WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Основні етапи історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Основні етапи історії Київської Русі та Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

2

Зміст

1.Соціально-економічні і політичні передумови утворення Давньоруської держави

2. Основні етапи історії Київської Русі

3. Державний лад Київської Русі

4. Галицько-Волинське князівство та його історичне значення

5. Понятійний апарат

Література

1. Соціально-економічні і політичні передумови утворення Давньоруської держави

Понад одинадцять століть тому східні слов'яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам'ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших культурних, розвинених економічно і політично, сильніших держав середньовіччя. На величезній території від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили витривалі, хоробрі й мужні русичі.

Вивчаючи цю тему в цілому й зокрема першу проблему, необхідно виходити з того, що поява Давньоруської держави у IX ст. на теренах Східної Європи – результат взаємодії різноманітних факторів і чинників у всіх сферах не тільки тогочасного суспільного життя, а й сивої давнини.

Соціально-економічна сфера. Система господарства східних слов'ян базувалась головним чином на землеробстві, допоміжну роль відігравали розвинуте скотарство та сільські промисли. У VII–IX ст. значно удосконалилася техніка землеробства – з'явилися і поширювалися залізні знаряддя праці: серпи, наральники, мотики, ручні жорна. Збільшився асортимент вирощуваних злаків – пшениця, жито, ячмінь, овес.

Варто підкреслити, що удосконалення землеробських знарядь, підвищення продуктивності праці, зростання виробництва додаткового продукту сприяли кардинальним змінам у соціальній сфері:

– спільні ділянки землі і плоди праці почали переходити у власність окремих сімей;

– розпадалися родові патріархальні зв'язки і відбувався процес переходу до сусідської територіальної общини;

– відбулися соціальне розшарування, розклад родоплемінного ладу, формування феодальної системи;

– землевласники перетворилися на феодалів, а вільні общинники трансформувалися на феодально залежне населення, що створило передумови для активного державотворчого процесу.

У IV– VII ст. у східних слов'ян швидкими темпами розвивалися ремесла – залізообробне, ювелірне, гончарне та ін. Прогресивні зміни у розвитку ремесла зумовили поглиблення суспільного поділу праці, обміну між общинами, так і в середині общин, що сприяло активізації торгівлі та виникненню і зростанню постійних поселень – "градів", де відбувався міжобщинний обмін.

Розширилася також зовнішня торгівля, що, з одного боку, збагачувало родоплемінну знать, посилювало диференціацію суспільства; з іншого боку, надзвичайно гостро поставило питання про захист важливих торговельних шляхів. До того ж торгівля сприяла державотворчому процесу.

Політична сфера. Розглядаючи це питання, необхідно зазначити, щов VIІІ–IХ ст. набрав силу процес об'єднання окремих слов'янських племен та їх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникали перші державні утворення – племінні князівства та їх федерації: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) та Артанія (Причорноморська і Приазовська Русь, існує думка, що то була Ростово-Суздальська земля).

Куявія стала тим територіальним і політичним ядром, навколо якого зросла Давньоруська держава. Глибокі зміни у суспільному житті, що відбулися в VII–IX ст., сприяли становленню державних структур у східних слов'ян.

Роль народних зборів поступово занепала і на перший план у політичному житті вийшла князівська влада (спочатку виборна, а пізніше – спадкова). Дружина з часом перетворилася на своєрідний орган публічної влади. Прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.

Треба звернути увагу студентів на те, що протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберегла спільні риси: слов'янські поселення, житло, поховальні обряди, ліпна кераміка були однотипні. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий ґрунт для консолідації слов'ян. Нарешті, державотворчому процесу активно сприяли і зовнішні фактори такі, як постійна загроза з боку Хазарського каганату та інших народів.

2. Основні етапи історії Київської Русі

Починати відповідь на це питання слід з того, що процес утворення держави не може бути одномиттєвим актом. Це тривалий процес, який складається з певних фаз і стадій. Історію Київської Русі можна поділити на три етапи.

Iетап – виникнення і становленняДавньоруськоїдержави (кінець IX – кінець X ст.).

Цей етап пов'язаний з правлінням князів Діра та Аскольда (загинув близько 882 р.), Олега (882 – 912 рр.), Ігоря (912 – 945 рр.), Святослава (969 – 972 рр.) та регентством княгині Ольги (945 – 969 рр.).

