WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Зародження людської цивілізації на Україні - Курсова робота

Зародження людської цивілізації на Україні - Курсова робота

Слід звернути увагу на те, в V ст. до н.е. під впливом торговельно-економічних, військових і політичних чинників патріархально-родовий скіфський племінний союз перетворився в державу на чолі з царем. Існувало рабство. В основі системи управління скіфським суспільством лежала так звана "варварська демократія". Найбільшого розквіту Скіфія досягла в ІV ст. до н.е., під час правління царя Атея.

Занепад могутньої скіфської держави розпочався в ІІІ ст. до н.е., що було пов'язано з появою тут нових кочових племен – сарматів. Певний час Мала Скіфія, столицею якої був Неаполь, ще існувала в степах Кримського півострова. На завершення слід зауважити, що скіфи створили дуже самобутню культуру, найяскравішими виявами якої були царські кургани (Чортомлик, Куль-Оба та ін.), скіфський тип зброї, "звіриний стиль" в образотворчому мистецтві та специфічна зброя верхових коней.

Сармати. У III ст. до н.е. із сходу, з-за Дону прийшли нові кочові скотарські іраномовні племена – сармати. Вони панували майже 600 років – до III ст. н.е. Сармати становили не єдине однорідне плем'я, а слабо пов'язаний союз споріднених і часто ворогуючих між собою племен, таких як язиги, роксоланитаалани. Ці племена займалися переважно кочовим скотарством та грабіжницькими війнами. Сарматське суспільство перебувало на перехідному етапі від родоплемінних відносин до ранньокласових, але завершити цей перехід створенням власної держави сарматам так і не вдалося.

Варто підкреслити, що на відміну від скіфського суспільства, у сарматів велику роль відігравали жінки, що було проявом матріархальних пережитків. Столиця сарматів – місто Танаїс, розташована на р. Дон, була і важливим торговельним центром.

З часом частина сарматського населення була асимільована місцевими слов'янськими племенами. Одне із сарматських племен – алани, утворили союз, який досягав до Аральського моря. Вони жили переважно між Дніпром та Міусом. Розбиті гунами, алани поділилися на окремі групи, одна з яких оселилася в Криму. Багато аланів мешкало між Сіверським Дінцем та Доном, де залишилися їхні могильники. В Донецькій області сарматське поховання розкопано на окраїні села Черевського Тельмановського району. Сарматська культура генетично була близькою до скіфської, але не перевершила її досягнень. Однак слід відзначити, що у військовій справі сармати суттєво випередили не тільки скіфів, а й інші народи. Сарматська модель важкоозброєної кінноти внаслідок Великого переселення народів потрапила у Європу і суттєво вплинула на формування озброєння середньовічного лицарства.

3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

Розглядати цю проблему треба з того, що у VIII-VI ст. до н.е. в рамках "Великої грецької колонізації" у Північному Причорномор'ї виникли грецькі поселення. Першим грецьким поселенням на півдні України було містечко Борисфеніда, засноване у VII ст. до н.е. на острові Березань. За ним у Буго-Дністровському лимані з'явилося місто Ольвія(з грецької мови – "щаслива"). Згодом виникли Тіра, Ніконій, Херсонес,Феодосія та ін. На сході Криму в 480 р. до н.е. постало Боспорське царство з містами Пантікапей, Фанагорія, Тірітака та ін.

Родоначальниками грецьких міст-держав у Північному Причорномор'ї були насамперед вихідці з Мілета та Гераклеї Понтійської, хоча певну роль відіграли й переселенці з Ефеса, Теоса та ін. Слід зазначити, що основними осередками античної цивілізації в Причорномор'ї стали райони Дніпро-Бузького та Дністровського лиманів, Південно-Західний Крим, Керченський і Таманський півострови.

Варто підкреслити, що елліни-колоністи привезли з собою на нові землі і свій суспільно-політичний устрій. Грецька колонія складалася із центру – поліса та сільськогосподарських округів, розташованих навколо міста (хори). Поліси були рабовласницькими, демократичними (або аристократичними) республіками, які мали свою законодавчу (народні збори), виконавчу (колегії та магістрати) і судову владу. Проте колонізаційна хвиля принесла в Північне Причорномор'я не тільки республіканську форму правління. У 480 р. до н.е. на Керченському та Таманському півостровах під впливом монархічний традицій Персії виникає Боспорське царство.

