WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Право Київської Русі - Курсова робота

Право Київської Русі - Курсова робота

Формування права Київської Русі

Головний етап історичного розвитку української державності пов'язаний із формуванням у Середньому Подніпров'ї Київського князівства, яке згодом стало політичною основою величезної імперії – Руської держави – Київської Русі. Це був строкатий конгломерат племен і народів. Родоплемінні державні утворення, які входили до складу Русі, згодом перетворились на адміністративно-територіальні організації – землі. Землі були своєрідними протодержавами східних слов'ян. На чолі кожної із земель стояла власна місцева династія правителів. Час утворення таких племінних княжінь на півдні Східної Європи припадає на VII-VIII ст. Військова демократія поступово перетворюється у військово-ієрархічне правління-княжіння. Вождь великого союзу племен стає правителем-князем. Після розпаду Антської конфедерації (протодержавне утворення східних слов'ян) виникло кілька менших військово-політичних об'єднань на територіальній основі: "союз семи племен" на Нижньому Дунаї, держава Валінана на території Волині та Прикарпаття в землях дулібів, волинян і бужан. Подібні об'єднання називались "землями" і були своєрідним аналогом варварських королівств Західної Європи. Започатковане в цей період племінне княжіння (земля) Кия, у VIII ст. стало основою федерації племінних земель – союзу союзів племен під назвою Русь. Кожна із племінних земель по суті була незалежним княжінням, яке сплачувало Києву данину та виставляло на вимогу великого князя певні військові контингенти. Очолювала це об'єднання місцева правляча династія Києвичів. На початок IX ст. припадає завершення тривалого періоду формування Київської держави, центром якої була Руська земля, що об'єднувала регіони Київського, Переяславського і Чернігівського князівств. Арабські джерела фіксують наявність у східних слов'ян крім Куявії (Руської землі з центром у Києві), також Славії (Новгородська земля) та Артанії (ототожнюється дослідниками з Рязанню, Черніговом, Білозером, Тмутараканською Руссю).

Під час правління останнього Києвича – Аскольда, молода феодальна подніпровська держава здобула міжнародне визнання й утвердила свій статус першим договором із Візантією.

Аскольд проводив політику об'єднання земель навколо Києва, воюючи з союзами древлян та уличів. У 860 р. Аскольд здійснив успішний похід на Константинополь, результатом якого було дипломатичне визнання Русі Візантією. Вдалими були також походи 863, 866, 874 рр., одним із наслідків яких було прийняття християнства самим князем та його найближчим оточенням. Але часті воєнні походи, прийняття християнства правлячою верхівкою викликали опір з боку племінної аристократії та волхвів. Внутрішня опозиція знайшла велику підтримку серед тієї частини суспільства, що зайняла ворожу до християнства позицію, усвідомлюючи небезпеку, яку воно несе в собі для звичних язичеських богів, давніх релігійних звичаїв і традицій. Це призвело до політичної кризи, що завершилась на початку 80-х рр. династичним переворотом, наслідком якого стало об'єднання північного і південного політично-територіальних утворень східних слов'ян – Славії та Куявії. На зміну правління Києвичів прийшла династія Рюриковичів.

Утвердження нової династії не внесло істотних змін у політичне життя східних слов'ян. Форма правління в Київській державі залишалась монархічною (на відміну від Новгорода, де вищим адміністративно-політичним органом було віче); змін у княжіннях також не відбулося, місцеві династії зберігали статус володарів своїх земель. Однак поняття "Руська земля" тепер набуло нового значення і стало вживатися не тільки як територіальна назва метрополії, тобто Південної Русі (Київщини, Чернігівщини і Переяславщини), а також як назва всієї різноликої в етнічному відношенні території Давньоруської держави. У IX ст. у Київській державі, як і у варварських державах Західної Європи, сформувалась родоплемінна знать – князь, бояри, дружинники. Вона захоплювала землі сільської общини, обкладала вільних общинників даниною і поступово перетворювала їх на феодально залежних. Головною формою експлуатації на Русі була продуктова рента, а не відробітки, як у феодальних державах Західної Європи. Відчуження привілейованим класом феодалів додаткового продукту відбувалось у формі данини. У цей час фактично сформувалась багатоступінчаста феодальна ієрархія, на вершині якої стояв великий князь руський. На нижній ланці перебували "світлі князі", які очолювали союзи племен. Службовими відносинами із князем було зв'язане боярство, яке поділялося на великих бояр, бояр і мужів. Далі за ієрархією розташовувались гості-купці, а також основна маса населення – вільні общинники "люди", смерди (залежні селяни), холопи, челядь та раби.

