WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Погляд із сивої давнини Великого Вітовта - Курсова робота

Погляд із сивої давнини Великого Вітовта - Курсова робота

Зі сходом Сонця вирушили Дорогою князя Вітаута. Щось важне, від першого кілометру, витало в салонах автобусів. Відбувались знайомства, точились розмови про минуле і сучасне. Час від часу Казимир Уока, Йонас Алекневічус через мікрофон розповідали про родовід, життя, діяння Вітавта – власне, що є актуальним поглядом на нинішнє облаштування не тільки Європи...

І була в Дорозі гар'яча тема Литви: чи земля – товар, а знати - продавати, як шматок ковбаси чи мобільний?... Якщо так: то хто має право, за які гроші, для чого?... І чи зможе її купити простий литовець, а власне найбільше, хлібороб? Бо Земля для всіх литовців, а не для торгашів світових, які вкрали мільярди грошей і їм хочеться вкласти у надійний бізнес-капітал. Та Не зможе купити землю той, хто працює на ній! Адже молоко дешевше аніж вода, м'ясо - від бренді, а хліб - аніж чіпси. А ось, у цю кризу плановану розбійниками, прибули із США жидівські Конгресмени і заявили Уряду Литовської Республіки: платіть 130 мільйонів (якогось?) ущербу та поверніть у первозданному стані жидівську нерухомість?

Автор цих рядків сказав, що, напевно, 130 мільйонів будуть компенсовані тисячами гектарами прекрасної, сакральної, екзотично-казкової для туристичного бізнесу землею - так "збирають землі" аби мати свій золотий Клондайк не тільки у США чи Мок селі!

Гаряче, запально боронили литовці свою матінку-землю, а разом із тим свою Литву, своє майбутнє для своєї нації. І були співи, і були... митниці – годинні чекання на звірку-перевірку документів. Хоч... їхали загальним списком - не бізнесмени, не політики, не туристи чи заробітчани, а тільки народні дипломати із живої і для живої історії трьох націй, трьох культур, трьох історій на Одній Землі.

Луцьк. 1429 рік - ескорт Великого Князя; 2009 рік наш пошт - споріднені, близькі духом, символами, знаками, одягом. (Перша згадка про Луцьк, зазначена в Іпатіївському літописі 1085 р., як Лучеськ і за археологічними дослідженнями йому святкувати своє Тисячоліття).

День Незалежності України. Лучани нас зустріли Святочно, Величаво, Красиво. Мов би зустрілись дві історії: сивої давнини і сучасна. Під Хоругвами, Штандартами Великого Князівства крокували посланники-літописці, Європейські монархи, Бояри, Творці мистецтва, засадничі культури для Праведного Діяння. Красувалася земля українська, поважно стояв Луцьк. На Майдані, у величному натхненні, віршувала геніальна поетка Леся Українка і рекла в суголоссі лучан і литвинів - України і Литви:

"Слово, моя ти єдина зброє,

Ми не повинні загинуть обоє!

Може, в руках невідомих братів

Станеш ти кращим мечем на катів."

І були брати перед пам'ятником Поетки, і линуло українською мовою Слово Літописців Литовських, як у панегірику "Похвала князю Вітовту", невідомого літописця: "Хочу вам повідомити про великого князя Олександра, званого Вітовтом, литовських, руських та інших багатьох земель і міст господаря... Сей князь великий Вітовт тримав велике князівство Литовське і Руське та багато інших земель, попросту кажучи, всю землю Руську..."

Визначний український історик Михайло Грушевський, присвятивши спеціальну студію "Похвала в. к.Витовту", друкуючи її у львівських "Записках Наукового Товариства ім. Т. Шевченка – 1895,4 кн., т. V111, с. 1-16, підкреслив особливе значення цього історичного джерела для вивчення "дуже важливих моментів в історії Східної Європи".

І був Великий Князь Вітав, і були Європейські Монархи: польський король Ягайло з дружиною Софією і двома малолітніми синами (Казимир стане великим князем литовським і польським королем). Король римський Зигмунт із дружиною Барбарою та прилатами, княжатами і панами угорськими, чеськими. Двір німецького цісаря і угорського короля Сигізмунда окрім численних німецьких князівських і графських родин повнився угорськими, хорватськими, чеськими, австрійськими панами. Від магістра німецького Ордену Пауля фон Русдорфа прибув командор Балгі. Магістр інфляндського Ордену Зігфрид Ландорф фон Спанхейм (Шпанхейм) із своїми рицарями-мечоносцями. Папа Мартин 5-ий. Візантійський імператор Іоан У111 Палеолог вислав своїх послів. Датський король Ерік У11.Воєвода Ілля – син молдавського воєводи Доброго. Від Московського князівства - князь Василій 11 Васильович (онук Вітовта – син Софії Вітовтини). Великий князь Тверський Борис Олександрович, князь Рязанський Іван Федорович. А теж приїхали хани Перекопської, Донської, Волзької орд, які або були зобов"язані Вітовту, або розраховували на його допомогу. І всі були, зоббов'зуючі запевнити мир своїм народам. А МИР складався із багатьох питань, проблем, ситуацій, як, до речі, і нині: поділ земель; створення коаліції (блоку); унії двох гілок християнської церкви (католицької та православної); економічних питань – торгівлі, податків, судноплавство в Балтії. І основне – надання королівського титулу Великому князю литовському Вітовту, який заслужив справами і достоїнством. Проти виступило оточення короля Ягайла – єпископ Збігнев Олесніцький і воєвода Ян Тарновський, з огляду на природу взаємин між Литвою і Польщею. Литовці, маючи свого короля, могли б знехтувати унійними зобов'язаннями, а землі (Ягайло вважав їх своєю власністю) будуть втрачені для корони. Так не здійснилось ЩОСЬ значиміше для зміни важкої, кривавої історії Європи. І все ж питання коронації Вітовта висіло у повітрі.

