його неоднорідність;

– цехова організація українських міст та поширення в Україні Магдебурзького права;

– основні категорії феодально залежних селян (чиншові або данники, тяглі, службові);

– процес закріпачення українського селянства (Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр., "Устав на волоки" 1557 р., "артикули" Генріха Валуа 1573 р.

– формування нової соціальної верстви – українського козацтва.

5. Причини виникнення українського козацтва. Основні категорії козаків

Розглядаючи це питання, необхідно зазначити, що термін "козак" вперше згадується у Початковій монгольській хроніці (1240 р.). У перекладі з тюркських мов він означає "одинокий", "схильний до завоювання", "вільна людина". Пізніше у XIV ст. цей термін зустрічається у словнику половецької мови (1303 р.) та в додатку до грецького збірника житій святих "Синаксаря" (вжився у значенні "вартовий", "розбійник"). У розумінні "вільна людина", незалежна від феодала й уряду, це слово закріпилося в Україні.

Студенти повинні знати, що основними причинами утворення козацтва були ті соціально-політичні умови, які склалися на українських землях у другій половині ХV-ХVІ ст., коли Литва і Польща все більше обмежували автономію цих земель аж до ліквідації їхнього самоврядування. Ось ці умови:

соціальні – посилення феодальної експлуатації українського населення з боку магнатів, шляхти, оформлення кріпосної залежності селянина від феодала;

економічні – нестача власної орної землі, народна колонізація вільних земель Подніпров'я та Дикого поля (степів поза Дніпровськими порогами);

політичні – цілеспрямована політика польської прикордонної адміністрації поставити козацтво на службу для охорони південних рубежів від татарської небезпеки;

національно-стратегічні – політика колонізації українського населення та наступ католицької церкви на права православної.

Доцільно сказати, що джерелом, з якого формувалося козацтво, було місцеве подніпровське населення, що проживало на території Південної України і Середнього Подніпров'я, і втікачі – переважно селяни, із Західної і Південної України, які рятуючись від покріпачення, масами втікали в ці вільні місця.

Козаки проживали на хуторах і в містах Корсунь, Канів, Черкаси, Чигирин. Основними заняттями козаків були полювання, рибальство, бджільництво, скотарство, згодом і землеробство.

Треба визначити, що козацтво як соціальна верства не було однорідним: запорізьке (низове) козацтво – козаки, які проживали в пониззі Дніпра в межах військово-політичної організації Запорізької Січі; реєстрове козацтво – заможні, привілейовані козаки, які перебували на державній службі в Речі Посполитій; нереєстрове козацтво, яке виникло внаслідок самовільного "покозачення" і не маючи офіційно визначеного статусу, вело козацький спосіб життя у прикордонних районах.

Таким чином, протягом XV–XVI ст. у суспільстві сформувалася нова соціальна верства – козацтво, яка виникла як опозиція, як виклик існуючій системі, як нова еліта, що небезпідставно претендувала на роль політичного лідера і владу.

6. Понятійний апарат

Васал – (лат. vascus – слуга) – феодал (у середньовічній Західній Європі), який одержував земельне володіння від могутнішого феодала-сеньйора і був залежним від нього.

Васальна залежність – форма підлеглості нижчого соціального стану стосовно вищого, підкореної країни щодо країни-завойовниці.

Городові козаки – частина українського козацтва, яке проживало не на Січі, а у волостях або містах – землях, що були під владою місцевої адміністрації Великого князівства Литовського. Назва козацького стану у XVII –XVIII ст., до якого належали особи, внесені до козацьких списків (компутів).

Експансія – (лат. expansio – розширення, розповсюдження) – розширення сфери впливу держав, громадських груп, організацій, здійснюване насильницькими або іншими подібними засобами.

Литовський статут – кодекс середньовічного права Великого князівства Литовського, що діяв на захоплених ним українських землях в XVI– першій половині XIX ст. Статут був складений на основі великокнязівських привілеїв, жалуваних грамот, судебника Казимира 1468 р., польських законодавчих актів та інших юридичних документів. Він видавався в трьох редакціях – 1529, 1566, 1588 рр.

Магдебурзьке право – феодальне міське право, що склалося в XIII ст. у німецькому місті Магдебурзі. Воно передбачало міське самоврядування, надання містам податкового і судового імунітету, права власності на землю, привілеїв у сфері ремесла і торгівлі, а також звільнення мешканців міст від більшості повинностей.

Реєстрові козаки – частина українських козаків, узятих урядом Речі Посполитої на військову службу і внесених в особливий список (реєстр).

Службові селяни – ремісники, бортники, рибалки, конюхи, ловчі, які обслуговували двір феодала. Вони об'єднувалися в сотні, якими керував сотник, і, крім виконання основної спеціальної служби, залучалися до відбування панщини та сплачували данину.

Тяглі селяни – володіли власною тягловою силою, на якій працювали на землі пана (панщина). Крім того вони сплачували грошові та натуральні податки на користь пана та держави, виконували державні повинності (підвідну, ремонт замків, будування мостів, прокладання шляхів тощо).

Унія – (пізньолат. unio – єдність, об'єднання) – об'єднання, союз держав під владою одного монарха.

Фільварки – багатогалузеві господарчі комплекси, що базувалися на щотижневій на панщинній праці залежних селян, були орієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча і зберігали значні риси натурального господарства.

Чиншові селяни, або данники – це особисто вільні та економічно незалежні селяни-общинники. Вони працювали на власній землі, сплачували феодалам натуральну (мед, збіжжя, птиця, шкіра та ін.) й грошову ренту (чинш). Ці селяни зустрічались там, де пани не потребували барщини на їхні землі. З ростом фільваркової системи ця категорія селянства зникла.

Література

1. Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: Маяк, 2008. – С.6-15.

2. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. – К.: Видавничий центр "Академія", 2009. – С. 9 – 40.

3. Давня історія України: Навч. посібник: У 2 кн./ Толочко П.П. – К.: Либідь, 2009. – Кн.1. – 240 с.

4. Історія України. Нове бачення: у 2 т./ За ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 2007. – Т. 1. – С. 5 – 39.

5. Історія України. Курс лекцій: у 2-х кн.: Навч. посібник / Мельник Л. Г, Верстюк В. Ф., Демченко Н. В. та ін. – К.: Либідь, 2008. – Кн. 1. – С. 5 – 34.

6. Кормич Л.І., Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів до 21 століття – Харків: Одіссей, 2008. – С.28-53.

7. Лановик Б.Д., Матейко Р.М., Матисякевич З.М. Історія України. - К.: Знання, 2006. – С.152-226.

Loading...

 
 

Цікаве