Династія Рюриковичів продовжила державотворчі процеси на Подніпров'ї, започатковані Києвичами. Князювання Олега в Києві розпочалось зі створення міст – опорних пунктів центральної влади у племінних князівствах. Він також намагався систематизувати стягнення данини на підвладних князеві землях. Активна державотворча діяльність Олега увінчалась певним результатом: в останні роки його правління владі князя підкорились княжіння древлян, кривичів, радимичів, уличів, сіверян, ільменських слов'ян, а також неслов'янські племена чудь і меря. Землі інкорпорованих до держави князівств обкладалися даниною, на них поширювалася система князівського судочинства й адміністрації.

Як поліетнічна держава, Київська Русь не була консолідованою політично. Влада київського князя в землях племінних княжінь була слабкою, іноді формальною, а системи управління, стягнення данини і судочинства – примітивними і діяли періодично (під час наїзду київських дружинників).

За князювання Ігоря, представника династії Рюриковичів, влада Києва поширилась на територію Східного Криму та Таманського півострова, де було створене Тмутараканське князівство. Ігор зумів призупинити вторгнення печенігів.

Ольга, яка розпочала управління державою після смерті Ігоря, зробила виключно важливий внесок у державотворчі процеси Київської Русі тієї доби. Вона здійснила масштабну реформу економіки: організувала фінансову систему, регламентувала повинності залежного населення, визначивши розміри збирання данини та місця її звозу. Впорядкована система виключала можливості подвійного збору данини, обмежила свавілля князів та воєвод. Княгиня вела мирну зовнішню політику, що сприяло зміцненню державності.

За часів князювання сина Ольги Святослава послабилось економічне, політичне і культурне життя держави. Він займався переважно військовими походами. У 965 р. Святослав знищив Хозарський каганат, який відігравав значну роль у державотворчому процесі Київської Русі. Каганат загороджував своїми військами шлях зі сходу, через який у Східну Європу безперервно проникали дикі азійські орди. Під владу Києва потрапили численні народи Північного Кавказу, які були під впливом Хозарії, території Причорномор'я та Криму. Однак ці завоювання виявились не тільки не корисними Київській державі, але й у майбутньому мали згубні для неї наслідки.

Завершив процес державотворення у східних слов'ян Володимир Святославович, який здійснив ряд важливих реформ:

  • адміністративну

  • військову

  • релігійну

  • судову

На схилі свого правління Володимир допустився політичного прорахунку, що в подальшому мало негативні наслідки. Залишаючи державу у спадщину багатьом своїм синам, він чітко не визначив, кому з них мала належати першість у державному управлінні: між ними розпочалася міжусобна боротьба.

Завершив реформаторську діяльність Володимира його син Ярослав Мудрий. За його правління Київська Русь набула ознак ранньомонархічної держави європейського Середньовіччя. Князь зумів остаточно зламати місцевий сепаратизм, що посилився внаслідок спроб децентралізації з боку племінної аристократії. Князь удосконалив апарат управління, виступив ініціатором кодифікаційних робіт, результатом чого була поява першого письмового збірника норм давньоруського звичаєвого права – "Руської Правди". За роки правління Ярослава істотно зріс міжнародний авторитет Русі.

Давньоруське право. У Давньоруській державі домінуючим джерелом права було звичаєве право. Це були норми, які виникали на основі звичаю, санкціонувались державою і ставали обов'язковими для виконання.

Аналіз документів княжої доби засвідчує, що в Київській Русі поняття "закон" мало швидше моральний, релігійний зміст, ніж правовий.

Право і правові відносини в Київській Русі виходили з моральних норм, були пов'язані з родообщинними традиціями, звичаями та моральними вимогами, в яких належно і негативно оцінювалися як "правда", так і "неправда" (не випадково перша збірка світських законів дістала назву "Руська Правда").

Основними джерелами давньоруського права були звичаєве неписане право, в основі якого лежав правовий звичай, міжнародні договори із греками, договори князів між собою, з народом і дружиною, княжі устави та уроки, церковні устави (рецепція візантійського права, що позначалася, головним чином, на церковному законодавстві). "Руська Правда" – перший кодифікований збірник звичаєвих правових норм Київської Русі, який знаменував появу законодавства.

Законодавча діяльність князів не виходила за межі звичаєвого права. Перші акти князівського законодавства в галузі публічного права (уроки, устави, договори) часто фіксували звичаєві норми, тлумачили їх, але нових не створювали. У галузі приватного і кримінального права теж панував звичай. Рецепція візантійського права здійснювалась шляхом пристосування до місцевого звичаєвого права.

Важливою особливістю звичаєвого права було те, що його норми сприймались суспільством як справедливі, оскільки відповідали його уявленням про вимоги моралі. З цими нормами були змушені рахуватись усі правителі. Не наважуючись відмовити в санкціонуванні старих звичаїв і традицій, вони тим самим надавали їм статусу джерела права.

Loading...

 
 

Цікаве