Восени 1429 р. польські посли запропонували корону Польщі за умови не коронування його литовською короною. На початку 1430 року Ягайло затвердив привілей: після смерті Вітовта землі Литви і Русі мали відійти до Польщі. Литва проголошувалась королівством на вічні часи і повинна стати щитом християнства на цьому пограниччі Європи. Вітовт запросив у Вільно знатних гостей: московського, тверського, Одоєвського князів;пруського та інфляндського магістрів; татарського хана, інших вельмож. Однак коронації через затримку корони зацікавленими у НЕ КОРОНУВАННІ ВІТАВТА, було перенесено. А 27 жовтня 1430 р. у віці 80-ти років Втавт помер у Тракаю, під Вільно. Так було.

І так є: інтереси осібні, кланові, містечкові та й навіть "гонорові держави" сприяють латентним структурам управляти не тільки ними та реальністю: є ізгої, є третій світ, є ті хто розвивається (і не розвивається); є посткомуністичні; є асоційовані, є східні партнери, є стратегічні (напевно і не стратегічні) партнери, є блоки і позаблокові.

А хто визначає? Хто судить? Хто судді?... Четвірка! Шістка! Двадцятка? А інші народи, нації, країни, хто вони? Об'єкти – не суб'єкти своєї історії, культури, майбутнього? Хто визначає чиюсь – комусь роль другосортного, раба, слуги чи жертви? Хто ще є поза тою груповою, матеріалізованою, двадцяткою? Чи може їхні незчисленні статки не були і не є ресурсом тих "другорядних" - якимсь тіньовим урядом, визначених "не суб"єктому" у сучасній короткій історії Землі!

Чи є нині Пророки і Державні мужі, як Ярослав Мудрий, Олександр Вітовт, Антон луцкевич, Шевченко, Чюрльонюс, Янка Купала?... Це не риторичне питання: хто Світ порятує от Глобального, Ядерного Безумства?... Вони були на День Незалежності України-Литви у Луцьку – представляли майбутнє націй у Культурі, Історії, Традиціях, Звичаях. Численні лучани щиро аплодували представленню Дійства литовців-українців Великого Литовсько-Руського князівства.

Вартує процитувати письменника-лучанина Євгена Щура, який занотував розуміння і значення історичних осіб - вчинків діячі-політиків: "Тих, хто вставляє палиці в колеса історії, можуть згодом посадовити і на палю". Цей афоризм із книги "Короткометражні думки" повинен пам'ятати кожний, хто прагне влади.

...Зійшлися на своєму поприщі історики литовські - українські у прекрасному музеї, старовинної забудови. Тут дихала, жила, говорила память історії із вченими мужами. Дискусію-семінар істориків представив Богдан Скиба, Казімерас Уока, Ромас Батура за участю археологів, аналітиків-політиків. Велося мовлення, із почуттям відповідальності перед минулим і майбутнім, і всю ласку мудрості мови – кальби, перекладав пан Василь Капкан (здається – відмінно!).

Проте, було зрозуміло, що у цьому і початковому, обмеженому часі не з"ясуються всі віхи історії, не визначаться віхи-передбачення майбутнього. Та залишилось розуміння історії: після унії Великого князівства Литовського із Польщею у 1385 р. Вітовт, опираючись на Київських князів, вистоював незалежність князівства від Польщі і досяг від польського короля Ягайла визнання за собою (правом намісника) Великого князівства Литовського. Відповідно до договору в Острові Вітовт становився намісником Ягайла у Литві. Але невдала акція на Ворсклі 1399 році ослабили позицію Вітовта. На вимогу Польщі у 1401 році був заключний Віленсько - Радомські угоди, яким був зміцнений Кревській акт сюзеренітет Польщі щодо Литви, де він визнавався великим князем Литовським, але по життєво.

Вітовт і Ягайло організували поразку німецьких рицарів під командуванням магістра Тевтонського ордену Ульріха фон Юнгінгена у Грюндвальській битві 1410 року. Роль Вітовта у бою, назначеного Ягайлом, головнокомандуючим – велика. Битва під Грюнвальдом поклала кінець гегемонії Ордену і визначила геополітичне становище Великого Князівства Литовського. Орден уступив Вітовту Жемайтію (північно-західну територію сучасної Литви, захоплені Тевтонами 1398 р. Із-за Жемойтії Литва ще двічі вступала у воєнні конфлікти із Тевтонським орденом (1414, 1422) аж доки німці остаточно не відмовились від Жемойті (і нині там є руїни литовського храму другої світової війни) у Мельнінській мирній угоді.

Loading...

 
 

Цікаве