WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Князівська добродійність у Київський Русі - Курсова робота

Князівська добродійність у Київський Русі - Курсова робота

Крім цих князів історія згадує про інших христолюбних князів. Особливо відзначають літописи синів Володимира – Ярослава Володимировича і його брата Мстислава. Так, при Ярославі було відкрито перше в Новгороді училище на триста юнаків-сиріт. Він видав Статут церковний і земський, за яким благодійність, тобто турбота про злидарів і вбогих, залишалась у віданні священиків у парафіях та єпископів у єпархіях.

Таким чином, у середньовічному суспільстві починають формуватися нові суспільні зв`язки – для нужденних передбачена не тільки економічна підтримка, а й захист з боку держави. Але така допомога аж ніяк не була систематичною. Княжна добродійність - це дуже противоречивий факт тому що, наприклад, у літописах не зафіксована проявів благодійності під час голоду та епідемії, які траплялися майже кожні 7 років. Відсутність княжого втручання можна охарактеризувати висловлюванням: "Бог наказывает вас за ваши грехи". Так у 1034 року в Ярославлі спалахнув голод, але князь Ярослав не вжив жодних дій щодо його ліквідації. Мабуть, такі проблеми масового характеру були поза княжою опікою.

З часи правління Володимира Мономаха та до середини ХVІ ст. яких не будь законів, котрі торкались б організації благодійної діяльності не приймалося. Це пояснюється двома основними причинами: по-перше, з середини ХІІ ст. Русь перестала представлятися як єдина ціла держава, вступивши в період феодальної роздрібненості. Відбулося падіння Києва як руського центра, велико княжий престол було перенесено у Володимир. Русь стала поступово переходити під владу Візантії та Грецької християнської культури. По-друге, встановлення золотоординського іга реформувало державне правління.

Виходячи із наведеного матеріалу, можна сказати, що княжна благодійність у Київській Русі мала такі важливі риси:

- Вона базується на особистої участі та бажанні благодійника, а державної системи благодійності не існує.

- Участь у благодійності – це не обов'язок, а право князя. Така риса "любові до ближнього" достойна наслідування, але не є обов'язком для виконання.[6;155]

Як висновок, можна сказати, що княжа благодійність в Стародавній Русі не переступила меж приватної опіки. Звідси її найважливіші риси:

1. Княжа благодійність засновувалася на особистому бажанні злидарелюбця, а державної системи благодійності не існувало.

2. Участь в опіці була не обов'язком, а правом князя. Доброзичливе ставлення до жебраків стало рисою вартою наслідування, але не обов'язком для виконання.

3. Допомога князів та інших знатних людей не була систематичною і всеохоплюючою.

4. Держава в особі княжої влади мирилась з фактом існування злидарства, дивлячись на нього, як на необхідний, посланий Богом хрест, а сама виступала в ролі приватного благодійника

1.2 Основні поняття: добродійність, різновиди добродійності в Київській Русі

У повсякденному житті під благодійністю ми розуміємо – прояву уваги до людей, не здатні забезпечити себе необхідним для існування, надання допомоги для організації своєї життєдіяльності, матеріальна та духовна підтримка. На мою думку благодійність — це чинення безкорисної допомоги тим, хто її потребує. Буває як в колективних формах (фонди, організації), так й в індивідуальних. Треба відмітити, що головною рисою благодійності є вільний вибір форми, часу та місця, а також змісту допомоги.

Початки благодійності проявляються ще у язичні часи, коли окремі особи або групи мусили годувати та одягати нужденних. Ця допомога мала примітивні форми, не була організованою та регулярною. [10; 238]. Вона виникла в умовах формування людського суспільства, становлення головних соціальних інститутів. Співчуття та опіка о ближнім, завжди були на Руси. Благодійна діяльність у наші часи має давні традиції.

Благодійність була для древніх слов'ян, як безкорисна поміч, котра відігравала велику роль у їхньому житті. Зміни у її розвитку відбулися з прийняттям християнства, яке закликало до любові та милосердя.

