WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Право Київської Русі - Курсова робота

Право Київської Русі - Курсова робота

Договори ("ряди") укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Про письмові договори Руська Правда не згадує. Перші письмові договори купівлі-продажу землі, що дійшли до нас, були укладені в Новгороді.

Про існування одного з найдавніших договорів — договору купівлі-продажу — свідчать уже русько-візантійські договори. Договір купівлі-продажу регламентувався в Руській Правді. Тут передусім визначено порядок купівлі-продажу челядина (ст. 16 К. П., ст. 38 П. П.), а також порядок установлення добросовісного придбання речі (статті 37, 39 П. П.). Якщо продавець збував річ, яка йому не належала, то угода вважалася нікчемною: річ переходила до її власника, а покупець подавав позов на продавця про відшкодування збитків. Особливе значення мала угода щодо продажу себе в рабство. У цьому випадку договір обов'язково укладався перед послухами (ст. 101 П. П.).

Договір позики охоплював кредитні операції з грішми, продуктами і речами. Він укладався публічно, в присутності послухів. Винятки припускалися лише для позик на суму не більше трьох гривень. У цих випадках для стягнення боргу (у разі відмови боржника) кредитору достатньо було скласти присягу (ст. 52 П. П.). Боржник був зобов'язаний сплачувати відсотки, які називалися "резами" (для грошей), "наставом" (у разі позики меду), "присопом" (у випадку позики жита). Відсотки були дуже високими, з короткострокової позики розмір їх не обмежувався, вони стягувалися щомісячно. Але якщо сплата боргу тривала понад рік, то.замість щомісячних відсотків бралися річні, розмір яких становив 50% суми боргу (ст. 51 П. П.).

Після повстання 1113 p., спрямованого проти свавілля лихварів, Володимир Мономах, враховуючи небезпечність для панівного класу масових народних хвилювань, обмежив стягнення відсотків двома роками, після чого поверненню належала тільки взята в борг сума. Якщо кредитор одержав відсотки за три роки (що становило 150% боргу), він утрачав право на повернення боргу (ст. 53 П. П.).

Руській Правді відомий також спеціальний договір позики між купцями, коли кредит надавався для збільшення торгового обороту. Ця угода засновувалася на довір'ї, вона не потребувала присутності послухів. У разі спору питання вирішувалося очищувальною присягою кредитора (ст. 48 П. П.). Тут ідеться про зачатки феодальних купецьких товариств "на вірі".

Пам'ятки права розрізняли три види банкрутства купців. Перший вид — банкрутство без вини внаслідок стихійного лиха, аварії судна, пожежі або розбійницького нападу. У цьому випадку купцю надавалася відстрочка у сплаті боргу. Другий вид — коли купець проп'є або програє чужий товар. У цьому разі кредитори на свій розсуд могли або чекати повернення боргу, надавши банкруту відстрочку, або продати його в рабство (ст. 54 П. П.). Третій вид — злісне банкрутство, коли неплатоспроможний боржник, залишений без кредиту своїх городян, брав позику у гостя з іншого міста або чужоземця і не повертав її. Такий банкрут продавався в рабство. З одержаних грошей від продажу банкрута і його майна передусім відшкодовувалися збитки князеві, потім заїжджим гостям, а залишок розподілявся між місцевими кредиторами.

Право Київської Русі знало і договір особистого найму. Цей договір тягнув за собою право наймача на особу наймита. Наймання в служіння (тіунство, ключництво) призводило до холопства того, хто наймався, якщо інше не було спеціально обумовлено. Найчастіше наймання призводило до феодальної залежності.

Злочини і покарання згадуються в таких писемних пам'ятках права, як русько-візантійські договори (статті про вбивство, удар мечем, майнові злочини). Однак основні відомості про кримінальне право містить Руська Правда.

У цій законодавчій пам'ятці злочини називаються "образою", під якою розуміють будь-яке правопорушення проти суспільного ладу, що виявилося насамперед у нанесенні потерпілому фізичної, матеріальної або моральної шкоди. Проте ранньофеодальне право чітко не відрізняло кримінальне правопорушення від цивільно-правового. Так, згідно зі ст. 15 К П. злісна несплата боргу, що утворився внаслідок цивільно-правової угоди, визнавалася образою і тягла за собою покарання у вигляді штрафу.

Аналіз норм Руської Правди свідчить, що ієрархія засобів покарання формувалася в праві з урахуванням соціального становища як потерпілого, так і злочинця, тобто підхід до захисту інтересів феодалів і феодально залежного населення був неоднаковим.

Об'єктами злочинного діяння виступали влада князя, особистість (передусім феодала), майно, звичаї. Об'єктивний бік злочину ще недостатньо виражений, відомими були лише дві стадії вчинення злочину: замах на злочин і закінчений злочин.

Суб'єктами злочину не могли бути холопи й челядини. Вони становили власність хазяїв, які й несли матеріальну відповідальність за їхні неправомірні вчинки, що, однак, не виключало застосування до раба фізичного впливу. Його можна було катувати, страчувати. Після смерті Ярослава Мудрого убивати рабів заборонялося, що відображало прагнення феодалів зберегти від знищення власну челядь.

