WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Переяславська рада - Курсова робота

Переяславська рада - Курсова робота

Відновленням Україною 1991 року незалежності й суверенітету завершено черговий етап у формуванні та житті Українського народу. Попри багатовікові намагання різних сусідів денаціоналізувати й асимілювати Україну, а також незважаючи на важкі історичні випробування, що випали на її долю, Українська держава продовжує існувати й розвиватися. Значні складнощі нинішнього процесу становлення української політичної нації та Української держави не в останню чергу спричинені соціально-економічною та культурно-релігійною імперською політикою впродовж XVII - XX ст.

Сьогоднішня Україна, як і Росія, переживає складний і найбільш відповідальний період у своїй історії - період переходу від тоталітаризму до суспільства, що базується на принципах демократії та ринкової економіки. Це водночас і період подолання самоізоляції, інтеграції країни у структури сучасного цивілізаційного процесу, у світове співтовариство демократичних держав. Мабуть, жодна з країн світу, як наша держава, не зацікавлена такою мірою в успіхах Росії на цьому шляху. Ми об'єктивно зацікавлені у відродженні великої демократичної Росії. Україна і Росія як дві сусідні суверенні держави, держави, що мають багато спільного в історичній долі своїх народів, завжди були і залишатимуться залежними одна від одної. Ця обопільна залежність значною мірою детермінує наш суспільний прогрес і у майбутньому: успіхи у розбудові демократичної Росії - це водночас і важливий чинник демократизації України. Саме такі відносини відкривають для нас найширші можливості державного та національного самоутвердження, реалізації визначального завдання стратегії нашого розвитку - євроінтеграційного курсу України.

Український та російський народи поєднує довгий спільний історичний шлях, на якому була не тільки експансія і гноблення, але й взаємодопомога та спільно пережиті драматичні події. Тому трагічні для української державності та народу наслідки Переяславської ради не слід розглядати як підставу для антиросійських настроїв в українському суспільстві. Росія - потужна світова держава і сусід України, тому вона є важливим політичним та економічним партнером Української держави, а російський народ є етнокультурно близьким українському. Однак, як засвідчує історія, політична та економічна доцільність завжди були, є і будуть для Росії (і мають стати для України) сильнішими за будь-які "братні" почуття, як це і продемонстрували історичні уроки Переяслава. Нині, маючи власну державу, Україна мусить повною мірою використати державотворчий потенціал свого народу, скористатися своїми геополітичними та геоекономічними перевагами виключно за критерієм власних національних інтересів.

Потрібно чітко визначити коридор можливостей у наших відносинах з Росією. Ці можливості даються нам нелегко, протягом минулого десятиліття вони були і ще довго лишатимуться найскладнішими в усьому комплексі зовнішньополітичних відносин нашої держави. Існують об'єктивні обставини, які треба враховувати. Мається на увазі не лише об'єктивність розвитку тісних економічних відносин, взаємозалежність у галузі науково-технічного та соціального прогресу, а й природна зумовленість ментальності наших народів, їхнього способу життя, найширших аспектів духовної та гуманітарної сфер, мови, культури, релігійних уподобань. Україна - багатонаціональна держава, і дуже важливим чинником є глибокі корені українсько-російських міжнаціональних відносин. Декілька століть ми жили в межах однієї держави і тому необхідна глибока мудрість політичного керівництва і, особливо, інтелектуальної еліти, щоб утвердити оптимальні механізми сучасного цивілізованого суверенного розвитку наших держав і народів. Звісно, що для цього потрібен час, взаємоповага, добра воля і терпіння.

За останні 500-600 років Україна неодноразово виявлялася тією визначальною ресурсною базою, приєднання й використання якої забезпечувало геополітичне домінування Литви, Польщі, Росії у регіоні або й на континенті. Ця ситуація є вже архетиповою для нашої історії, і пам'ятати про неї необхідно, адже існує загроза її повторення і у нинішній час. Лише на шляху консолідації української політичної нації, зміцнення свого суверенітету та соборності Українська держава може і повинна перетворитися з об'єкта чужоземного впливу на повноправний суб'єкт сучасної міжнародної політики. Тому значення уроків Переяславської угоди для усвідомлення цього важко переоцінити.

Висновки

Переяславська рада 1654 - загальна військова рада, скликана гетьманом Б. Хмельницьким у м. Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Україною та Московською державою.

У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав - України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б. Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували.

Властиво кажучи, Переяславський, чи як би було правильніше назвати його, московський договір 1654 р. Був складений так неясно, обидві сторони явно вкладали в нього настільки різний зміст і кожна розуміла його настільки по-своєму, що й досі історична науки не може прийти до скільки-небудь одностайних поглядів, як кваліфікувати відносини, які цей договір мав утворити і які утворилися в дійсності.

Оцінюючи переяславську умову з того погляду, що вона реально давала Україні, М. Драгоманов писав, що, не вважаючи на свої недостачі - головно ті, що в її пунктах ні чого не говорилося про інтереси селянської маси, переяславська умова мала в собі й "добрі зерна іменно такого устрою громадського, до якого тепер прямують скрізь освічені люди". Він підкреслював, що " як порівняти ті права, які вимовили собі козаки у царя московського, з тим безправ'ям, яке було в царстві московськім, то все-таки не можна не сказати, що устрій козаччини був більше подібний до устрою теперішніх вільних держав європейських, так званих конституційних, ніж московське царство і теперішня російська імперія".

Та як б не кваліфікувати й не оцінювати форму відносин, які утворилися в наслідок переяславських і московських переговорів, не можна забувати одного, що обидві сторони, й Москва, й Україна, кожна по-своєму розуміли суть цих відносин. Згодившись прийняти Україну " під високу царську руку", в Москві з перших же кроків старались обернути протекторат у інкорпорацію, використовуючи кожне необережне слово, кожну неясну фразу в звертаннях гетьмана до московського уряду, щоб зреалізувати якомога ширше свій вплив на українське життя; особливо ж зручно використовувала Москва різні прояви суспільного антагонізму на Україні. Власне на цім антагонізмі й була побудована вся дальша політика Москви що до України. З другого боку гетьман і старшина справді дивилися на протекцію московського царя, як лиш на певну, може навіть і тим часову комбінацію, яка давала змогу нарешті покінчити тяжку боротьбу за унезалежнення від Польщі: не вдалося цього добитися за допомогою татар і турків, - так робиться спроба досягти цього за допомогою Москви. Для українського уряду уявлялось найважливішим втягнути Москву якомога швидше у війну з Польщею. Війна дійсно розпочалася вже весною 1654 р.

Список використаних джерел

  1. Бойко О.Д. Історія України. - К., 2004р.

  2. Субтельний О. Україна. Історія. - К., 2005р.

  3. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків: у 3-х т. - Л., 1990-1992р.

  4. Полянська-Василенко Н. Історія України - К., 1997. т.2.

  5. Швидько Г.К. Історія України XVI-XVIII ст.: Підручник - Л., 2001р.

  6. Грушевський М. Ілюстрована історія Україна. - К. Львів, 1913р.

  7. Історія України в особах. Козаччина: за ред. В. Горобця - Київ. Україна., - 2000р.

  8. Гетьмани України. Історичні портрети. Збірник - Київ. Журнал „Україна", 1991р.

Loading...

 
 

Цікаве