Зрозуміло, що вона поділяється на окремі види. Вчені підкреслюють, що до найпростішого відноситься "годування жебраків". До "жебраколюбам" по глибокій внутрішньої християнської потреби відносились представники княжих родів, духівництва та інші люди Землі й різних соціальних верств. В даному випадку можливо побачити реальний вплив християнського віровчення, зв`язаного з бажанням нагодувати голодного, напоїти жаждущого, підтримати приниженого, провідати ув`язненого, незалежно від його матеріальних можливостей. В даному випадку така справжня моральність була необхідністю, а не виконання боргу через страх покарання, або задля привселюдної похвали. [9]

Благодійність на цьому етапі розвитку соціальної системи не була пов`язана з державними структурами та з системою окремих соціальних та культурних інститутів, а була, по суті, необхідною умовою князя, священика, благодія любої соціальної верстви. Тим паче, дуже часто такий прояв благодійності потрібен був більше жебраколюбнику, ніж жебраку. Тут виявляється про рівень власного духовного, морального удосконалення тої чи іншої людини, котра дарує.

Жебрак, хворий, юродливий допомагали створенню своєрідного духовного мосту серед жертвувателем та небесним воїнством. Жебрак виступав в якості захисника, богомольця для душевного, безкорисливого добродійника. У першому томі "Антології по соціальній роботі" особливо виділяється наступна думка: "У Рай входять святою милостинею – жебрак багатим харчується, а багатий жебрака молитвою рятується".[1] Таким чином, не дивлячись на всі найчудовіші досягнення в справі любові до "принижених і ображених", добродійність була на тому етапі розвитку суспільної свідомості і державного управління сферою вчинків окремих осіб, органічно пов'язаних з ідеями християнської моральності.

Наступний різновид добродійності в Київській Русі – це зародження системи охорони здоров'я на Русі. Тут є й будування перших лікарень, де лікувалися нужденні не залежно від їхнього соціального статусу, прагнення до організації лікарської допомоги нужденним, навіть якщо вони не могли сплатити витрати на їх лікування.

Виходячи з цього, то благодійність того періоду можна сформулювати таким чином: "сліпа роздача милостині". Вона роздавалася усім, хто попросить або якось схожий на жебрака. Розслідування образу життя жебраків не тільки не відбувалося, а й заборонялося указами священників того історичного періоду. Відомий вчений богослов, котрого труди стали духовною основою християнської моралі для багатьох поколінь, мужній захисник православ'я Св. Іоанн Златоуст писав: "Ти не повинен довідуватися бідних, що вони за люди, тому що ти приймаєш їх в ім'я Христа". Також до такої безвіддячной допомоги можна віднести будівництво помешкання, викуп полонених, навчання ремеслу, при збігу природних спрямувань та вибраної сфери професійної діяльності.

1.3 Підходи та методи дослідження добродійності в Київської Русі

Одним з перших підходів вивчення добродійності є філософське обґрунтування милосердя, добродійності, що має декілька взаємодіючих аспектів (релігійний, соціально-етичний і ін.). Це обумовлено тим, що добродійність має давню історичну традицію у філософських і релігійних ідеалах людства.

Для вирішення поставлених завдань і перевірки вихідних положень використовується такі методи дослідження:

Перший метод це - аналіз історичної, педагогічної, спеціальної, філософської і богословської літератури з досліджуваної теми (в цій роботі дослідження добродійності в Київської Русі).

Він відбувається з опорою на обширний круг джерел і літературу, які, в свою чергу, є достовірним джерелом тих часів. Сюди включають: архівні матеріали: звіти про пожертвування, проекти постанов, рукописні статті, введені в науковий обіг архівні матеріали і документальні джерела з проблеми дослідження тощо ; опубліковані звіти і огляди, що містять дані по історії церкви, статистичні роботи, збірки, присвячені розвитку добродійності в Київської Русі.

Слідуючи з цього можна зробити висновок, що такий аналіз матеріалів має два значення: теоретичне значення, яке полягає в тому, що отримані об'єктивні дані розширюють наявні уявлення про християнську добродійність і милосердя, та практичне значення, яке в свою чергу обумовлене здобуттям нових для історіко - педагогічної науки знань про роль християнської добродійності.

Та другий – це порівняння матеріалу даної епохи з іншою. На цьому етапі відбувається підтвердження та зіставленням фактів і подій в умовах історичного розвитку благодійності, у минулому і теперішньому часі.

Loading...

 
 

Цікаве