Греки-колоністи займались землеробством, скотарством, виноградарством, рибним промислом, добуванням солі. Розвивалися ремесла: металургія, ткацтво, виготовлення кераміки, ювелірних виробів та ін. Важливе значення мала торгівля з Грецією та місцевими племенами. V – ІІІ ст.ст. до н.е. були часом найбільшої самостійності та розквіту грецьких колоній. Скіфська знать поріднювалася з греками, іноді приймала грецьку віру. Антична цивілізація помітно вплинула на економічний, культурний і політичний розвиток Скіфії, прискорила створення її державності.

Студенти повинні знати, що сучасні дослідники поділяють майже тисячолітню історію осередків античної цивілізації в Північному Причорномор'ї на два періоди:

І. Грецький період (друга половина VII – середина І ст. до н.е.). Характерними рисами цієї доби були: виникнення й становлення міст-держав та Боспорського царства; тісні зв'язки з материковою Грецією; переважання в житті колоністів елліністичних традицій; започаткування карбування монет; перетворення колоній у центри посередницької торгівлі між Елладою і варварським світом; відносно мирне співіснування з місцевим населенням.

ІІ. Римський період (середина І ст. до н.е. – ІV ст. н.е.). Війни понтійського царя Мітрідата VІ Євпатора проти Риму стали поворотним моментом у житті міст-держав Північного Причорномор'я. Розпочалася прогресуюча втрата полісами політичної незалежності. Основними тенденціями та характерними ознаками цієї доби були: нестабільність воєнно-політичної ситуації; поступова переорієнтація на Римську імперію; входження частини міст до складу римської провінції Нижньої Мезії; варваризація населення полісів; натуралізація господарства; безперервні вторгнення кочових племен; занепад міст-держав.

У другій половині III ст. навали кочовиків, зокрема готів, фактично знищили сільські округи – основну економічну базу грецьких колоній. Майже усі античні держави остаточно припинили своє існування у 70-х рр. IV ст. під ударами гунів. Вижили тільки Херсонес і Пантікапей, які згодом увійшли до складу Візантії.

Треба підкреслити, що тисячолітня історія античної цивілізації в Північному Причорномор'ї мала важливі наслідки. Велике значення для процесу державотворення сусідніх народів мав демократичний полісний устрій. Місцеве населення познайомилося з прогресивними технологіями землеробства і ремесла, було залучено до товарно-грошових відносин. Виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я, різнобічні контакти племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури.

На завершення слід відзначити, що у своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії – Візантії.

4. Етногенез і розвиток східних слов'ян

Розглядати цю проблему треба з того, що у вітчизняній історичній науці однією з центральних є проблема походження слов'ян (етногенез). Слід проаналізувати основні кілька концепцій слов'янського етногенезу.

Перша з них – дунайськабула висунута ще Нестором-літописцем, за якою слов'яни прийшли із-за Дунаю. У своїй "Повісті минулих літ" він писав: "По довгих же часах сіли слов'яни на Дунаю...". Дунайська концепція протягом XIII – XY ст. була домінуючою у працях польських і чеських хроністів. Прихильниками цієї теорії були також відомі російські історики XIX ст. С. Соловйов, М. Погодін, В. Ключевський. У добу середньовіччя з'явилася ще одна концепція слов'янського етногензу – скіфо-сарматська або азіатська, яка була викладена на сторінках Баварської хроніки (XI ст.). Проте ці гіпотези не мали серйозного наукового обгрунтування.

На початку XIX ст. вчені помітно розширили базу своїх досліджень. Поступово було локалізовано місцезнаходження давніх слов'ян: вони розташовувалися десь між балтами, германцями та іранцями. Праця відомого чеського славіста Л. Нідерле "Слов'янські старожитності" (1902 р.) започаткувала вісло-дністровську концепцію походження слов'ян. Відповідно до цієї концепції ще у II тис. до н.е. існувала балто-слов'янська спільність. Саме після її розпаду у ході розселення і виникли слов'яни, прабатьківщиною яких був широкий ареал між Віслою і Дністром, а центром правічних слов'янських земель – Волинь.

Loading...

 
 

Цікаве