Руській Правді відома співучасть, наприклад, під час здійснення крадіжки (ст. 40 К П.; статті 42, 43 П. П.). Закон вимагав притягувати до однакової відповідальності всіх осіб, які брали участь у вчиненні цього злочину.

Руська Правда містить норми, що стосуються характеристики суб'єктивного боку злочину. Вона розрізняє вбивство огнищанина "в образу" (ст. 19 К.П.) і вбивство огнищанина "в розбої" (ст. 20 К.П.), убивство людини "в сваде или на пиру явлено" (ст. 6 П. П.) і вбивство "на разбои без всякая свады" (ст. 7 П. П.). Про навмисні вчинки говорить, наприклад, ст. 12 КП., накладаючи штраф на того, хто поїде на чужому коні, "не прошав" господаря. Про те, що Руська Правда вирізняє злочини відверто навмисні, свідчить і ст. 8 П. П., яка передбачала значний штраф за злісне знищення майна: "А кто пакощами конь порежеть или скотину, продаже 12 гривен, а пагубу господину урок платити". Про те, що в Київській Русі в злочинних діяннях чітко виявлявся суб'єктивний момент, переконують і статті Руської Правди про злісне, необережне, випадкове банкрутство (статті 54, 55 П. П.).

Особливо небезпечним злочином у Давньоруській державі вважалося посягання на князівську владу, що виявлялося насамперед у повстаннях. До повстанців застосовували сувору міру покарання, яку встановлює князь. В умовах існування сюзеренно-васальних відносин порушення договорів сюзеренітету-васалітету, якщо їх припускалися васали, також вважалося тяжким злочином.

Злочини проти церкви. Привілейоване становище церкви в Київській Русі визначало охорону її служителів і майна від злочинних посягань. Руська Правда не згадує про злочини проти церкви. У церковному ж статуті -Володимира йдеться про церковну татьбу, приведення в церкву тварин та птахів, про моління під овином, у гаях, біля води, про чарівництво.

Злочини проти особи. Одним із особливо небезпечних злочинів проти особи було вбивство. Про цей злочин ідеться в десяти статтях К. П. (1, 19—27), у ряді статей П. П. (1—8, 11—18). Охорона особи феодала була об'єктом особливої уваги держави. Деякі статті Руської Правди стосуються саме дій, спрямованих проти особи феодала, їх учинення каралося дуже суворо.

Так, три перші статті Правди Ярославичів присвячені відповідальності за вбивство огнищанина — князівського дворецького, який управляв князівським доменом або палацами князів у місті. Огнищанами могли називатися і князівські дружинники, бояри, які виконували доручення, що виходили за межі двірського відомства. Убивство огнищанина розглядалося як тяжкий злочин, що карався подвійною вірою. Таким чином, цією мірою покарання охоронялося життя князівської знаті, яка відала різними галузями двірського господарства і виконувала судово-адміністративні функції. До привілейованих осіб належали, крім огнищанина, "старий конюх", князівські під'їзні та тіуни.

Руська Правда передбачала відповідальність за заподіяння людині каліцтва, ран та побоїв. Так, ст. 5 К П. говорить про відповідальність за каліцтво, яке причинене ударом меча по руці. Статті З, 4 К. П. згадують про побої, причому вони розрізняються залежно від предмета, яким завдавався удар. Наприклад, заподіяння ударів палкою, жердиною, тильною частиною меча або піхвами меча вважалося особливо образливим для потерпілого, і злочинець карався великим штрафом. Тут ідеться про захист честі насамперед представника панівного класу.

Неодноразово говорять про відповідальність за спричинення каліцтва, побоїв і ран статті П. П. Слід зазначити, що встановлення Руською Правдою відповідальності за вбивства людей, заподіяння їм тілесних ушкоджень можна тлумачити як спробу зберегти в належному стані робочу силу, воїнів, челядь, які були так необхідні для обслуговування маєтків феодалів, ведення війни, продажу в рабство.

Майнові злочини. Захисту майна, особливо феодалів, у Київській Русі приділялося багато уваги. Право феодальної власності охоронялося суворими покараннями щодо тих, хто посягав на це право. Руська Правда знає такий тяжкий злочин, як розбій (ст. 20 К. П.; ст. 7 П. П.). Багато в Руській Правді говориться про крадіжку— татьбу, тобто таємне викрадення чужого майна. Згідно зі ст. 13 К.П. (ст. 34 П. П.) передбачалися штрафи за крадіжку коней, зброї, одягу. Розвиток господарства феодалів призвів до охорони нормами Руської Правди таких об'єктів власності, як худоба, свійська птиця, сільськогосподарські продукти (статті 36, 40 К. П.; статті 42, 45 П. П.). Установлювалася відповідальність за крадіжку чужого холопа (ст. 29 К. П.)- Каралася крадіжка хліба на гумні або в ямі (ст. 43 П. П.). Руська Правда передбачала відповідальність за крадіжку бобра (ст. 69 П. П.).

Loading...

 
 

Цікаве