Характерними рисами першого етапу були:

– захоплення Олегом влади у Києві в 882 р. та об'єднання Північної та Південної Русі, що стало основою виникнення загальноруської держави;

– зосередження уваги та сил держави не на внутрішній, а на зовнішній політиці;

– активне розширення державних кордонів та слабкість великокнязівської влади, що не була ще чітко організованою та централізованою;

– формування системи васально-ієрархічних відносин (зросла влада князя і княжої дружини, яка виділилася у панівний прошарок і фактично склала основу своєрідного адміністративного апарату; утворилися різні групи феодально залежних селян: смерди, закупи, рядовичі, холопи, челядь);

– воєнне протистояння з Візантією (кожен з руських князів цього періоду вважав за необхідне організувати декілька походів на Візантію, княгиня Ольга у 965 р. першою відвідала Константинополі з мирними намірами);

– наростання небезпеки з боку кочівників (ослаблення Хазарського каганату після успішних походів Святослава у 965 і 968 рр. відкрило шлях на Русь кочовим народам, зокрема печенігам).

II етап – розквіту і піднесення Київської Русі (кінець X – середина XI ст.).

Він припадає на час князювання Володимира Великого (980 – 1015 рр.) та Ярослава Мудрого (1019 – 1054 рр.).

Характерні риси цього етапу:

– завершення процесу формування території Київської Русі;

– перенесення уваги князівської влади з проблеми завоювання земель на проблему їхнього освоєння та втримання під контролем;

– посилення централізації влади;

– активна реформаторська діяльність великих князів (судова, адміністративна, війська реформи);

– невдала спроба реформування язичництва, офіційне запровадження та поширення державної консолідуючої ідеології – християнства;

– поява писаного кодифікованого права ("Руська Правда" – перший кодекс права на Русі);

– активізація міжнародних контактів, численні шлюби членів сім'ї Ярослава Мудрого з представниками правлячих династій Заходу;

– зростання цивілізованості держави, розквіт давньоруської культури.

III етап – політичної роздрібненості (кінець XI – середина XIII ст.).Характерні риси цього етапу:

– посилення чвар та міжусобиць (після смерті Ярослава Мудрого протистояння та суперечки за Київський стіл набули загрозливого характеру);

– втрата політичної єдності, посилення відцентрових тенденцій,

– зародження індивідуальної земельної власності;

– спроба відновлення державної єдності (князювання Володимира Мономаха (1113 – 1125 рр.); після смерті Мономаха його синові Мстиславу лише на короткий час вдалося підтримати єдність руських земель);

– прогресуюче наростання зовнішньої загрози, що врешті-решт призвело до встановлення монголо-татарського іга.

Студенти повинні знати, що у XII ст. утворилося 15 князівств (земель), серед них шість були на території сучасної України: Київське, Галицьке, Володимиро-Волинське, Чернігівсько-Сіверське, Переяславське, Турово-Пінське. Треба підкреслити, що у цю добу роздробленість набула рис стійкої, прогресуючої тенденції. На початку XIII ст. кількість князівств досягла 50, а у XIV ст. – 250.

Феодальну роздрібненість спричинила низка чинників:

– великі простори держави та етнічна неоднорідність населення;

– зростання великого феодального землеволодіння;

– відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади;

– зміна торгівельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі;

– посилення нападів степових кочівників (печенігів, половців, татар).

Важливо зазначити, що за своєю суттю роздрібненість Київської Русі була перехідним періодом від ранньофеодальної держави до зрілого феодального суспільства. В цей перехідний період завершилося формування усіх основних рис та інститутів феодалізму (основних прав феодалів, повинностей селян, системи феодально-станової ієрархії тощо), тільки не в рамках однієї держави, а лише в рамках окремих феодальних вотчин та князівств.

Феодальна роздрібненість була закономірним і більш високим етапом у розвитку феодальної держави, ніж ранньофеодальна Київська Русь, тому що сприяла зростанню виробничих сил і більш гнучко захищала інтереси пануючого класу (одна з основних функцій держави). Разом з тим треба підкреслити, що феодальна роздрібненість зменшила обороноздатність країни, що в умовах посилення монголо-татарської Орди призвело до трагедії руських земель.

3. Державний лад Київської Русі

Важливо зазначити, що за своїм політичним устроєм Київська Русь являла собою ранньофеодальну державу у формі монархії (з елементами демократизму). На чолі держави стояв великий князь київський. До органів влади належали також боярська рада, народне віче.

Компетенція і влада великого князя були необмежені. В його руках перебувала законодавча, виконавча, адміністративно-судова та військова влада. Князю належала ініціатива походів та їхня організація. Він очолював адміністрацію і суд, мав право приймати нові закони, змінювати старі. Князь збирав податки з населення, судові збори та кримінальні штрафи. Він проводив зовнішню політику, був обов'язковим опікуном церкви.

При великому князі сформувалась рада найближчих князів і бояр – боярська (князівська) рада. До її складу входили представники старшої дружини, пізніше – знатні бояри, представники духовної знаті, іноді – представники верхівки міст ("старці гродські"). На раді обговорювалися переважно питання війни і миру, порядок зайняття столів, законодавства.

Loading...

 
 

Цікаве